-Чоловік набрид? І що ти плануєш робити? – здивувалася Галя, вислухавши розповідь подруги.

Аліса більше години розповідала, як втомилася від свого чоловіка.

Мовляв, у всьому він її влаштовує, окрім любовних справ. Набрид, що вже не може!

Метелики в животі зникли і не хочуть відроджуватись.

Кілька разів вона навіть натякала, що готова завести коханця, щоб побалувати себе.

Галина й сама була заміжня вже п’ятнадцять років, але такі проблеми їй були незнайомі.

Звичайно ж, її чоловік ніколи не був Бредом Пітом, чи Аленом Делоном, але при цьому у них таких суперечностей не виникало.

-Не знаю! Не йти ж від нього? І дітей без батька шкода залишити, – скрушно сказала подруга.

-І себе без квартири і дачі, без машини і подарунків на всі свята, так?!

-Ти на що натякаєш? – обурилася Аліса. – Що я терплю його тільки заради грошей і якогось там примарного статусу?

-Чому примарного? Твій чоловік шановна людина – лікар. Його багато хто цінує, і тебе заразом теж. Перед тобою всі двері відчинені, а якщо втечеш від нього, то вони зачиняться.

-І що мені тепер терпіти невдоволення до кінця свого життя? – образилася подруга.

-Навіщо? Просто розберися, що з тобою не так! – порадила Галина.

-Зі мною? Це з ним щось не так! Адже це я його не хочу!

-Ось ти його не хочеш, значить проблема в тобі, а не в ньому. От скажи мені, коли ви одружилися десять років тому, ти ж його хотіла?

Аліса подумала трохи, згадуючи, як у них все було раніше, і замріяно посміхнулася.

-Так, раніше хотіла, але й він раніше був іншим!

-Яким іншим? Квіти дарував, говорив компліменти, на руках носив? Алісо, ти не ображайся, але я часто буваю у вашому будинку, і все бачу.

Твій чоловік із квітами додому приходить у рази частіше, ніж мій Артем! А як дивиться на тебе? Це ти вічно хвостом крутиш!

-Що ти за подруга така? – знову образилася Аліса. – Я прийшла до тебе зі своїми переживаннями, а ти мене ще й звинувачуєш?

-Я подумала, що ти до мене за порадою прийшла. Якщо ні, треба було одразу попередити, що ти просто хочеш поплакатися, а потім тобі треба сльози витерти, але коли ти увійшла до моєї квартири, ти спитала – що робити?

Ось і давай шукати рішення! – наполягла Галина. – Чи ти думала, що я допоможу тобі коханця шукати?

-Не знаю, але вислуховувати звинувачення на свою адресу я точно не планувала!

-А я тебе хіба звинувачувала? Я просто констатувала факти. Ти не хочеш чоловіка. Ти маєш проблему!

-У нього проблема! – наполягала подруга.

-Ні, у нього із бажанням до власної дружини немає проблем. Із цим все гаразд. І від близькості, нехай і рідкісної, він отримує задоволення, це тобі чогось не вистачає.

-Припустимо, гаразд, припустимо, що ти маєш рацію. І що мені тоді робити?

Галина посміхнулася і подивилася на подругу, а потім уже спокійніше сказала:

-Особисто мені здається, що тобі потрібно переглянути свої пріоритети та бажання, і взагалі свій погляд на те, яким ти бачиш свій шлюб. Ти чомусь ідеалізуєш любовні справи, ніби це щось, що виходить за межі звичайних подружніх стосунків.

Насправді все набагато простіше. Його тому й називають – подружній обов’язок, тому що ви обоє винні.

Це щось подібне до звичайного обов’язку, як помити посуд або зробити з дитиною уроки. І в ліжку так само.

Іноді ти даєш, іноді отримуєш. Але якщо не давати зовсім, то нічого й не отримаєш.

-Я тебе не зовсім розумію! – зізналася Аліса, точніше їй здавалося, що подруга несе відверту нісенітницю, але так різко її зупиняти було незручно.

-Ось дивись, твій чоловік тебе хоче. У вас є подружній обов’язок, значить, він винен, і ти винна. І відмовляти жоден із вас не має права. Ну добре ще, якщо там якась образа між вами засіла, чи непорозуміння, але не просто відмазка.

Мовляв, метеликів немає, я більше не хочу. Ти коли виходила заміж, ти розуміла, що береш на себе певні зобов’язання перед чоловіком?

І він теж, але і ти винна. За десять років він дав тобі все, що ти просила. Точніше майже все це в нього було й до шлюбу, він просто поділився з тобою.

Причому Ігор твій зовсім не жадібний, балував тебе, як маленьку. І ось, ти отримала все, що хотіла, а тепер тобі він тобі перестав подобатися?

Так не піде! Або зізнайся, що ти виходила заміж не за чоловіка, а за його гроші!

-Але ж це не так. Раніше я його кохала!

-Тоді покохай знову, що тобі заважає? Буркотливим він став? Так йому ніжності не вистачає. Із роботи пізно приходить? Так він лікар і забезпечує вашу родину. На руках не носить? Так йому вже за сорок, спина слаба! Немає душевної близькості, так створи її, ти ж жінка.

-І як створити? Я його вже багато разів просила кудись поїхати разом відпочити! Він – ну ніяк!

-Тому що ти завжди просишся на Мальдіви або на Балі! Тобі шикарний відпочинок потрібен.

А ти запропонуй йому з’їздити удвох у якийсь заміський готель неподалік. Тільки вдвох.

Дітей залиште з нянькою або з кимось із ваших батьків. Побудьте просто вдвох.

Пізнайте один одного заново. За десять років багато чого змінилося. Впевнена, на вас обох чекають нові відкриття! А там, дивись, і метелики зʼявляться. Глянеш, а вони прокинулися!

Послухала Аліса подругу, а потім видала.

-Все одно мені здається, що найпростіше знайти коханця. Провести з ним пару чудових ночей та й забути!

-А далі? Нових і нових шукати, щоб заповнити порожнечу всередині? У тебе є класний лікар, який вміє лікувати.

Причому у твоєму випадку – у всіх сенсах. Ти взагалі колись чула, що сім’я – це робота! Стосунки – це робота!

Якщо просто затикати дірки в душі і не тільки, рано чи пізно ти зруйнуєш те, що будувала довгі роки.

Ви разом це будували! І діти без батька залишаться, і ти без багатого майбутнього. І до речі знаєш, Ігорчик твій швидко собі молоденьку якусь знайде …

-Ніби я не знайду! – здивувалася Аліса.

-Чому ж не знайдеш? Знайдеш, але втратиш люблячого та надійного чоловіка. Одним словом, тільки тобі вирішувати! Я тобі свої мізки в голову вкласти не зможу. І навіть на якийсь час не можу дати ними користуватися!

…Аліса йшла додому і довго думала над словами подруги. З одного боку, Галя міркувала логічно, але з іншого все не вдавалося зв’язати між собою.

Майже завжди Аліса вважала себе ледь не королевою, прекрасним призом, тому була впевнена, що чоловік покладе все до її ніг, а тепер виявлялося, що служити повинен у шлюбі не тільки він, а й вона сама?

І заради чого? Щоб не втратити його? Їй здавалося це дивним, але з іншого боку…

Адже вони давно одружені, невже так складно зробити крок назустріч. Так, любов пройшла, чи принишкла, але ще так багато всього залишилося…

…Повернувшись додому, вона, як завжди, приготувала вечерю. Ігор повернувся додому раніше, ніби відчув, що дружина щось задумала.

Вранці вона була якоюсь неспокійною і навіть злючою.

Хоча останнім часом у неї часто псувався настрій. Ні квіти, ні подарунки не могли все це змінити, а нічого кращого він просто не встигав придумати.

-Ігорчику, в мене до тебе є одна пропозиція! – раптом почала Аліса. – Ти ж на вихідних вільний?

Ігор застиг від здивування.

-І що ж вона вже задумала?! – тільки й подумав він.

-Давай на вихідні разом кудись зʼїздимо? – продовжувала Аліса. – Тільки ми вдвох… Тільки ми і все…

-Ігорчик? Давненько ти мене так не називала, – сказав Ігор. – А як же Сашко і Марійка?

-З мамою моєю залишаться. Ти зможеш на вихідних?

-Заради такої справи, звісно, ​​зможу! До речі, я знаю один готель за містом. Там так класно! Можна на конях покататися. І басейн є! – захоплено сказав він.

-І звідки ж ти знаєш про нього?! Бував там, чи що? – підозріло запитала дружина, заводячись з півоберта.

Ігор тільки посміхнувся. Давно його ревнивиця не показувала кігтики…

-Ні, кохана, я шукав в інтернеті! – посміхнувся він. – Сам давно хотів тобі запропонувати… Ох і відпочинемо!

І «молоді» щасливо обійнялися, вже мріючи про романтичну поїздку…

КІНЕЦЬ.