Аліна відчувала себе самотньою та неща сною. Дочка навчається в іншому місті, мама хвора. Так вона ходить, їсть, але не живе, існує. Одну її залишати не можна.

Небезпечно. Ось і платить сусідці Ользі Захарівні, щоб та сиділа з нею днем. Мати… Це окрема історія. Ніколи вона не чула від неї лагідних слів. Лише накази.

Зроби це, зроби те. Ось і зі своєю донькою вона так поводилася. Лише накази. Тож дочка втекла до іншого міста. Хоча могла вчитися і у рідному місті…

А тут ще Галина зі своїм Дімою. Колега, Галина, постійно скаржилася на свого чоловіка. Потім прогнала того з дому. А потім, якось, запросила Аліну в кіно. Але потім занедужала, і послала замість себе Дімочку.

На той момент вони вже розлу чилися. Діма був дуже вражаючим чоловіком. Аліна, побачивши його, одразу забула всі скарги Галини.

Незабаром у них почався роман, який закінчився тим, що Діма почав жити в Аліни. Ось із цього дня і почалося. Пройшла ейфорія і настали сірі будні.

Діма з зневагою вимагав у Аліни вечерю, потім із звичками пропаленої свекрухи робив їй зауваження про пилюку, про брудну підлогу… Аліна вже встигла проклясти той день, коли погодилася піти в кіно. Але… Слава Богу, Галина вирішила повернути колишнього собі.

Просто одного прекрасного дня заявилася до Алини додому, і наказала Дімі зібрати речі і йти за нею. Діма покірно підкорився… Аліна неохоче зайшла до себе у квартиру. У кімнаті на неї чекала мати. — Аліночка. — Мама?! — Здивувалася дочка усвідомленому погляду матері.

— Я тебе завжди любила та люблю. Вибач, що не казала тобі цього раніше. Ти теж, кохай свою дочку. І обов’язково скажи їй про це. Мама замовкла, і її погляд знову помутнішав.

Аліна взяла телефон та зателефонувала дочці. — Привіт, сонечко!.. Ні, у нас все добре… Подзвонила, щоб сказати — я тебе кохаю! Аліна відклала телефон і зрозуміла, яка вона щаслива. Адже вона має улюблену маму і дочку.

КІНЕЦЬ.