Дев’ятирічна Аліна часто залишалася сама вдома – тато з мамою на роботі, бабуся влітку завжди на дачі.

Найчастіше дівчинка на день виходила гуляти, а вже до вечора йшла додому, чекаючи на батьків.

Як і всі, вони наказували доньці не відкривати незнайомцям, ким би вони не представлялися – є багато злих людей, ошуканців, злодіїв або ще когось гіршого.

Літнього вечора, коли тато поїхав у відрядження, а мама затримувалася через корпоратив, Аліна довго сиділа сама і дивилася телевізор.

Телефону, що стояв на підзарядці в сусідній кімнаті, вона не розчула і пропустила мамин дзвінок – вона хотіла повідомити, що до Аліни зайде сусідка, принесе вечерю.

Тож дівчинка не на жарт перелякалася, коли в дверях пролунав дзвінок. Прокравшись до коридору навшпиньки, вона спробувала дотягнутися до зіниці, але без табуретки це було неможливим.

Сусідка точно знала, що Аліна вдома, тому заговорила з дівчинкою, кажучи, що її надіслала мама, що вона всього лише млинці свіжі принесла, що вона навіть заходити не буде, тільки хай двері відчинить.

В Аліни відразу промайнуло в думках, що підозріла ця тітонька. Ніколи Аліна її не бачила, то з чого вона їй млинці носити буде? І мама ні про що подібне не говорила.

Користуючись порадами батьків, Аліна сказала незнайомці йти, інакше вона поліцію викличе.

Сусідка була вражена і наскаржилася мамі Аліни на доньку і погрози поліцією. Адже не всякий, хто приходить, неодмінно зла дитині бажає.

Мама з татом потім довго сміялися – таке малятко, а уважно батьків слухала. Навіть млинцями підкупити її не змогли…

КІНЕЦЬ.