Аліна відклала телефон. Настрій був зіпсований. Хоча спочатку, коли побачила на екрані телефону, хто дзвонить, вона зраділа.

Дзвонив двоюрідний брат Євген.

У дитинстві кожне літо проводили разом. Батьки Аліни мають будинок у передмісті, який служив їх сім’ї дачею. У ті непрості роки цей будинок виручав. Город був величезний. Садили овочі, восени робили закрутки, потім усю зиму їли. Крім городу, батьки на літо брали порося та курей.

Отож, щоб доглядати все це батько виїжджав на дачу, як тільки сходив сніг. А мати з дітьми, окрім Аліни, є ще два брати, кожні вихідні проводили на дачі. Тільки-но починалися літні канікули, вся родина переїжджала на дачу. Тоді й двоюрідного брата мати відправляла з ними за місто.

Так і жили все літо разом. Місцеві жителі думали, що у їхній родині четверо дітей. Батьки посміювалися, але сусідів не розчаровували. Справді, кому яка різниця.

Насправді було чудово влітку жити на дачі. Звичайно, було багато обов’язків – грядки прополоти, увечері поливання, курям трави нарвати, порося нагодувати – напоїти. Але працювали завжди дружно та весело. Рано-вранці була рибалка, вдень бігали в найближчий лісок за грибами та ягодами. А ввечері ігри із друзями-приятелями. Так жили усі діти в окрузі, це було нормально. Батьки їздили до міста на роботу.

Тепер тільки згадувати і лишилося. Здорово було у дитинстві. Батька вже немає, мати живе у квартирі, на дачу не їздить. Будинок закинутий стоїть.

Брати роз’їхалися хто куди. Та й Аліна поїхала в інше місто, і їй уже тридцять вісім років, одружена, двоє дітей. Після цих теплих спогадів стало трохи сумно – діти Аліни не мають такого дитинства.

Просто все довкола змінилося. Двоюрідні брати і сестри не дружать. Та й із рідними братами Аліна мало спілкується. А вже з’їздити в гості, навіть ідея така не спадає на думку. Подзвониш мамі, вона розповість про братів і племінників. А тут раптом подзвонив двоюрідний брат Євген.

Спочатку було захоплення, загальні питання: «Як справи? Як життя? Що нового?” А потім Євген сказав, що подзвонив Аліні, бо нікому більше душу вилити.

Аліна пересмикнула плечима, чесно кажучи, не хотілося вислуховувати переживання дорослого чоловіка. Ну добре, коли чоловіки сидять у кафе за столом і виливають душу один одному, а тут… Та ще й по телефону. Ось так близько не спілкувалися Аліна з Євгеном років з двадцять. Зустрічалися зазвичай на прощанні у старих родичів. Але там особливо не поговориш.

Усі давно живуть своїм життям. У Євгена життя, звичайно, на думку Аліни, дивне. Але це його життя і він його живе.

Живе він із Мариною вже років п’ятнадцять. Не було ані весілля, ані реєстрації. Ну, подобається їм, нехай і живуть так, нам якась різниця. Марина старша за Євгена на три роки. Це теж їхня справа. Дві дочки у них – дванадцять років та п’ять.

А ще Марина із багатої родини. Коли вона та її брат «пішли в самостійне плавання», батько подарував їм бізнес – магазини з продажу електротехніки.

Бізнес росте та процвітає. Євген при цьому магазині – контролює персонал, іноді сам встає у торговий зал, є ще якісь обов’язки, але керує всім Марина. Загалом живуть матеріально добре – купили велику квартиру, у кожного люксова машина. Їздять відпочивати за кордон.

Здавалося б, чим людина незадоволена?

Так ось, Аліна промовчала, а Євген став скаржитися на життя:

– Розумієш, я хочу сина, а вона каже, що вже пізно народжувати. (За всю розмову Євген жодного разу не назвав дружину на ім’я, тільки «вона»).

Я взагалі не уявляю, зараз дівчата виростуть, роз’їдуться, і я залишуся жити з цією жінкою. Ні, у мене є, звичайно, дівчина на стороні, вона навіть згодна народити мені сина. Але я щось не наважуюсь, а раптом вона претензії потім висуватиме. Хто ж вас, жінок, знає. Як думаєш, що робити?

Аліна була здивовано:

– Ти не любиш свою Марину, своїх дочок?

– Дівчата я люблю. А її? Так, ніколи я її не любив. Сподівався, що хоч сина подарує. А тепер і цієї надії нема. Піти від неї? Куди? В нікуди? Дівчат шкода, ось тільки заради дівчат її не кину. Порадь, чи варто народити сина на стороні?

– Ти знаєш, з мене поганий порадник. Чесно кажучи, посварила б я тебе, щоб погані думки в голову не лізли.

– І ти мене не розумієш. Ех! – Сказав Євген і відключив телефон.

У Аліни зіпсувався настрій. Вона ображалася на Євгена, прикро було за Марину та їхніх дочок.

Але ж у дитинстві нормальний хлопець був!

КІНЕЦЬ.