Аліна важко вклала доньку, вона ніяк не хотіла засинати. Бо ж тато її не поцілував! А ще Юлечка хотіла показати татові малюнок.

Там вся їхня родина – мама, тато, маленька Юлечка та песик Барсик.

Аліна поправила ковдру, Юля схлипнула уві сні та обійняла іграшкового мʼякого котика.

За спиною щось рипнуло. Аліна обернулася – ну треба ж чоловік прийшов, а вона навіть не чула! Стоїть, спершись на одвірок і дивиться закоханими очима, як Аліна вкладає доньку.

– Тсс! – вона приклала палець до губ, вийшла з дитячої і причинила двері. – Тільки заснула, навіть плакала, що тебе немає, уявляєш? А ти що так довго? Їсти будеш? Давай нагрію картоплю й гуляш?

– Буду, я дуже голодний. Втомився дуже, сьогодні були складні пацієнти, а ти зі мною поруч посидиш? Чаю разом поп’ємо.

– Ну звичайно, ти переодягайся, мий руки, а я швидко, – Аліна поставила грітися сковорідку і ввімкнула чайник.

Дістала хліб, чашки, тарілку і, чекаючи, встала біля темного вікна.

Як же ж дивно влаштоване життя! П’ять років тому вона навіть уявити собі не могла, що все буде саме так.

– Миколо, ти уявляєш, все вийшло!

– Аліна палко обійняла чоловіка.

Вона була шалено рада, і не дивно. Вони з Миколою одружені вже майже п’ятнадцять років, але з дитиною ніяк не виходило. Їм порадили клініку, хоч якось було боязко. Якось не по-божому, незвично…

Аліна довго сумнівалася робити, чи ні. Але після того, як переглянула фотографії щасливих батьків з немовлятами, у неї відпали всі сумніви. Головне, що у них з Миколою буде ЇХНЯ дитина. Заради дитини вона готова на все!

Але Аліна даремно так бурхливо раділа.

З першого разу нічого не вийшло, хоч її заздалегідь так і попереджали.

Але Аліна все одно засмутилася, у них не так багато часу. Їй сорок один, чоловік на три роки старший. Та й здоров’я у нього не дуже, втомлюється на роботі. Сказали, що шанси є, але з віком буде все важче.

Микола її дуже підтримував, він не зневірився. І вони зробили другу спробу. І знову невдача.

Аліна була у розпачі.

Вона розуміла, що так майже у всіх, одразу мало в кого приживається. Але завжди здається, що в тебе все буде краще. А розчаровуватись важко.

– Аліночко, вір, ми все зможемо! – втішав її чоловік.

Вона знала, що Микола звинувачує себе. В юності він був відчайдушний, усім хотів довести свою крутість. Часто поводився абияк, ліз куди не треба. Лікар сказав, що ті старі переживання Миколи були причиною. Та й взагалі, зі здоров’ям у нього тепер багато проблем.

Але Аліна дуже хоче народити коханому чоловікові дитину!

Вона заплющує очі і відразу уявляє, як вони будуть з Миколою щасливі, якщо все вийде!

І тут раптом!

– Микольцю, коханий, у нас буде дитина!

– Аліна обіймала чоловіка.

Микола обійняв її, тримав то під лікті, то за талію, і цілував, цілував!

І просив постійно:

– Повтори ще раз, ну повтори, Алінко!

І вона повторювала, дивлячись на нього щасливими очима:

– У нас буде дитина! У нас, Микольцю!

Їхня мрія почала збуватися.

У них з Миколою таки буде дитина, у це повірити неможливо, шаленство якесь просто!

Дитина, маленька, мила, схожа і на Миколу і на неї. Хоча, нехай більше буде схожа на тата – їй так цього хотілося!

Аліні запропонували кілька днів полежати у клініці. Мало що, краще під контролем.

– Хвилюватися не варто, це просто перестраховка, вам уже не двадцять п’ять, дорогенька. І навіть не тридцять п’ять. Хоча ви дуже молодо виглядаєте, її лікар Михайло Юрійович Аліні дуже подобався.

Вона не шкодувала жодної секунди, що пішла до нього з рекомендації знайомих.

Він був дуже досвідчений, у віці, давно цим питанням займається. Відгуки про нього прекрасні, а кількість народжених дітлахів під його контролем – й не перерахувати. Є ціла добірка зі словами подяк від щасливих батьків та фотографіями.

– Я буду тебе чекати! – Микола не зводив з Аліни очей. – Ти стала ще гарнішою! Повірити не можу, ти уяви – у тобі вже живе наша дитина, це диво просто!

Микола ніжно поцілував Аліну, дбайливо, особливо якось…

Тоді вона ще подумала – вони наче прощаються!

І тут же ж із острахом відкинула цю думку – ну навіщо їй так подумалося?

Її лікар Михайло Юрійович був налаштований дуже оптимістично.

– Аліно, все йде просто чудово! Ти не тільки виглядаєш молодо. У тебе і сам організм молодший за твій біологічний вік! Не сумніваюся, що ти виносиш малюка. І навіть… Трохи заздрю твоєму чоловікові. Ви дуже хороша пара і у вас вийшло, я радий, щиро радий. Післязавтра виписка, готуйся.

Михайло Юрійович вийшов, а Аліна так і лежала з якоюсь недолугою усмішкою на обличчі. Щастя взагалі не від розуміння, воно від найпростіших речей.

Від тепла, від кохання, від зустрічі не лише тілом, а й душею з коханим. А якщо з’являється дитина, то це нереальне щастя. Його зможе зрозуміти тільки той, хто так само довго йшов до цього, як вони з Миколою. Як же пощастило їм із лікарем. Михайло Юрійович – класний лікар і людина, він дає віру в те, що все вийде.

І треба ж, кажуть він не одружений, і в нього немає дітей. А йому вже точно за п’ятдесят, шкода. Треба ж, стількох ощасливив, а сам самотній…

Аліна так і заснула зі світлою усмішкою на обличчі, передчуваючи те, що її чекає…

Дзвінок мобільного телефону заграв несподівано рано.

Аліна глянула на годинник – п’ята ранку ще за вікном темно! Дивно, хто ж це так рано дзвонить? Вона взяла слухавку.

– Я слухаю, а ви хто? Максим? Який Максим? А-а-а, зрозуміла, давній друг Миколи, а що ви сказали, я не зрозуміла? Зачекайте, що? Машина виїхала на зустрічну смугу? Ви щось плутаєте, цього не може бути! Цього не може бути, це брехня, брехня! Він не міг, не міг!

Аліна відкинула мобільник і закрилася з головою ковдрою.

Цього не може бути! Це поганий сон.

Жінка не могла повірити в почуте.

Вона зараз прокинеться і за нею приїде її коханий чоловік. І все в них буде чудово!

…Аліна провела у клініці майже всю вагітність.

Вона не хотіла дитини, втрата чоловіка перекреслила все…

Вона не хотіла більше НІ-ЧО-ГО!

Але Михайло Юрійович зміг її переконати, що, зберігши дитину від коханого, вона збереже для себе частинку Миколи.

Дитина не винна, вона має жити!
Коли народилася Юлечка, Аліна плакала. Вона справді була копією Миколи. Кажуть, якщо дівчинка схожа на батька, вона обов’язково буде щасливою.

Весь цей час Михайло Юрійович був поряд з Аліною. Коли їх із Юлечкою виписували, він підійшов до Аліни, і несподівано і просто запропонував:

– Ти ж знаєш, мені вже п’ятдесят три, а я один як перст, так вже вийшло. Для мене робота завжди була на першому місці, але тепер я зрозумів, що помилявся. Є важливіше у житті, це любов та діти. Будь моєю дружиною, ти дивовижна жінка, а Юля для мене за цей час стала майже рідною. Тільки прошу, не відмовляй мені одразу, прошу подумай!

…– Як же ж смачно пахне! А я купив по дорозі пиріг з маком, – чоловік вмився, переодягнувся і скоріше сів вечеряти.

Аліна поставила чайник, нарізала пиріг.

– Мишко, тобі чаю налити?

– Звичайно, я теж пиріг з маком люблю, не тільки ти, любов моя! – Мишко віддав їй вже порожню тарілку. – Давай чаю! А завтра поїдемо з Юлечкою в зоопарк, як думаєш їй сподобається? Чи вона ще маленька, і їй рано?

Аліна дивилася на Мишка і думала, що її дочка від коханого чоловіка Миколи має право вважатись і його донькою.

Бо ж якби не Мишко, її, напевно, не було б. Але Юлечка є, її зірочка, її щастя…

А точніше – їхнє щастя.

Просто дитина від коханого чоловіка…

КІНЕЦЬ.