– Якщо ти її запросиш на весілля, я не прийду, – висунув ультиматум батько.

– Тоді приходь без своєї мадам, – відповіла тим же Аліна.

– Вона не мадам, вона моя дружина. Як ти можеш таке казати батькові. Я вас один виростив, працював не покладаючи рук, а ти тепер мені умову ставиш, – «сів на свого улюбленого коника» батько.

– Тату, не починай, ти не правий, – Аліна демонстративно розвернулася і пішла на вихід.

– Я тебе попередив, – вигукнув у спину батько.

Як вийти із цієї ситуації, Аліна не знала.

Матері не стало, коли Аліні було п’ять років. Вона була наймолодша, старше за Аліну були ще два брати і сестра. Як не дивно, але Аліна не пам’ятала маму, але пам’ятала її запах та руки. М’які ніжні руки.

Після того, як не стало мами батько майже відразу одружився. Привів до хати жінку. Вона була гарна і добра, це помітили одразу всі діти. Тільки старший брат був налаштований проти мачухи, а Аліна одразу її почала називати мамою. І у цієї мами були м’які та ніжні руки.

Мачуха якось зуміла підібрати потрібні слова, зуміла потоваришувати з дітьми, і в хаті запанував мир. Старші брати Аліни не називали мачуху мамою, але слухалися, ставилися до неї з повагою.

Аліна пам’ятає, як мама ночей не спала, коли діти нездужали, як могла втішити, якщо хтось образить, допомагала з уроками. Мама навчила Аліну та її старшу сестру готувати, в’язати, шити та доглядати за собою.

Вона для дітей стала справжньою мамою.

Коли одружився старший брат, і в нього народилася дитина, мама допомагали молодим, няньчилася. Тоді мама стала справжньою бабусею.

Тато теж був добрим батьком, він багато працював. Прогодувати таку родину не так просто. Звісно, ніколи йому було сидіти з дітьми. Але чоловічим справам – пиляти, стругати, ремонтувати, навчив синів він. Та й у своїй хаті було багато роботи.

Не можна сказати, що він закинув дітей на мачуху.

Загалом жили добре, щасливо.

Коли Аліні виповнилося двадцять років, батько раптом оголосив, що він нарешті покохав по-справжньому. Зібрав речі та пішов до своєї мадам.

Мама не показувала свого переживання, але було видно, що вона сильно переживає.

Вона мала свою квартиру, яку всі ці роки вона здавала. Після того, як оформили розлучення, вона пішла жити у свою квартиру, сказала:

– Ви вже дорослі, я вам не потрібна.

Аліна гірко плакала, не відпускала маму. У неї було таке почуття, наче її всі покинули. На той час і другий брат вже був одружений, а сестра поїхала вчитися в інше місто, та там і залишилася. Аліна залишилася жити сама у величезному будинку. Їй було незатишно, навіть важко одній. Вона часто ночувала у мами, ділилася з нею секретами, просила порад.

І ось, через три роки Аліна виходить заміж. І батько висунув ультиматум. Що на нього найшло? Хоча й так зрозуміло, що. Чому він вирішив, що один виростив дітей?

– Знаєш, мамо, батько, мабуть, не прийде на весілля, – почала здалеку Аліна.

– Як так? Через мене, чи що? – Мама відразу здогадалася в чому справа. – Не хвилюйся, я не піду, так і передай йому. А потім ми з вами своє свято влаштуємо. Добре? Адже два весілля краще, ніж одне?

– Мамочко, я тебе так люблю, так люблю! – усміхнулася Аліна.

КІНЕЦЬ.