Сталося у них все якось несподівано швидко. Валентина продавала овочі у своєму наметі на продуктовому ринку, а він підійшов до прилавка з довгим списком у руці.

– Будьте ласкаві, качан капусти, – сказав Віктор, вдивляючись у список.

– Якої капусти? – Уточнила Валентина.

– Та просто капусти … А що, вона буває різна?

– А то! Одноманітного нічого не буває. Вам для чого – для голубців чи для борщу?

– Так, начебто для борщу, – невпевнено промовив він. – Так, так, точно для борщу.

– Що ж вам дружина не пояснила, – Валентина вже спритно знімала верхнє підв’яле листя з качана. – Принесете ще щось не те, а винною залишуся я.

– Та немає у мене дружини. Не обзавівся якось, – збентежено відповів Віктор. – Це мама список мені складала.

– Що ж це ви, такий симпатичний чоловік і неодружений? Не хлопчик вже. Не добре це, не по-людськи.

– Та ось не зустрів таку, як ви.

– Тю! – скaзaла вона. – А чого таку шукати? Вважайте, що повезло. Знайшли вже. Ось вона я, беріть, одружуйтеся.

– А ви що, незаміжня? – щиро здивувався Віктор.

– Та теж, мабуть, такого, як ви чекала, – пожартувала Валентина. Вона взагалі любила пожартувати, так легше було і працювати, і жити.

– І ви згодні за мене вийти? – якось дивно повільно сказав Віктор.

– Аж бігом побіжу, – досі жартувала Валентина. – Ось у шостій намет свій закрию і відразу в РАЦС.

– То я підійду о шостій якщо дозволите?

– Давай, давай, наречений, підходь. Допоможеш мені ящики на склад знести.

На цьому їх перша зустріч і закінчилася. Валентина розповіла своїм дівчатам про цього дивака під час короткої перерви за складськими приміщеннями. Подруги дуже сильно сміялися. Повеселилися і розійшлися по своїх мправах, до кінця робочого дня було ще далеко.

Вона вже й забула про цей інцидент, як раптом, підраховуючи денну виручку, помітила Віктора, який поспішав до її намету.

– Дякую, що почекали. Затримався я трохи, зайву пару несподівано поставили. Прошу вибачення.

– Яку пару? – Не зрозуміла Валентина, розгубившись.

– Я в університеті лекції читаю, пара – це лекція. Так які ящики потрібно нести?

– Та не треба нічого нести, – чомусь почервоніла Валентина. – Усе вже робітники віднесли. Залишилося тільки гроші здати.

– То ви здавайте, я зачекаю.

– Чого чекати збираєтесь, я не зрозуміла?

– Але ж ви пообіцяли заміж за мене вийти. У вас паспорт із собою? РАЦС сьогодні до сьомої працює, ми встигнемо.

Ось так несподівано стала Валентина нареченою в сорок два роки. Вперше. Дівчата на ринку просто були шоковані від такої новини.

– Ти що, з глузду з’їхала? – сміялися вони, згадуючи її розповідь про незвичайного покупця зі списком. – Він хоч красивий?

– Нормальний, – відповіла Валентина. -Зате розумний такий… Вчений, в університеті викладає.

– А не аферист, часом, твій Віктор?

– Та ні. Паспорт чистий, перевірила. З матусею живе.

– О, то він – мамин синок! Нічого не скажеш, пощастило матері, таку невістку відхопила! Ви хоч познайомилися вже?

– Ось завтра йдемо знайомитися, все думаю, що одягнути. Хвилююся, уявляєте?

– Та ти, подруго, схоже закохалася!

– Яке там кохання … Але якщо чоловік запропонував, чому не спробувати? Може, ще й дитина з’явиться. Уявляєте, який синок розумний буде? Гени пальцем не роздавиш …

– А якщо він у тебе вдасться?

– Хто?

– Та синок твій.

– Та ну вас!.. Невже й справді повірили? Просто оброблю його як качан капусти, не сумнівайтеся навіть. Не буде наступного разу зайве бовтати. Ох, і обролю ж я його!.. Зарплатня у нього, думаю, більше нашої. Викладач. І постійна, між іншим, від погоди та сезону не залежить. А ви до мене просто так швидко і не підійдете. Професоркою стану – нових подруг заведу. З освітою, – і всі засміялися до коликів у животі.

Це було схоже на неї. Валентина свого ніколи не впустить.

– Це не трагедія, син. Це катастрофа, – сказала його мама, залишившись з ним наодинці.

– Як ти міг з твоїм розумом, делікатністю, освітою, докотитися до цього знайомства? Про що з нею взагалі можна говорити?.. Ти чудово знаєш, що таке “людина певного кола”. Цього поняття, як мені пригадується, ніхто ще не скасовував. На мою думку, ти завжди був цілком щасливий зі своїми студентами, науковою роботою, зі мною нарешті.

Що за дурість прийшла тобі в голову? Яке одруження? Ні, це неприйнятно і навіть недостойно обговорень. Будемо вважати, що ти невдало пожартував… І як ти думаєш з’являтися з нею в суспільстві? Наречена… з ринку.

– Ну що ти, мaтуся? Просто жінка.

– Вона жінка?! Та твій бідний батько пішов би з життя вдруге, побачивши її в нашому домі! – Вирок був оголошений, і мати підозріло підібгала губи.

***
– Ой дурненька, ой дурненька! І в кого ж ти в мене така ? – голосила її мати ввечері того ж дня. – Та навіщо тобі цей? Півтора метра в стрибку, прости, Господи. Заміж вона зібралася … Та чим тобі так погано? Що тобі ще потрібно? Скільки жінок самі по собі живуть і нічого. Я, наприклад, тебе сама на ноги підняла, чоловіка ніякого не шукала, ніхто під ногами не бовтався. І, слава Богу. Та була б ще людина нормальна, а то молотка, мабуть, у руках ніколи не тримав..

– Ну що ти, мамо,? Я що, в рабство зібралася? Та якщо буде що не по мені – турну під п’яту точку. І взагалі, щоб ти знала, чоловік у будинку не тільки для молотка потрібний.

– Тю!.. І кажу ж – дурненька! Та все я знаю. Знайшла собі принца на коні! Жила собі сорок років без чоловіка… Були ж у тебе такі хлопці і красиві, і високі, і працюючі… Що ж за них заміж не пішла, якщо так хотілося?

– Ай, відчепися, мамо. Були були. Та ось у РАЦС ніхто не покликав.

– Знову вона за своє. Та на що воно тобі потрібне?

– Скaзaлa ж, відчепися. Я все вже вирішила.

– Тільки не прописуй у квартирі, дочко, тільки не прописуй, не будь дитиною нерозумною.

– Не буду, не хвилюйся…

***
Вони дійсно були дуже різними. Абсолютно не пара, з якого боку не поглянь. Валентина більша, повненька, висока.

А Віктор худенький, сутулий, в окулярах, ростом невеликий. Валентина навіть без підборів вища за нього.

Валентина гучна, смілива, за словом у кишеню ніколи не лізла . Він же тихий, сором’язливий, у компаніях непомітний. Людина-невидимка просто. Цілими днями пропадав то у своєму університеті, то в бібліотеках.

Валентина ділова, намет свій тримала, постачальники її побоювалися. А його ніхто ніколи не боявся навіть студенти. З грошима взагалі поводитися не вмів, до пуття не знав навіть, який у нього оклад.

Віктор з мамою жив, а в неї квартира власна. Однокімнатна, але велика. І машина є легкова, не нова, правда, але на ходу.

Валентина останню книжку, мабуть, у школі ще прочитала. А Віктор сам книжки писав з історії, вірші любив і багато знав напам’ять, розряд по шашках мав.

Ну зовсім нічого спільного.

– Та набридло, розумієш, з матір’ю сперечатися, – ніби виправдовувався Віктор перед сусідом по сходах.

– А тут така жінка цікава підвернулась, і на додачу – з машиною, квартирою… І робота у неї корисна – щодня на столі овочі-фрукти свіжі будуть.

– Ну так, – відповів сусід. – Тут тобі пощастило. І не втрачаєш нічого. Достане – підеш до мами під крило. Ти головне не тягни з пропискою, і машину на себе перепиши. Так надійніше буде. Кохання закінчиться, а машина залишиться…

– Та яке там кохання… Щось в голову стукнуло, а відступати наче незручно … Час, напевно, прийшов…

– Я тебе розумію, Валя. Поживи з чоловіком, потім завжди можеш похвалитися, що заміжня була. А знайдеш кого краще і розлучишся. Без дітей це раз плюнути, жодних проблем, – так їй подруга найкраща радила, яка теж жодного разу заміжня не була, тому все про цей процес знала.

– Так що не хвилюйся, йди в РАЦС. Здоров’я поправиш заразом. У нашому віці інтим від усіх хвороб допомагає. Як він у ліжку хоч?

-Тю!.. Ось що, що, а цього мені взагалі не потрібно. Ти просто як моя матуся.

– Так ти що, не для цього заміж виходиш? Навіщо ж тоді?

– А… – махнула Валентина рукою. – Сама не знaю. На шлюб за розрахунком, схоже.

Вони вийшли з РАЦСу трохи розгублені. Ненавмисний жарт виявився зовсім не жартом.

– Може, в ресторан сходимо, посидимо трохи, відзначимо, – запропонував Віктор несміливо.

– Тю!.. У ресторан… Чого даремно гроші витрачати? Та й з букетом твоїм я як дурна якась! Придумав мені теж… Я ці квіти і тримати не вмію… Ходімо до мене, чи що? У мене обід є!

Посиділи ,пообідали, помовчали. У неї раптом кудись вся сміливість ділась, так ніяково стало і страшно. Він теж червоний сидів, хоча в кімнаті було прохолодно.

– Ну що, чоловік, за нове життя? – нарешті промовила Валентина, намагаючись стати сміливою та відчайдушною.

– Так-так, – відповів Віктор. – Тільки можна я встану?

Він встав, і Валентина несподівано відчула себе маленькою та беззахисною.

– Я хочу прочитати вам свій улюблений вірш. Читець я, звичайно, ніякий, ви вже вибачте…

І Віктор став читати вірші. Можливо, це були дуже хороші вірші і красиві. Але Валентина навіть не зрозуміла нічого.

По-перше, тому, що ніколи в житті ніхто їй не читав віршів, а по-друге, тому що вони справді були надто складними. А коли Віктор замовк і ніяково поцілував, як клюнув, її руку, Валентина раптом розплакалася.

Від цього Віктор ще більше почервонів і зовсім зніяковів. Але потім вони заспокоїлися і навіть почали розмовляти про щось. А коли Віктор на хвилинку відійшов у туалет, Валентина чомусь підклала в його тарілку ще один шматок курки, найбільший і найкрасивіший на блюді.

Зробила це і сама не зрозуміла навіщо. Віктор їв зовсім мало, просто як дитина. Але їй чомусь захотілося зробити йому приємне.

Вранці Віктор приніс їй каву у ліжко. Валентина страшенно розгубилася і засоромилася. Досі це почуття було їй не дуже знайоме. Соромилася вона зазвичай тільки в кабінеті у гінеколога.

І потім Віктор став приносити їй каву кожний ранок, теж не розуміючи, навіщо це робить. Що так іноді роблять чоловіки чи коханці, Віктор читав у книжках або бачив у кіно. І завжди вважав повною дурнею. Пити каву в ліжку так незручно і негігієнічно. Але сам приносив, і це чомусь йому подобалося.

Валентина , як зомбі, але не без насолоди випивала гарячий міцний напій і все ніяк не наважувалася зізнатися, що кава їй категорично заборонена, бо тиск зашкалював.

І ця маленька таємниця приносила їй дивне задоволення. Вона пила каву, бачила, як він спостерігає за нею і хвилюється – чи достатньо цукру і вершків, і розуміла: зізнатися, значить, образити. А ображати якось і не хотілося…

Щось у ній змінилося. Не одразу але стала Валентина іншою. Як і раніше жартувала на ринку з покупцями і веселила подруг. Але на питання про сімейне життя не відповідала або відповідала ухильно, припиняла всі жарти.

Якщо ж подруги ставали надмірно нав’язливими, питаючи про “вченого чоловіка, знайденого майже в капусті”, відразу ж поспішала на своє робоче місце. Скоро від неї відстали. Насміхатися над жінкою, яка потрапила в біду, як вважали багато хто на ринку, було якось не по-людськи.

Іноді Віктор заходив до матері, і та мовчки, з деяким розчаруванням і здивуванням фіксувала нову тверду ходу у сина, незнайомі впевнені інтонації в голосі. Він теж став іншим.

Вони рідко виходили з дому у вихідні. Просто сиділи поряд на дивані та дивилися телевізор. Не має значення що. Дивилися те, що показували лише іноді клацаючи пультом у пошуках американського бойовика. Валентина любила таке кіно, а Віктор почав знаходити його кумедним.

Коли Валентина займалася господарськими справами – ліпила пельмені, які Віктор дуже любив, або прасувала білизну на кухні, Віктор сидів поруч і читав вголос вірші або який-небудь роман.

Спочатку їй усі історії здавалися одноманітними – довгими, нудними і нереальними. А потім Валентина втягнулася, думала про прочитане і чекала вечора, щоб почути продовження.

Валентина вмовляла його піти на курси водіння, а Віктор навчив її грати в шахи.

На Новий рік Віктор подарував їй маленький цифровий фотоапарат, а Валентина купила йому дуже красиву настільну лампу з маленькими кришталиками. Кожен отримував від іншого те, що хотів, віддаючи при цьому те, що міг.

Загалом, це був самий справжній шлюб з розрахунку.

Вони ніколи не говорили про кохання. Важко говорити про те, чого немає. Але іноді їй снився страшний сон. Їй снилося, що його раптом не стало в її житті – пішов…

Загалом, не стало і все. А Валентина, залишившись одна, все плакала, і падала в якусь мерзенну брудну яму.

І падаючи, кричала уві сні – хрипко, натужно, довго, а потім прокидалася і приймалася судорожно шукати в ліжку його руку, а знайшовши, сильно стискала долонею.

Віктор тут же просинався в таких випадках ,і починав тихенько заспокоювати дружину, гладячи вільною рукою по її повним плечам, по тонкому волоссю, по мокрим від сліз щокам і майже задихався від невимовної, нестерпної ніжності.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.