Аліса з особливою цікавістю розглядала вітрину косметичного відділу. Чоловік видав їй аж три тисячі, щоб побалувала себе!

-Візьми собі те, що тобі подобається. Хотів купити сертифікат, але не хочу тебе одним магазином обмежувати.

Аліса від радості заплескала в долоні. З грошима в молодій родині було не густо, і навіть тисячу витратити на жіночі радощі було немислимо. А тут три. Аліса на мить нахмурилася задумавшись.

-Я підробляв, не хвилюйся, це не з зарплати. Хочу тебе побалувати, – посміхався Микола.

Аліса взяла три папірці і навіть заплющила очі, задумавшись про те, що вона собі купить.

Думки про майбутні покупки зайняли всю юну голову молодої дружини, що вона про все одразу ж забула.

‐А вечеря твоєму працьовитому чоловіку буде? – запитав з усмішкою Микола.

-Так, вибач, розмріялася…

Аліса швидко накрила на стіл і побігла збиратися в магазин.

-Ти куди? – здивувався чоловік, беручи котлету на вилку.

-В магазин, – сказала дружина. – До вихідних розкуплять все, треба встигнути, поки акції…

…І ось зараз Аліса бігала від одного відділу до іншого, але нічого так і не наважувалася купити.

Зрештою, на одній із вітрин вона побачила гарний набір якоїсь корейської косметики. Такий самий набір розглядала жінка, захоплено слухаючи продавця.

-Беріть. Знижка двадцять п’ять відсотків, та й за цю ціну краще подарунка не знайти.

В Аліси очі заблищали. Вона давно хотіла спробувати щось подібне. Та й за ціною набір вкладався у три тисячі.

-І мені дайте такий самий набір, – Аліса поклала гроші на прилавок і почала чекати, коли продавець звільниться.

Жінка, яка розглядала набір, тільки важко зітхнула і сказала:

-Дорогувато… Подумаю ще…

Аліса посміхнулася і, трохи піднявши підборіддя від гордості, що вона може собі дозволити такий дорогий подарунок, поспішила поки жінка не відійшла від прилавка:

-Давайте, давайте. Дві дев’ятсот дев’яносто?

-Так, – продавець трохи забарився, намагаючись зчитати штрих-код з етикетки:

-Набір 50 плюс за дві тисячі дев’ятсот дев’яносто гривень…

-Зачекайте, як 50 плюс?! – не зрозуміла Аліса.

-Ви собі? – одразу уточнив продавець.

-Так, а кому ж іще?

-Я подумала на подарунок, на коробці цифри добре видно, – знизав плечима продавець.

Аліса схопила гроші і засунула у сумку замість гаманця.

-Ось цей набір для молодої шкіри. Найкращий і недорого?

-Скільки?

-Він теж по акції. Три тисячі п’ятсот.

Аліса одразу похнюпилася.

-Є й інші набори, ось цей і цей трохи менший, – продавець розумів, що якщо зараз не запропонувати що-небудь, дівчина піде.

Аліса почала розглядати етикетки і склад, а до них підійшов чоловік і, поклавши на прилавок три тисячі, сказав:

-Дівчино, запропонуйте мені подарунок у межах трьох тисяч.

-Скільки років жінці? – одразу поцікавився продавець. – Ось є гарний набір, по акції.

-Секретарка у мене у віці. Так… 50 плюс, – чоловік покрутив коробочку в руках, кивнув на знак згоди і попросив запакувати.

Аліса перемістилася ближче до каси, підсунула три тисячі ближче до себе, потім взяла їх у руки, поки чоловік діставав гроші за товар, і почала розглядати набори.

-Дівчино, вибачте, але це мої три тисячі. Я їх поклав розраховуючись.

Аліса подивилася на чоловіка, оглянувши його з ніг до голови, потім глянула на гроші, потім на продавця. Чоловік був гарно одягнений. На ньому був дорогий костюм синього кольору, гарне пальто і дорогий годинник.

-Мої це гроші, це я поклала їх на прилавок, хотіла купити такий самий набір, але передумала.

Продавець кивнув. Як чоловік поклав гроші, вона не бачила, зате як Аліса хотіла розрахуватися, запам’ятала.

Чоловік усміхнувся.

-Це мої три тисячі!

Аліса дістала гаманець, відкрила його і демонстративно показала чоловікові і продавцю.

-Ось у гаманці грошей немає. А в мене ці три тисячі були. Тож не треба тут качати права. Гроші мої. Давайте цей набір за дві сімсот, – сказала Аліса.

Продавець розрахував дівчину і звернувся до чоловіка.

-Берете?

-Ні, ну мені не шкода, хай це вам буде подарунок. Нерозумно буде виглядати, як я відбираю у вас свої гроші, – посміхнувся чоловік і дістав гаманець.

Аліса скривилася, відвернулася і швидко пішла додому.

-Довго ж тебе не було, – з порога заявив їй чоловік.

-Ой, я дуже довго вибирала собі подарунок! Аж втомилася трохи… – сказала Аліса і важко сіла в крісло.

-І як? – допитувався Микола. – Купила щось?

-Купила, – без особливої ​​радості сказала Аліса. – Зараз покажу тобі…

Аліса відкрила сумку і дістала набір косметики, який вона купила. Вона глянула в сумку і ахнула! Жінка не вірила своїм очам.

На дні сумки вона раптом побачила гроші… Ті самі три тисячі…

-Що там? – не зрозумів чоловік.

-Та так, нічого, – зніяковіла Аліса.

Їй стало соромно.

-Правий виявився той чоловік. Його це були гроші, – Аліса навіть сіла на диван, трохи засмутившись, але тут же подумала:

-Міг би й наполягти і довести, а так виходить невеликі гроші для нього. І сам сказав, що подарунок…

Чоловікові вона вирішила нічого не казати. А навіщо? Гроші поклала і конверт з-під старого листа і сховала…

…Минуло чотири роки.

-Дорогенька, я розумію вас, чудово розумію. Але немає більше місць в цьому садочку, ось є в іншому. Може, поміняєтеся або звільниться місце, – співробітниця відділу освіти розводила руками.

-Я вам не дорогенька, – стиснула зуби Аліса. – У мене є право вимагати місце у дитячому садку неподалік мого будинку. А не в той, що ви пропонуєте. Де це бачено, щоб дитину возити в садок з двома пересадками на маршрутці? Ви мені проїзд оплачуватимете?

-Я нічим вам не можу допомогти.

-Я… Я піду до керівника… Я…

-Ви маєте право робити, як вважаєте за потрібне. До речі, на виході ми маємо книгу, куди можна записати інформацію про обмін. Подивіться…

-Нічого я дивитися не буду! – смикнулася Аліса.

За два тижні Аліса сиділа в коридорі поряд з кабінетом керівника відділу освіти, чекаючи своєї черги.

Пʼятниця добігала кінця і працівники адміністрації спокійно гуляли коридорами, створюючи видимість роботи.

Здавалося, черга теж тяглася довго по цей бік дверей.

Двері відчинилися, і молоденька дівчина весело покликала Алісу.

-Я, я!

Аліса увійшла в кабінет і пройшла до столу.

-Сідайте, – чоловік за столом робив позначки в зошиті. – Слухаю.

-У мене заява на ваше ім’я. Я вимагаю, щоб моїй дитині надали дитячий садок у неподалік від місця проживання.

-Вимагаєте? – чоловік глянув на жінку і раптом його погляд змінився.

Він посміхнувся і постукував олівцем по столу, поки Аліса називала статті, на підставі яких, вона вважала, їй мали надати місце.

Коли слова закінчилися, Аліса дістала з сумочки конверт і підсунула під заяву.

-Що це? – запитав начальник і відхилився на спинку стільця.

-Це подяка за місце у дитячому садку “Горобинка”. Три мало? – запитала Аліса.

-Знову три тисячі? Ну ви даєте. Це неймовірно, хіба такі збіги бувають? – чоловік подивився кудись в стелю.

-А є у вас пільги? Може ви багатодітна сім’я?

-Ні-і-і, – з подивом хитала головою Аліса.

-Тоді – або ідете в той садок, що вам пропонують, або пишіть відмову.

Аліса підскочила з місця.

-Скільки вам треба?

-Що треба? – не зрозумів чоловік.

-Грошей скільки? – нервувала Аліса.

-Якби ви прийшли до мене і не вимагали, а просто зі мною без претензій поговорили, по-людськи, я допоміг би. Зробив би все, що моїх силах…

-Я й прийшла…

-Я ж не вперше з вами зустрічаюся в житті. І вперше теж все було так собі. Не пам’ятаєте? У магазині косметики? Років три, навіть чотири тому. Не пам’ятаєте?

Я теж майже забув… Адже борг це святе. Але ваш тон розмови і знову небажання розібратися в питанні говорять мені, що я роблю правильно.

І вартує це мені всього три тисячі. Доля попередила мене про те, як вести себе з вами заздалегідь, за що їй і дякую.

Відчуваю, я легко відбувся. Відповідь отримаєте письмово у встановлені законом терміни…

Чоловік натиснув кнопку на телефоні і попросив секретарку запросити наступного відвідувача.

Аліса вийшла з кабінету і повільно йшла коридором. Коли начальник сказав про три тисячі, вона теж згадала його…

-Хапуга, три тисячі йому мало! – думала вона.

Аліса була зла на себе, на те, що навела мало причин, закони не всі вивчила.

Вона йшла і думала:

-А три тисячі, що три тисячі?! Було і було, тоді треба було вирішувати все на місці… А не зараз мститися…

КІНЕЦЬ.