Алла крутила голубці, коли в коридорі почувся якийсь шум. За мить на порозі зʼявилася її дочка Тетяна. Вона зайшла на кухню й застигла на порозі. – Матусю, скоро до нас прийде один… – нерішуче почала вона. Видно було, що Таня чомусь дуже переживає. – Що з тобою, доню? – ахнула Алла. – На тобі лиця нема! – Мамо, благаю тебе, не віддавай йому мене, – раптом сказала Таня. – О, Господи! Та кому? – Йому… Він щойно подзвонив, і сказав що прийде… – Та хто до нас прийде? Алла так і застигла з ложкою в руках, нічого не розуміючи
Алла крутила голубці, коли в коридорі почувся якийсь шум. За мить на порозі зʼявилася її дочка Таня. Вона зайшла на кухню й застигла на порозі.
– Матусю, скоро до нас прийде один… – нерішуче почала вона.
Видно було, що Таня чомусь дуже переживає.
– Що з тобою, доню? – ахнула Алла. – На тобі ж лиця немає!
– Мамо, благаю тебе, не віддавай мене йому, – раптом промовила Таня.
– О, Господи! Та кому?
– Йому… Він щойно подзвонив, і сказав що прийде…
– Та хто до нас прийде?
Алла так і застигла з ложкою в руках, нічого не розуміючи.
– Я ж кажу, прийде чоловік… Молодий… – дочка зітхнула. – Якого я дуже кохаю…
– Ти кохаєш? – Алла розгублено посміхнулася. – Ось це новина.
– Мамо, не це головне!
– А що може бути головніше за це?
– Він проситиме в тебе руки…
– У мене? Якої руки?
– Моєї, мамо! Він сказав, що проситиме в тебе моєї руки… Розумієш?
– Господи… – Алла була приголомшена. – Зараз же ж ніби ніхто батьків про це не запитує. Просто ставлять перед фактом і все. Він що з минулого століття?
– Ага… Майже… Благаю, не віддавай йому мене…
– Але чому? Якщо ти його кохаєш…
– Не знаю чому! Я переживаю, мамо.
– Я боюся свого кохання.
– Свого кохання? І давно ти любиш його? – запитала Алла.
– З позавчорашнього дня…
– Господи… – Алла мало не розсміялася. – Тоді все зрозуміло. Тоді ти правильно боїшся. А він значить хоче з тобою одружитися. Через два дні після вашого знайомства?
– Так, мамо. Коли ми вперше побачили одне одного, сталося щось дивне. Нам обом здалося, що ми знаємо один одного цілу вічність.
– Так? Як цікаво. Він, мабуть, гарний?
– Дуже, – кивнула дочка.
– І гарно говорить?
– Ще й як!
– Ну і, звісно, рішучий? Якщо одразу вирішив взятися до діла, не церемонячись.
– Та мамо, він справжній чоловік! Не такий, як інші.
– Ну, хто ж буде сперечатися із закоханою дівчиною? – знову посміхнулася мама.
Потім її обличчя стало серйозним.
– Але мені все зрозуміло. Це звичайний ловелас. Запудрив дівчинці мізки і вирішив цим скористатися. Скільки йому? Років сорок? Або більше?
– Йому двадцять один, мамо, – обурено вигукнула Таня.
– Як двадцять один? – Алла запитливо дивилася на дочку. – Він, що, твій ровесник?
– Так. Коли він бере мене за руку, я відчуваю, як наші серця бʼються в унісон.
– Як гарно ти заговорила…
– А коли він щось говорить, я слухаю його слова як музику. Мамо, я просто не можу, коли він дивиться мені в очі.
– Треба ж, який тип, – насупилась Алла.
– Він не поганий! Не говори так про нього!
– А як про нього говорити? Мені треба знайти причину, щоб йому відмовити. Може, йому нема де жити? І він вирішив оселитися в нас? Таким ось хитрим способом.
У цей час пролунав дзвінок у двері. Таня аж стрепенулася.
– Це він, – прошепотіла вона. – Я не знаю, що робити, мамо…
– Спокійно, дівчинко, я допоможу тобі і захищу! – рішуче сказала Алла.
Вона зробила строге обличчя, сміливо вийшла в коридор, різко відчинила вхідні двері і…
Перед нею стояв звичайний худорлявий юнак, зовсім не красень. Він мав трохи сумні, але дуже розумні, навіть можна сказати, шляхетні очі. Очі чесної людини.
– Здрастуйте, – привітався юнак трохи тремтячим від хвилювання голосом.
– Здрастуйте, – розгублено відповіла господиня.
– Я знаю, ви мама Тані, – сказав молодик підкреслено чемно. – Ви не дозволите мені увійти у вашу квартиру?
– Чого ж ні? – відповіла Алла і зробила гарне запрошення рукою. – Проходьте, будь ласка.
Юнак увійшов у квартиру, тут же побачив свою Таню, і посмішка осяяла його обличчя. Це була така усмішка, що мамі здалося, ніби в хаті засяяли всі лампочки разом, які були вкручені у всіх люстрах.
– Я прийшов, – сказав він Тані схвильованим і водночас тріумфальним тоном.
І мамі раптом захотілося, щоб він негайно сказав ще щось. Тому що, від однієї його короткої фрази, Тетяна миттю змінилася. Мамі здалося, що її донька перетворилася на справжню принцесу з якоїсь дуже гарної та доброї казки.
Юнак уже сміливо обернувся до Алли і сказав твердим голосом:
– Шановна, Алло Юріївно. Я люблю вашу дочку і хотів би стати її чоловіком. Ви не будете проти цього?
– Господи… – Алла так і застигла від щастя, що нахлинуло на неї.
Але вона одразу схаменулася.
– Молодий чоловіче, ви впевнені, що ви любите Таню? Хіба можна отак зразу одружуватися? Ви ж обоє ще такі молоді…
Мама щосили намагалася хоч якось опиратися неймовірному враженню, яке йшло від цього молодого чоловіка. А юнак нічого такого й не робив, він просто стояв, дивився на Аллу Юріївну і посміхався.
Алла, все–таки, запнулася, ще раз подивилася в його очі, потім озирнулася, побачила очі дочки, потім знизала плечима, і додала:
– Ну, хіба я можу щось сказати проти такого кохання?!
– Дякую, – прошепотів юнак, підійшов впритул до Тані, і дістав з кишені штанів дві скромні тоненькі золоті обручки.
– Ні, це все тільки сон… Так у житті не буває… – одразу подумала Алла Юріївна, і стала чекати пробудження.
Але Таня кинулася до неї, поцілувала, потім повернулася до свого нареченого, вони обійнялися і, щасливі, вийшли з квартири…
А на серці у Алли миттю стало тепло і затишно. Їй здалося, що цього молодика вона знає вже тисячу років… Дуже–дуже давно…
Дивно тільки, що вона досі не знає його імені…
КІНЕЦЬ.