Аліна важко нахилилася і дістала з духовки рибу, яку запікала з овочами. На кухні стояв приємний аромат.

Жінка вкотре подивилася на годинник і зітхнула.

Йшла десята година, а чоловік ще не повернувся з роботи.

Аліна дзвонила йому, але телефон чоловіка був вимкнений.

Жінка весь день провела на ногах. А вона, між іншим була вже на дев’ятому місяці.

Аліна вирішила поприбирати в квартирі. Крім цього жінка кілька годин робила домашні напівфабрикати, щоб Микола поки вона буде в пологовому не харчувався магазинною їжею.

Звук відчинених дверей відволік Аліну від думок. Вона полегшено видихнула, коли побачила Миколу вдома.

Жінка повільно вийшла з кухні зустрічати втомленого, чоловіка. Аліна хотіла поцілувати його, але той спритно ухилився від поцілунку і роздратованим голосом сказав:

-Слухай давай без цих твоїх ніжностей, я дуже втомився і хочу їсти!

Микола пройшов повз дружину на кухню, де на столі побачив рибу з овочами. Чоловік глянув на вечерю, а потім перевів погляд на дружину, яка застигла намагаючись зрозуміти, що відбувається.

Аліна зрозуміла, що чоловік повернувся додому не в найкращому настрої. Микола завжди був людиною зі складним характером.

Аліна намагалася бути м’якою, поступливою, у всьому догоджати чоловіку, але той знову і знову знаходив причини для сварок.

-Ти купила рибу? Та до того ж ще й таку дорогу?! – почав Микола. – Правильно, а навіщо економити! Адже не ти гроші важко заробляєш, а я.

-Пробач, але ти завжди любив рибу. Та й мені сьогодні захотілося саме такої вечері. Тому я й купила. Надалі спочатку запитаю тебе, а потім вже куплю. Давай спокійно повечеряємо, – пролепетала Аліна.

-Їй захотілося! – вигукнув Микола і сів за стіл. – Мало що тобі захотілося! Ти взагалі економити не вмієш? У супермаркетах продукти купуєш! Треба на ринку. Я заробляю добре, але це не означає, що потрібно витрачати гроші направо й наліво. Незабаром ти народиш дитину, тоді з’являться нові витрати. І все це на мені!

Аліні було невимовно прикро чути таке від чоловіка…

Микола не допомагав дружині ні у будні, ні у вихідні. Він був упевнений в тому, що його єдиний обов’язок – це заробляти гроші, а все інше не має до нього жодного відношення.

Через півтора тижні Микола поїхав з друзями на рибалку, залишивши Аліну вдома одну. Незабаром почалися пологи. Вона дзвонила йому довго, але він не брав слухавку.

-Що ти мені звониш?! – нарешті відповів він.

– Я маю право відпочити в суботній день із друзями чи ні?! Я зараз відключу цей телефон і ти мене не знайдеш!

-Любий, у мене здається пологи починаються. Будь ласка, повертайся додому, – сказала Аліна.

-Починаються пологи – їдь у пологовий! У чому проблема?! Викликай таксі! Я зараз не в змозі приїхати. У нас тут скоро буде юшка готова. Ее…. Хлопці мене кличуть вже, давай, – сказав Микола і поклав слухавку.

Аліна сама викликала швидку…

Все пройшло добре. Вона народила синочка.

Аліна взяла телефон, щоб подзвонити Миколі і дізнатися чому його немає поруч у такий важливий момент.

Вона була впевнена в тому, що побачить десятки пропущених дзвінків від чоловіка і… помилилася. Їй дзвонила тільки мати.

Аліна знову набрала номер чоловіка, щоб поговорити з ним.

Пішли гудки.

Але Микола так і не відповів на дзвінок. Тоді вона написала йому повідомлення в якому розповіла про те, що народила хлопчика.

Микола прочитав повідомлення, але нічого не відповів. Аліна плакала.

Незабаром настав день виписки. Аліна одягала сина, коли їй надійшло повідомлення.

Побачивши на екрані ім’я чоловіка Аліна зраділа, але прочитавши текст, вона ахнула.

Микола у повідомленні написав:

-У коридорі стоять валізи з твоїми речами. Даю тобі час до вечора, щоб звільнила мою квартиру. Повертайся до матері. Мені дитина не потрібна. Я більше не хочу тебе бачити.

Аліна сіла на підлогу і заплакала…

Аліна з немовлям на руках повернулася в квартиру чоловіка, звідки зібрала речі і свої документи.

Потім вона на останні гроші купила квиток, щоб поїхати до матері в село.
Приїхавши до матері Аліна почала шукати роботу. Вона не могла сидіти вдома займаючись тільки вихованням сина.

Дитина була ще й слабою…

Незабаром Аліна знайшла в рідному містечку роботу. Вона влаштувалася педагогом, оскільки їй завжди подобалося займатися з дітьми.

Але вона розуміла, що обіцяної зарплати буде недостатньо, щоб поставити сина на ноги.

Ще однією проблемою стало те, що Микола, який працював у великій, престижній компанії і заробляв багато грошей, несподівано змінив роботу і раптом став двірником, а його зарплата скоротилася в десятки разів.

Аліна зрозуміла, що він просто не хотів утримувати власного сина…

Якось, повертаючись з роботи, Аліну трошки облила водою з калюжі, дорога машина, яка проїжджала повз. З машини вискочив високий, блакитноокий шатен і зі збентеженим, засмученим виглядом голосно вигукнув:

-Заради Бога пробачте! Мені так шкода, що я зіпсував вашу сукню. Я повинен був бути обережнішим.

Аліна повільно підняла голову і застигла. Перед нею стояв друг її дитинства Богдан, якого жінка востаннє бачила, коли вчилася в школі.

-Богдан? – здивовано запитала Аліна, розгублено дивлячись на чоловіка. – Ну привіт. Стільки років не бачилися, така несподівана у нас зустріч вийшла. Не впізнав мене?

Богдан ще більше розгубився. Він збентежено став вивчати жінку, яка стояла перед ним. Через кілька секунд в його очах з’явився веселий блиск, а на губах засяяла радісна усмішка. Богдан обійняв Аліну.

-Алінко, ти?

-Невже я так змінилася? – відповіла весело усміхнувшись Аліна.

Після закінчення школи їхні шляхи розійшлися. Друзі вступили до різних навчальних закладів. Аліна поїхала у велике місто, а Богдан залишився там, де завжди жив.

-Слухай Аліно, давай зайдемо в кафе. Я був би радий посидіти з тобою, пригадати шкільні роки, якщо ти звичайно нікуди не поспішаєш, – сказав Богдан, уважно розглядаючи жінку.

У Аліни вечір був вільний, тому вона охоче погодилася. Жінка захоплено дивилася на старого друга і дивувалася тому, наскільки він змінився. Вона подумала, що пощастило дружині Богдана, адже їй трапився гідний, приємний чоловік.

Розмова вийшла душевною і відвертою. Коли Богдан почав цікавитися життям Аліни, та чесно розповіла йому про все, що у неї сталося.

-Насправді і в мене не все так гладко, як може здатися, – сказав Богдан. – І я один виховую чотирирічного сина. Дружина пішла до іншого чоловіка, заявивши, що їй не потрібен ні я, ні наш син. Тоді Дмитрику був всього один рік.

Вони розмовляли кілька годин забувши про час. Вже стемніло. Вони обмінялися номерами і розійшлися.

Через тиждень Богдан подзвонив і запропонував їй знову зустрітися в парку. Обоє домовилися привести дітей.

Вони провели в парку кілька годин, які знову непомітно пролетіли. Жінці сподобався син Богдана. Хлопчик виявився дуже кмітливим.

Аліна швидко знайшла з ним спільну мову.

Поступово Богдан став невід’ємною частиною життя Аліни і її сина Макара.

Жінка і не помітила, як друг дитинства зайняв важливе місце у її житті та серці.

Вони з Богданом регулярно зустрічалися і відпочивали разом з дітьми, відвідували культурні заходи, виїжджали на природу, влаштовували пікніки.

У Богдана був свій бізнес, який приносив йому стабільний дохід.

Якось Богдан запитав у Аліни:

-Аліно, я бачу, що ти у своїй стихії, коли займаєшся з дітьми. Всю душу вкладаєш у це. Дмитру йде на користь час проведений з тобою.

Чому б тобі не подумати про приватне викладання? Нашому маленькому містечку не вистачає якісних, вихователів. І діти із задоволенням будуть відвідувати твоє заняття. Я міг би все організувати для тебе, знайшов би підходяще приміщення в центрі.

Сам займався б юридичними питаннями, якщо ти погодишся я з радістю все влаштую. Тобі варто спробувати.

Аліна здивовано подивилася на Богдана і зніяковіло знизала плечима. Вона ніколи не думала про те, щоб відкрити свій центр для дітей. Після недовгих роздумів вона погодилася на пропозицію друга…

Богдан, як і обіцяв, знайшов підходяще місце в центрі і зайнявся оформленням документів. Коли всі проблеми були вирішені Аліна приступила до роботи.

Жінка працювала старанно, віддаючи всю себе дітям. Згодом до неї в дитячий центр стали повертатися знайомі батьки, які приводили туди вже своїх молодших дітей.

Центр Аліни став відомий у всьому містечку.

Богдан з Аліною почали зустрічатися. Діти були раді тому, що стали бачитися частіше, адже вони міцно прив’язалися один до одного.

Дмитро часом називав Аліну мамою. Коли жінка вперше почула це слово від сина Богдана, вона розгубилася, а потім погладила його по голові.

Через три місяці вони одружилися і стали міцною і дружньою сім’єю.

Бізнес Аліни процвітав, але вона не відносилася до своєї справи, як до єдиного джерела заробітку.

Жінка отримувала справжнє задоволення розвиваючи дітей.

Через кілька років, гуляючи в парку з дітьми, Аліна несподівано побачила свого колишнього чоловіка, який у брудному пом’ятому одязі ходив алеєю і випрошував у щось у людей, які відпочивали.

Жінка відразу впізнала його. Вона хотіла зробити вигляд, що не помітила чоловіка і пройти повз, але не вийшло…

Микола підбіг до неї. По її дорогому одязі чоловік одразу зрозумів, що в Аліни є гроші, на відміну від нього.

Поруч з Аліною Микола побачив хлопчика надзвичайно схожого на нього самого.

-Аліна, доля знову вирішила звести нас. Я стільки думав про тебе. Все згадував наше щасливе сімейне життя… Яким же я був… Коли відмовився від тебе. Ти приносила мені удачу.

Після того як ми розійшлися відносини на роботі зіпсувалися.

Я втратив все, чим дорожив, тепер мені доводиться важко.

Я чув про те, що ти стала багатою жінкою… Слухай, позич мені трохи грошей, мені борги треба віддавати. А віддавати те нічим. Як тільки встану на ноги все поверну. Я ж винен перед тобою. Я не повинен був з тобою і з нашим сином ось так чинити.

Знаєш, я хочу спілкуватися з сином.

-Мамо, що це дядько? – запитав Макар. – Де тато? Я хочу до тата! – зі сльозами на очах вигукнув хлопчик.

У цей момент до Аліни підбіг Богдан, який приїхав у парк з невеликим запізненням.

Він здалеку побачив, як його дружина розмовляє з якимось чоловіком і одразу зрозумів, що це був її колишній.

Богдан наблизився до них і глянув на Миколу.

-Тримайся якнайдалі від моєї родини! – вигукнув чоловік. – Ніколи більше не підходь до тих, кого я люблю. Ти для Аліни й Макара чужа людина!

-Агов ти! Ти не маєш жодного права вказувати мені, що робити! Це моя дитина і я маю повне право з нею спілкуватися! – з викликом відповів Микола.

-Серйозно? А де ти був усі ці роки?! Макар мій син, а я його батько! Я тебе попередив!

Микола в той момент зрозумів, що у нього немає жодного шансу що-небудь виправити.

Наостанок він глянув на Аліну і сина розчарованим поглядом і з опущеною головою пішов геть.

Аліна видихнула з полегшенням й обійняла чоловіка. У Богдані вона була впевнена, як сама в собі.

Ця впевненість окрилювала її, надавала сил і наповнювала вірою в те, що завтрашній день буде кращим, ніж сьогоднішній і щастя більше ніколи не залишить її…