П’ять пропущених дзвінків. П’ять! І це за якихось п’ятнадцять хвилин, які Аліна провела у ванній кімнаті. І, як завжди, всі дзвінки були від однієї людини.

– Зараз ще й повідомлення на пару сторінок надішле, – втомлено видихнула дівчина. Їй набридла така поведінка подруги. Ну як маленька, їй Богу! Адже їм вже давно не по дванадцять.

Юля завжди поводилася досить… дивно, чи що. Не може ж доросла людина ображено дути губи і показово ігнорувати, коли їй не дають бажаного? І це стосувалося всього! Не можеш прийти до неї в гості на перше прохання? Сварка забезпечена. Забудеш якусь дату (день, коли вона вперше закохалася, наприклад), ігнор на тиждень. До речі, Аліна цим дуже непогано користувалася.

Ні, правда, чому Аліна повинна пам’ятати ці дати? Адже до них вона точно не має жодного відношення! Яка їй різниця, коли подруга вперше пішла на побачення? Жодної! Ось тільки чомусь Юля твердо впевнена, що весь світ має крутитись навколо неї. І всі оточуючі повинні лишати всі свої справи і на перше її прохання мчати до неї.

Якось, коли Аліна збиралася на співбесіду на роботу своєї мрії, їй зателефонувала подруга і попросила терміново прийти до неї. Ось все кинути та бігти! А все тому, що вона, увага –  купила кошеня.

“Ти обов’язково маєш його побачити! Такий лапочка! Сам біленький, а на лапках чорні шкарпетки… Що значить сьогодні не прийдеш? Яка ще співбесіда? Іншим разом сходиш, Лакі набагато важливіше! ”

Це була перша по-справжньому велика сварка двох подруг. Юля цілий місяць надсилала ображені смайлики, а на смски та дзвінки не відповідала. Правда, потім все-таки зволила вибачити і все стало майже так само, як і раніше. Майже.

– О, а ось і ціла петиція, про образу Юлі, – посміхнулася Аліна, побачивши значок повідомлення. – Ну, почитаємо, в чому я цього разу завинила.

На диво, повідомлення було коротким. Ну, для Юлі коротким, зазвичай вона писала цілі романи.

“Я так втомилася, що мене не люблять і не помічають… Навіть ти, моя найкраща подруга, не відповідаєш на мої дзвінки… Я так більше не можу! Чорна смуга в моєму житті затяглася, а допомоги, як виявилося, мені чекати нема звідки. Так що, прощавай, подружко!

– Це що, кумедний жарт? Так сьогодні не перше квітня, – бурмотіла дівчина, у хвилюванні набираючи номер Юлі. – Ну, відповідай же!

Та подруга не відповідала. Може просто не чує? Або відповідати не хоче? А може й справді… Вона ж нещодавно з хлопцем розлучилася.

Може, таки жарт? Ну, будь ласка, нехай це буде просто жартом!

Аліна вже кілька хвилин дзвонила у двері квартири, в якій проживала подруга. Потім почала стукати, чим збентежила сусідку дівчини.

– Чого галасиш? Не відкриває, значить вдома немає, – роздратовано заявила старенька, якій завадили дивитися її улюблений серіал. – Зараз дільничого викличу!

– Викликайте! Юля мені таке повідомлення надіслала! Та самі почитайте!

Сусідка з незадоволеним виразом обличчя взяла телефон і, прочитавши кілька рядків, захвилювалася:

– Що ж, це робиться?! Зараз, зараз, у мене є ключі, я швидко!

Жінка метнулася до своєї квартири і вже за кілька секунд вийшла з в’язкою ключів.

– Так, це від тридцять п’ятої, це від двадцять восьмої, – перебирала старенька ключі. – О, ось! Ось від Юлиної квартири!

Ось тільки потрапити до приміщення вони не змогли навіть із ключами, заважав ланцюжок. Спробувавши ще кілька хвилин, Валентина Петрівна рішуче заявила:

– Я викликаю дільничого! У мене там знайомі нам допоможуть!

Хвилини текли дуже повільно. Здавалося, минуло півгодини, а допомоги все не було. І ось нарешті, у під’їзді з’явилася парочка бравих хлопців у формі. Вислухавши пояснення і прочитавши повідомлення, чоловіки переглянулись і швидко відкрили двері.

Юля ж у цей час із задоволеною усмішкою слухала, як подруга із сусідкою метушаться за її дверима. А от не треба було її ігнорувати! Нехай тепер похвилюються, а вона… Вона вдасть, що спала.

Так, настав час готувати сцену.

Ось тільки вона прорахувалася з часом, і дільничий встиг приїхати раніше. Юля тільки-но зібралася йти до ліжка, як у її коридор зайшов натовп схвильованих людей.

Мовчазна сцена.

Алін, побачивши Юлю в коридорі, не промовивши жодного слова, розвернулась і вийшла з квартири. Зупинившись на секунду, вона глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися, різкими рухами витерла сльози і почала спускати сходами.

Правильно було в повідомленні написано, правильно…

– Прощавай, подружко…