Аліна з самого ранку готувалася до вечері з Олегом. Вона зробила манікюр, зачіску, підібрала гарний костюм. І от вона стояла біля дверей його квартири. Їй відкрила незнайома молода жінка. Біля неї була дівчинка років пʼяти. – Ви Аліна? Проходьте! Ми вас чекаємо! – сказала жінка. – Це хто такі? Може сестри, – подумала Аліна. Вона не розуміла, що відбувається

-Я дуже люблю дітей! – Аліна розчулено дивилася на малюка, який зосереджено жував пустушку і дивився на гарну тітоньку.

Його мама голосно говорила з кимось по телефону.

-Дивись, дивися, які ми серйозні, – продовжувала вона захоплюватися малюком, а Олег дивився тільки на неї.

Йому дуже подобалася ця дівчина. Весела, розумна. А тепер ось, виявляється, ще й любить дітей.

Ні, він точно готовий одружитися з нею! Була б жива мама, вона б саме так йому і сказала:

-Одружуйся!

-Я навіть і не думав, що ти любиш дітей, – сказав Олег після того, як вони нарешті відійшли від малюка, мати якого так і не перестала говорити по телефону. – Ти така…

Він зам’явся.

-Яка?

У Аліни в очах блиснула весела хитринка.

-Така… Молода, чи що… – Олег і сам не розумів, чому його так здивувала реакція дівчини на маленьку дитину.

До цього вона не показувала жодних ознак любові до дітей.

Він думав, що ці стосунки так, на якийсь час. Нічого серйозного.

Але з кожною черговою зустріччю з Аліною він починав розуміти, що нічого це не тичасово. А навіть дуже надовго.

І коли ти їй розкажеш правду? – його внутрішній голос дедалі частіше задавав це питання.

Справді, настав час його дівчині дізнатися про нього більше.

І він запросив Аліну до себе в гості, на вечерю.

…В Олега п’ять років тому не стало дружини. Одразу після народження їхньої дочки Марійки.

Олег важко переніс свою втрату. Якби не мама і не Марійка, він би напевно подався до дружини…

Йому було погано без неї. Але донька стала тим якорем, який тримав його на цьому світі.

Марійка росла чудовою дитиною. Олег та його мама обожнювали дівчинку.

-Вона справжній янгол, якого відправили нам з небес, – говорила мама. – І поки вона маленька, ти мусиш подумати про те, щоб у неї була мати. Тобі треба одружитися з хорошою жінкою.

Олег навіть не міг уявити когось на місці своєї коханої дружини. Тому він відмахувався від цих пропозицій мами.

Хіба є на світі така жінка, яка зможе стати для них із Марійкою рідною і коханою?

Перші три роки Олег жив тільки для доньки.

А мама щосили створювала їм затишок вдома. Вона теж рано залишилася без чоловіка, а Олег без батька.

А потім не стало мами. І Олег з Марійкою залишилися вдвох.

Марійка на диво спокійно поставилася до того, що бабуся у її житті більше не з’явиться – тато сказав, що вона на небесах разом з ангелами.

Замість бабусі з Марійкою займалася Софія – дівчина із сусідньої квартири, яку Олег запросив попрацювати нянею.

Зрідка в його житті з’являлися жінки. Але це були короткі відносини, які нічого не значили.

А ось Аліна його зачарувала.

-Я тебе хочусь де з ким познайомити, коли ти прийдеш, – сказав Олег дівчині, коли вона прийняла його запрошення на вечерю. – І я думаю, ви один одному дуже сподобаєтеся.

Аліна кокетливо прикрила очі – з ким же він її буде знайомити?

-Може з мамою, – чомусь подумала вона.

Вони зустрічалися вже чотири місяці, але цей гарний та загадковий чоловік нічого їй про себе не розповідав.

Подружки Аліни поділилися з нею інформацією, що була доступна – дружини він не має, є успішний бізнес, не гультяй…

А більшого їй спочатку і не потрібно було. Вона і сама про себе нічого не розповідала – воліла залишатися загадкою для нього.

Та що там лукавити – він і не запитував! А їй особливо не було чого сказати. Вчорашня студентка, яка не захотіла повертатися до рідного містечка…

У суботу Аліна з ранку готувалася до вечері – вона має бути ідеальною.

Вона зробила скромний манікюр, уклала волосся в акуратну зачіску, підібрала гарний костюм.

Перед виїздом Аліна купила квіти і коробку цукерок.

Вона подзвонила у двері квартири Олега.

Двері їй відчинила молода гарненька дівчина в спортивному костюмі і з копицею рудого кучерявого волосся. Її обличчя було усіяне ластовинням, а зелені очі іскрилися сміхом.

-Ви Аліна? Доброго дня, проходьте – ми вас чекаємо!

У дівчини був приємний голос, що зачепило Аліну.

-Олег не казав, що має сестру. А міг би й попередити! – подумала вона.

До дівчини у спортивному костюмі підбігла дівчинка років п’яти у яскравих рожевих лосинах з їжачками та білою майкою.

-Теж сестра? – подумала про себе Аліна.

-Марійко, а що треба сказати, коли приходять гості? – виховним тоном запитала дівчина.

-Доброго дня! – дівчинка серйозно подивилася на гостю. – Проходьте.

Зрештою з’явився і господар у світлих спортивних штанах і чорній футболці, що красиво обтягувала фігуру.

-Привіт Аліна! Проходь, проходь! – запросив він дівчину.

Олег взяв у неї квіти й цукерки.

Вони пройшли до просторої вітальні, посеред якої стояв гарно накритий стіл.

-Кохана, проходь, сідай. Ось тут тобі буде зручно… – запросив він Аліну. – Софійко, принеси сік та ігристе з холодильника і можеш бути вільна. Завтра у тебе вихідний, – звернувся він до старшої дівчини, яка вочевидь була нянею.

-Але тату, ми хотіли сходити в зоопарк! – сказала Марійка.

-Батько?! – Аліна не розуміла, що відбувається.

-Ми з тобою обов’язково сходимо, – спокійно сказав Олег. – І з Аліною. Правда, люба?

Аліна не змогла навіть кивнути. Вона застигла.

-Значить, Олег – батько-одинак? І ця п’ятирічна дівчинка – його дочка? – подумки запитувала вона себе.

-Ти ж казала, що любиш дітей… Ось знайомся – моя дочка, – сказав Олег показуючи на Марійку.

Аліна дивилася на дівчинку і боялася відкрити рота. Тому що вона знала, що вона може сказати…

Вона з величезним зусиллям усміхнулася, дивлячись на дівчинку і кивнула тій.

-Тату, а можна я пограюся на кухні із Софійкою? Ну, будь ласка, тату!

Аліна миттєво перейнялася до дівчинки почуттям подяки – та позбавляла її необхідності демонструвати свою «любов».

-Та ніколи вона не любила дітей! Як їх можна любити? Адже вони не дають спокою, вимагають до себе уваги… А садок, а школа! Усе! Забудь про себе та свої інтереси, з появою дітей! – міркувала вона.

Але подружки завжди казали, що чоловікам подобаються дівчата з проявом материнського інстинкту. Ось вона й проявила. Ну, це як захопитися гарним песиком або папужкою – вони мають господарів, які їх доглядають і терплять від них безліч неприємних речей.

Так і з дітьми – збоку всі дітки такі милі… А от виховувати їх… До такого Аліна була не готова.

Марійка побігла на кухню, звідки долинав її сміх.

Олег галантно відсунув стілець і посадив Аліну за стіл. При цьому він розвів руками – мовляв, бачиш, як воно… Донька побігла до няньки.

Вони непогано провели час за чудовою вечерею.
Вони б провели його повністю чудово. Навіть чарівно! Якби не Марійка, яка постійно відволікала Олега своїми проханнями.

Загалом, сімейної вечері не вийшло. У жодному сенсі.

Коли Софія пішла, Марійка одразу захотіла спати і попросила тата вкласти її.

Аліна вирішила, що для першого разу достатньо, і ввічливо подякувала хазяїну за прекрасну вечерю.

Прощання вийшло якимось неоковирним – Марійка поспішала в ліжко, а Аліна викликала таксі.

-Я подзвоню завтра, сходимо кудись, – сказав на прощання Олег.

-Так, сходимо, – погодилася Аліна, в душі розуміючи, що нікуди вона не піде з цим розпещеним дівчиськом.

…Минуло півтора місяці. Аліна металася в сумнівах – їй дуже хотілося заміж за Олега, але його дочка стояла між ними.

Їй все складніше і складніше вдавалося приховувати свою неприязнь до дівчинки.

А та, немов відчуваючи, цуралася Аліни, ігнорувала її подарунки.

-Я розумію, що важко одразу ось так подружитися, – говорив Олег, засмучений таким станом речей. – Марійка росла без матері, її виховувала бабуся. І їй складно тебе одразу прийняти. Але з часом все буде добре.

Але Аліна точно знала одне – добре буде тільки без дочки Олега.
Інакше ніяк!

А Олег тим часом готувався зробити Аліні пропозицію.

Він запросив її в ресторан і, соромлячись, підніс їй обручку.

Вона не встигла сказати “Так!”, як задзвонив його телефон.

Дзвонила нянька – щось з Марійкою.

Олег вийшов з-за столу, щоб не порушувати романтичну ідилію домашніми проблемами.

Виявилося, що у Марійки піднялася температура, а Софія запитує, що їй робити.

Олег сказав няньці, що скоро буде, і велів давати дівчинці багато води. Він повернувся до столика з наміром вибачитись і поїхати разом з Аліною додому.

Олег здалеку побачив, що Аліна говорить по телефону.

-Та ти знаєш… Я тут сиджу одна вже десять хвилин. А ця його мала вже вдруге за вечір дзвонить, – говорила комусь у слухавку Аліна. – Знаєш, я якось не планувала стати чиєюсь матір’ю. Йому добре – він няньку звільнить і мене на її місце поставить, уявляєш! Воно мені треба?

Олег застиг на місці від таких слів.

Йому дуже хотілося проявити себе, сказати, що він тут повернувся. І хоче їхати додому, до Марійки, яка заслабла.

Але слова Аліни раптом зупинили його.

-Я знаю, що треба потерпіти… Звісно, ​​я його люблю! Він мені, знаєш, яку гарну обручку подарував! Але… Його донька… Вона нас постійно розлучає. Я не знаю, куди її можна відправити? Адже ми вдвох тепер буваємо так рідко!

Олег розвернувся і вийшов.

По дорозі він покликав адміністратора і оплатив замовлення.

А потім поспішив додому. До Марійки…

-От скажи мені… Скажи! Чому так? Я до неї… Я її полюбив! Вона ж така щира мені здавалася!

Марійка давно міцно спала. Софія збиралася йти, але Олег попросив її побути з ним.

-Софійко, я боюся… Я не можу залишатися один!

І от вони сиділи на кухні, пили чай і розмовляли.

Точніше, говорив Олег. Софія тільки слухала.

-Як добре, що Марійка до неї не прив’язалася, – говорив Олег. – Як би я пояснив їй, що ця жінка… Слів немає!
Вони просиділи до другої години ночі. Софія намагалася приховати, що вона вже позіхає, але безуспішно. А тому вона пішла спати.

А Олег ще довго сидів сам.

Аліна дзвонила разів з двадцять, але він не відповідав. Ця частина його життя для нього більше не існувала.

Вранці Марійка прокинулася весела, попросила чаю з печивом.

-Тату, а мені наснилася бабуся!

-І що ж бабуся робила у твоєму сні?

-Вона сказала, що у нас з тобою є янгол, вона і мама його нам з неба послали, щоб він доглядав за нами.

Марійка говорила цілком серйозно, і Олег розумів, що вона це не вигадує так, на ходу. Але ставити запитання не поспішав.

-І знаєш, тату, бабуся мене повела до гарного кінотеатру, там показували янголів. Так ось, бабуся сказала, що твоя Аліна не янгол. А знаєш, хто наш янгол?

Марійка хитро посміхнулася.

А Олег уже здогадався…

Руде волосся, ластовиння, зелені очі з іскорками сміху, щасливий сміх Марійки…

Як же він раніше не звернув на неї уваги?! Софія…

-Так, Марійко, я знаю цього янгола, – сказав Олег. – Тепер я знаю…