Данило сидів за кухонним столом, нервово постукуючи пальцями по дерев’яній поверхні. Його молодша сестра Аліна гучно жувала чіпси, гортаючи щось на телефоні, і звук кожного хрусту відлунював у його голові, як удари молота.

За вікном вечірнє сонце заливало квартиру теплим світлом, але в душі Данила панувала буря.

— Аліно, ти б не могла бути тихіше? І взагалі, не їж у вітальні, — різко кинув він, не піднімаючи очей від столу.

Аліна, шістнадцятирічна дівчина з кучерявим волоссям і пустотливим поглядом, закотила очі. Вона кинула чіпсину назад у пакет і склала руки.

— Брате, та що ти розкричався? Яка муха тебе вкусила? — Вона зробила паузу, а потім, хитро посміхнувшись, додала: — Хоча знаєш, не відповідай. Я знаю, як ту муху звати. Христина, правда ж?

Данило різко підняв голову, його обличчя спалахнуло гнівом. Аліна влучила в ціль, і це тільки посилило його роздратування.

Христина — ім’я, яке останнім часом викликало в ньому суміш болю, гніву й безсилля. Але він не хотів говорити про це з сестрою. Не зараз. Не коли все й так балансувало на межі.

— Не лізь не в свою справу, — пробурмотів він, відводячи погляд. — І прибери за собою.

Аліна пирхнула, але встала, забравши пакет із чипсами, і пішла до вітальні. Данило залишився наодинці зі своїми думками, які, немов буря, кружляли в його голові.

Христина. Його дівчина. Людина, якій він довіряв більше за всіх. Але останнім часом щось змінилося. Вона стала відстороненою, її повідомлення приходили рідше, а в її очах з’явився якийсь холод, якого раніше не було.

Данило і Христина зустрічалися вже два роки. Вони познайомилися на університетській вечірці — вона була яскравою, впевненою, із заразливою посмішкою, яка могла розтопити будь-яке серце.

Данило, більш стриманий і розважливий, одразу потрапив під її чари. Їхні стосунки були як американські гірки: пристрасні моменти перемежовувалися дрібними сварками, але вони завжди знаходили спосіб помиритися. Принаймні так було раніше.

Останні місяці Христина змінилася. Вона часто пропадала на «зустрічах із подругами», хоча Данило знав, що її найкраща подруга Юля поїхала на навчання за кордон.

Її телефон був завжди перевернутий екраном донизу, а коли Данило жартома просив показати, що вона там гортає, вона дратувалася.

Спочатку він списував це на стрес — Христина готувалася до випускних іспитів, і він не хотів її зайвий раз турбувати. Але сумніви, як маленькі тріщини, почали розростатися.

Одного вечора, коли Христина вкотре запізнилася на їхню зустріч, Данило помітив, як вона швидко сховала телефон, коли він підійшов. У її очах промайнуло щось схоже на провину.

— Ти де була? — спитав він, намагаючись звучати невимушено.

— Та так, із колегами по проєкту затрималися, — відповіла вона, відводячи погляд. — Вибач, я не помітила, як час пролетів.

Данило кивнув, але всередині заворушився неприємний холодок. Він не повірив. І цей холодок лише посилювався з кожним днем.

Данило не був із тих, хто легко зривається. Він завжди намагався тримати себе в руках, особливо перед Аліною. Їхні батьки часто були у відрядженнях, тож Данило, як старший брат, відчував відповідальність за сестру.

Але останнім часом його терпіння тріщало по швах. Кожна дрібниця — гучний сміх Аліни, її безлад у кімнаті, навіть те, як вона залишала крихти на столі, — виводила його з себе. І він знав чому. Христина.

Одного дня, повернувшись додому після чергової сварки з Христиною, Данило застав Аліну за переглядом якогось комедійного шоу. Її регіт лунав по всій квартирі, і це стало останньою краплею.

— Аліно, ти можеш хоч раз поводитися нормально? — гаркнув він, кинувши сумку на підлогу.

Аліна здивовано обернулася, її очі розширилися.

— Даниле, що з тобою? Ти останнім часом як не свій. Це через Христину, так? — Вона нахилилася вперед, її голос став м’якшим. — Розкажи мені. Може, я допоможу.

Данило стиснув кулаки. Він не хотів вивалювати свої проблеми на сестру, але слова вирвалися самі собою.

— Вона мене обманює, Аліно, — тихо сказав він, опускаючись на диван. — Я не знаю, що саме, але я відчуваю. Вона постійно десь пропадає, бреше про те, де була. І я… я не знаю, що робити.

Аліна мовчала, дивлячись на брата з сумішшю співчуття й рішучості. Вона завжди була прямолінійною, і цього разу не стрималася.

— Якщо вона тебе обманює, то нащо вона тобі? — різко спитала вона. — Ти заслуговуєш кращого, брате. Якщо Христина не цінує тебе, то, може, пора з цим покінчити?

Данило похитав головою. Він знав, що Аліна права, але серце відмовлялося слухати розум.

Через кілька днів Данило отримав повідомлення від друга, Олега, який навчався разом із Христиною. Олег надіслав скріншот із вечірки, де Христина стояла поруч із якимось хлопцем, занадто близько, щоб це виглядало невинно.

У повідомленні Олег написав: «Друже, не хотів лізти, але тобі варто це знати».

Данило відчув, як земля йде з-під ніг. Він зателефонував Христині, але вона не відповідала. Тоді він поїхав до її гуртожитку, де застав її в компанії того ж хлопця зі світлини

Вони сміялися, сидячи на лавці, і Христина навіть не помітила Данила, доки він не підійшов.

— Христино, що це? — Його голос тремтів від гніву й болю.

Вона здригнулася, її обличчя зблідло. Хлопець поруч ніяково відвів погляд.

— Даниле, це не те, що ти думаєш, — почала вона, але її голос звучав непереконливо.

— Не бреши мені, — відрізав він. — Я бачив усе, що мені треба було побачити.

Він розвернувся і пішов, ігноруючи її спроби наздогнати його.  Правда, якою б болісною вона не була, нарешті вийшла назовні.

Повернувшись додому, Данило застав Аліну за приготуванням вечері. Вона помітила його стан і, не кажучи ні слова, обійняла його. Впевненість у її обіймах дала йому те, чого він так потребував, — відчуття, що він не сам.

— Вибач, що я зривався на тобі, — тихо сказав він, відсторонюючись. — Ти не винна.

Аліна посміхнулася.

— Та нормально, брате. Я знаю, що ти не зі зла. Але тепер скажи, що сталося?

Він розповів усе — про зраду Христини, про свої сумніви, про те, як боляче було дізнатися правду. Аліна слухала уважно, не перебиваючи. Коли він закінчив, вона взяла його за руку.

— Знаєш, Даниле, ти сильніший, ніж думаєш. І ти заслуговуєш на того, хто буде з тобою чесним. Христина — це її вибір, а не твоя провина.

Ці слова, сказані з такою щирістю, змусили Данила вперше за довгий час посміхнутися. Він зрозумів, що, попри біль, у нього є люди, які його підтримують. І, можливо, це був лише початок нового розділу в його житті.

Минуло кілька місяців. Данило розірвав стосунки з Христиною, і хоча рана ще не загоїлася повністю, він відчував, що поступово повертається до себе.

Він проводив більше часу з Аліною, допомагаючи їй із уроками і навіть дозволяючи їй вибирати фільми для їхніх вечорів. Вони знову стали командою, як у дитинстві.

Одного вечора, коли вони разом готували піцу, Аліна раптом сказала:

— Знаєш, брате, я рада, що ти позбувся тієї мухи. Ти тепер набагато веселіший.

Данило розсміявся, кидаючи шматочок сиру в її бік.

— Може, ти й права, Аліно. Може, ти й права.

Він знав, що попереду ще багато викликів, але вперше за довгий час він відчував, що готовий із ними впоратися.

Зрада Христини залишила шрам, але вона також навчила його цінувати тих, хто залишався поруч. І, можливо, це був найцінніший урок.

Джерело