Після двадцяти років цілком благополучного сімейного життя Алла несподівано пережила стан дежавю.

Її чоловік Павло почав повертатися з роботи набагато пізніше, вигадував безглузді причини, чому це сталося, розсіяно відповідав на запитання.

Потім ображався, дратувався через дрібниці, скаржився, що дуже втомився і йому потрібний відпочинок. А ще весь час відводив очі, ніби був у чомусь винен.

Алла слухала і не розуміла: звідки такі проблеми та втома? Вони разом вели свій бізнес, тож труднощі, про які говорив чоловік, здавались їй надуманими.

– Ні, тут щось інше, – думала жінка. – Це відмовки. Таке відчуття, що він щось ховає.

Щось схоже вже було на початку їхнього сімейного життя. Тоді Алла сиділа вдома з немовлям, а Павло активно «прощався» з колишніми подружками. З однієї з них у нього відновився роман, про який говорили всі, кому не ліньки. Чутки, ясна річ, долетіли і до Алли. Вона хотіла подати на розлучення, але Павло став на коліна і вмовив цього не робити. Мовляв, усе це – не розумно, він сам не знає, чому це зробив і взагалі: ніхто, крім дружини та сина, йому не потрібен.

І Алла вибачила. Бо любила. Тому що на руках була маленька дитина, яку вона не хотіла лишати батька. Довгі роки Павло не давав Аллі приводу сумніватися. Вірний чоловік і добрий батько.

– Невже знову? – від цієї думки всередині все похололо. Спершу. Але Алла взяла себе в руки: – Не гадатиму на кавовій гущі. Запитаю прямо.

– У тебе є інша жінка? – Вона відкрито дивилася чоловікові в очі.

Той розгубився, заметушився і, натягнувши маску байдужості, відповів питанням на запитання:

– З чого ти взяла?

– Здалося…

– Хреститися треба, коли здається, – Павло подумав, що дружина і справді лише висунула припущення. – Навіщо мені це?

– Не знаю, може вирішив згадати молодість.

– Алло, не починай. Що було те було. Коли ти забудеш?

– Так я й забула. Просто чомусь згадалося…

Вони спокійно повечеряли, поговорили про це. Павло щосили намагався поводитися природно, але Алла вже прийняла рішення: вона сама все з’ясує.

Навіщо? А тому, що зараз все по-іншому. Сьогодні вона не та молоденька, закохана дівчинка, яка до ладу не знала, як поводитися. Сьогодні вона не дозволить так із собою поводитися. І, якщо її підозри підтвердяться, вона провчить негідника. Благо важелі впливу в неї є.

Наступного дня Алла простежила за чоловіком та з’ясувала: є коханка.

Вона навіть не здивувалася: внутрішньо була готова до цього. Тільки посміхнулася, згадавши, що зрадивши раз, зрадить ще не раз.

– Ну, любий, ти сам напросився, – і вона почала продумувати план.

– Розлучення – справа непередбачувана. Залишитись ні з чим після двадцяти років шлюбу не хочеться. Син до пуття не став на ноги. Потрібно допомагати. Іти напролом – безглуздо. Обережніше треба, хитріше. Ось би скласти з Павлом договір, що якщо один з нас буде спійманий на зраді, весь бізнес перейде до іншого. Хіба він його підпише? Ніколи! Він же не буде так ризикувати. Зрозуміє, що може все втратити. А кому він буде потрібний без грошей! До того ж, нова пасія напевно розраховує на його гроші. Треба з нею поговорити, – з цими думками майже під ранок Алла й заснула.

Хто така ця жінка і як її знайти труднощів не склало. За кілька годин у Алли був її телефон. Набираючи номер, жінка ще не знала, що саме говоритиме.

Привіталася. Представилася. Запропонувала зустрітись.

Та погодилася.

***

Прямуючи на зустріч із дружиною Павла, Лариса особливо не хвилювалася. Навпаки: їй було цікаво.

П’ять років чоловік цієї жінки морочив їй голову, обіцяв розлучитися, одружитися. Але так і не наважився. Що його тримало? Чому їхній пристрасний роман так і не відірвав Павла від родини? Адже вона йому вірила. Сподівалася. П’ять років життя – не жарт. Зрештою, зрозумівши, що на Павла можна не розраховувати, Лариса почала зустрічатися з іншим чоловіком. Той вже за півроку зробив їй пропозицію. Тож Лариса готувалася до весілля. Одне затьмарювало її щастя: образа на Павла. Як він міг з нею так вчинити? Ні, це не повинно залишитися безкарним. Лариса, щоб віддячити Павлу, навіть хотіла подзвонити його дружині, все розповісти, розкрити, як кажуть, їй очі, але та її випередила. Цікаво, що вона хоче?

***

Вони зайшли до кафе, сіли за столик і перші хвилини відверто розглядали одне одного.

– Я все знаю, – акуратно почала Алла.

– Я рада, – з усмішкою відповіла Лариса.

Алла здивувалася.

– Що будемо робити? – Запитала вона.

– А що ви пропонуєте?

– Я подам на розлучення.

– Мені все одно. Я виходжу заміж.

Після цих слів розмова перейшла зовсім в інше русло.

Ображені жінки швидко порозумілися. Обидві мріяли провчити негідника Павла.

Лариса пообіцяла виступити свідком на суді. Вона погодилася виступити на боці Алли!

Ну а далі Алла почала здійснювати свій план. Сказала чоловікові, що подає на розлучення. Той, не чекаючи нічого подібного, кинувся виправдовуватися, запевняв, що все виправить, що насправді любить лише Аллу, а це так, інтрижка. Умовляв заспокоїтися, зупинитися, нічого не робити не обдумавши.

Алла кинула у відповідь:

– За однієї умови.

– Я на все згоден! – вигукнув Павло.

– Ось, підпиши шлюбний договір.

– Це ще навіщо?

– Не-хоч не треба. Але тоді все, чекай на повістку.

І Павло підписав папери, навіть не читаючи. Мабуть, розраховував, що дружина це оцінить.

Вона оцінила. Десь там, глибоко всередині.

Промайнула думка: “Може, на цьому зупинитися?”

Але бажання поквитатися, яке оселилася у Алли, зупинитися не дало.

Алла подала на розлучення.

Суд пройшов, як у тумані. Лариса була свідком. Ох, вона й розповіла!

Павло просив зберегти сім’ю. Воно й зрозуміло, він втрачав не лише дружину, сина, а й бізнес.

Їм дали час на примирення.

Ось, власне, і все.

Суперницю нейтралізовано. Бізнес майже в руках. Алла вийшла переможцем! Тільки чомусь радості це їй не принесло. Як і задоволення. На душі погано і сумно. Важко дивитися синові у вічі…

І все частіше Алла ставить собі запитання: «Як бути? Залишити все як є чи пробачити його?

Час «на подумати» ще є…

А що б ви їй порадили?

КІНЕЦЬ.