— Знаєш, Зоюню, це якось йому самому треба вирішувати, — ділиться думками двоюрідна сестра Зої Павлівни. — Він дорослий у тебе вже, якось сам розбереться. Не ставай класичною свекрухою.

— Та до чого тут класична свекруха, — сердиться Зоя Павлівна.

— Я з тобою просто ділюся, треба ж мені з кимось поговорити. Звісно, я не збираюся ту Юлю зі світу зживати, якісь підступи будувати й усе в такому дусі. Але дивитися на це, погодься, неприємно.

— Гаразд, не сердься, розумію, що тобі виговоритися треба, — всміхається кузина.

— Викладай! А Трохим твій що каже з цього приводу?

— А нічого він не каже, сміється, ставиться до цього явно без належної серйозності. «Мамо, облиш», — говорить. І ще каже, що таких Юль у нього може бути багато, — відповідає Зоя Павлівна.

– Але ж я знаю, що дівчата можуть бути дуже хитренькими, коли їм це потрібно. Окрутить, сам не помітить як. Затягне до РАЦСу. Та хоч животом, мало таких випадків?

І ж бо зрозуміло, що жити мій син з нею не буде. Надто різні, а він… кінь застояний, йому ще копитом бити й бити. Він у мене мало не з 12 років на дівчат задивлятися почав. Мабуть, у діда нашого вдався.

Кузина хмикає.

Про «подвиги» їхнього з Зоєю діда по жіночій лінії легенди складалися, той ще був молодець. Половина рідного села мало не родичі, через його позашлюбних дітей.

Так, село невелике, але тепер і нащадків тих його байстрюків значно побільшало. Діти та онуки в них пішли.

Син Зої Павлівни навіть зовнішністю у того самого діда вдався. І статтю, і звичками.

Хлопець непоганий, вчився добре, спортсмен, працює й досить успішно, але… ходок. А з іншого боку, 27 років хлопцеві, одружуватися він поки що не збирається, можна й погуляти.

Це дід від баби наліво ходив, а Тимофій себе поки що не зв’язав.

Сина Зоя Павлівна ростила з його 13 років сама. Чоловік був старший за неї на 14 років, з ним інфаркт трапився, не врятували.

Заміжня Зоя була вдало, незважаючи на різницю у віці.

Чоловік був уже сформованою людиною, керував підприємством, під кінець життя бізнес організував, щоправда, не встиг з бізнесом, але його партнер у вдови за чесною ціною все викупив — не довелося голодувати.

І крім бізнесу чоловік багато чого залишив: у Зої Павлівни трикімнатна квартира, синові куплена двокімнатна, плюс йому ще колишня свекруха двокімнатну залишила, молодик її здає.

У Зої Павлівни є ще одна квартира — теж двокімнатна, від батьків, в оренді. Жити можна.

Зоя вийшла на пенсію раніше — у неї був пільговий стаж.

Нерухомість в оренді через гарне агентство, живе собі на втіху, син — окремо. Вона намагається бути сучасною: ходить до салонів, їздить відпочивати, чудово одягається, має свої захоплення.

Але останнім часом Тимофій маму тривожить. Точніше, не він сам, а його остання дівчина на ім’я Юля. Син не знайомив її зі своїми пасіями. За винятком тих часів, коли в школі вчився.

Тоді Зоя Павлівна й сама знала його дівчат, працювала в тій же школі, викладала біологію. На тому етапі мати найбільше побоювалася, що син потрапить у неприємну історію з малятком дівчини від нього. Пронесло, але в школі Тимоха мав славу першого ловеласа.

Потім подруги сина змінювалися, Зоя їх зовсім не знала.

З 23 років Трохим живе окремо, теж не побачиш, з ким він проводить вечори та ночі. А тут з’явилася п’ять місяців тому така собі Юля. І мало не за місяць з нею познайомилася. Як? Написала в соцмережах, що Тимоха такий же красень, як і його мама.

— Хто це? — ошелешено запитала сина Зоя Павлівна, надіславши йому знімок екрана повідомлення.

— Облиш, мамо. Моя дівчина, прагне з тобою познайомитися.

— У вас серйозно все чи що?

— Мамо, не кажи дурниць, яке серйозно, ну ось така вона, наполеглива просто.

Зоя Павлівна все ж попросила сина привести свою «наполегливу». Привів.

Юля їй не сподобалася. Ні, не зовнішністю, а тим, як вона дивиться Тимофію до рота, як підтакує їй самій. Своєю нав’язливістю та липучістю до неї та сина.

— Тепер вона мені листівки шле, як бабця-пенсіонерка. З добрим ранком вітає, здоров’ям цікавиться, — всміхається Зоя Павлівна. — Я її сторінку вивчила добре.

Як я зрозуміла, вона не з дуже забезпеченої родини. Одна мати, Юля — старша, їй 24 роки, є ще сестра, якій 17 років, і брат, тому всього 15. Ну зрозуміло ж, чого вона до мого сина причепилася. І до мене. А мені це неприємно.

— А ти їй відповідаєш? — сміється подруга.

— Про здоров’я питаєш?

— Жартуєш чи що! Дякую — максимум, що пишу. Мені не цікаве її здоров’я і неприємні її липкі манери. І ж бо я чудово бачу, що син мій до неї ставиться не так, як до коханої дівчини.

Просто вішається на нього, пропонують — чому не взяти. Він відкритим текстом мені сказав, що Юля — явно не моя майбутня невістка, просто часу в нього зараз немає, щоб когось шукати. Ось і все.

— Ну так візьми й розкажи це все Юлі, попередь дівчину, щоб була обережна і губу не розкатувала, — радить кузина.

— А взагалі… Тимоха наш — розумний хлопець, дорослий уже, досвід у нього теж того… великий. Не думаю, що потрапить, то про що тобі переживати, якщо ця неприємна Юля не стане твоєю невісткою?

А ви що думаєте?

Чи є привід у Зої Павлівни хвилюватися? Чи ні?

Вона справді типова «свекруха» чи просто Юля сама викликає несприйняття своєю настирливістю?

Що робити і як поводитися в подібній ситуації? Натякнути дівчині, що її завзяття спілкуватися з чужою, по суті, людиною смішне й жалюгідне? Сина попросити передати?

Чи плисти за течією, мамина справа — осторонь? Поділіться своїми думками.