— Як не зайду до тебе, твоя дружина весь час щось жує, — Тамара Сергіївна подивилася на невістку.

— Просто у Іри хороший апетит, — посміхнувся Микола, із захопленням дивлячись на дружину.

— Ну так, так, — похитала головою свекруха. — Годуєш її як на забій. З таким апетитом у тебе ніколи грошей не буде!

Іра не вперше чула докори свекрухи на свою адресу. Вона ніяк не могла збагнути: чому потрібно слідувати дурним чужим стандартам?

Микола в захваті від кожного її кілограма, та й сама Ірина ніколи не вважала себе товстушкою. Просто вона була жінкою з приємними округлостями.

Бачили б ви, як дивився на неї Микола, коли побачив вперше!…

… Вони з подругою вирішили з’їздити до водоспадів. Благо, на машині це займає півтори години.

Тут, біля водоспадів, завжди були туристи. Кожному хотілося зробити фото на тлі місцевої пам’ятки. Іра з подругою не були винятком. У подружки вже була добра сотня вдалих знімків!

— Іринко, давай я сфотографую тебе! — запропонувала подруга.

— Ні, дякую. Все одно я на фото не виходжу.

Тут до дівчат підійшли два хлопці. Один з них, не відриваючи погляду, дивився на Ірину і посміхався.

— Давайте я сфотографую. Ви дуже красива, просто не всі знають, як підкреслити красу.

Іра здивовано подивилася на чоловіка, злегка почервоніла і простягнула йому свій телефон.

– Ні, я на свій: у мене камера краща. А фото потім вам надішлю.

– Добре. Тільки знайте, що я не вмію позувати.

– Не страшно, я підкажу.

Чоловік уважно оглянув майданчик біля водоспаду, потім показав місце, де Ірі потрібно встати. І почав фотографувати.

Він і на корточки присідав, і на камінь забирався, і за деревами ховався. Потім став змінювати налаштування на камері телефону.

Через 20 хвилин сказав:

— Готово. Диктуйте номер.

— Записуйте…

Кілька секунд — і п’ять знімків вже на телефоні Іри. Жоден професійний фотограф жодного разу не знімав Іру так, як цей хлопець. Всі п’ять фотографій — справжні шедеври!

— Це… все? Все, що ви за 20 хвилин зняли?

— Ні, звичайно, — Микола хитро підморгнув. — Я готовий віддати вам решту знімків у ресторані сьогодні ввечері. Згодні?

Іра завагалася. Вона не розуміла, що йому від неї потрібно. Якби він підійшов до подруги, все вписалося б у типову схему. Але зараз… Що ж їй відповісти?

— Згодна! Пишіть місце і час! — раптом закричала подруга! — І друга свого прихопіть: влаштуємо подвійне побачення!

***

Микола буквально жив на роботі: мріяв якнайшвидше накопичити грошей і купити будинок за містом.

Йому так хотілося здійснити мрію, що після основної роботи він брав підробіток, а вихідні відрізнялися від буднів лише тим, що він прокидався на годину пізніше.

– Друже, ще трохи, і ти станеш офісним додатком! – жартував над ним друг.

А одного разу заїхав у неділю, велів сідати в машину і повіз на водоспади.

– Природа, сонце, вода – тобі сподобається!

– Та краще б попрацював ще…

— Від роботи коні вмирають, а ти що — безсмертний поні? — зареготав друг, переробивши віршик. І додав уже серйозно. — Коля, всіх грошей не заробиш. Треба трохи відпочити, повір.

На водоспадах Микола побачив дівчину і зрозумів: це доля. Кругле, злегка дитяче личко, витончені кисті, м’яка посмішка.

Дівчина фотографувала свою подругу – дуже струнку, в обтягуючій сукні. Ретельно вибирала ракурси, і було видно, що кожен знімок робить з любов’ю.

А ось сама фотографуватися відмовилася, мовляв, не фотогенічна.

— Коля, це шанс! Ти ж весілля знімаєш, відчуття кадру є. Невже пропустиш таку даму?

— Та як до неї підійти? — з досадою відповів Микола.

— Запропонуй на свій телефон пофотографувати…

Фотографувати трохи сором’язливу Ірину було легко. Судячи з усього, дівчина і сама не здогадувалася, наскільки вона прекрасна.

Особливо коли вона стояла на вітрі, і довгий квітчастий сарафан огортав її фігуру. Мабуть, вона дала б фору будь-якій красуні зі стандартними 90х60х90!

Микола просто не повірив своїм вухам, коли дізнався, що серце дівчини вільне.

Подвійне побачення пройшло чудово.

Іра з Миколою після нього вирушили прогулятися нічним містом. Наступного дня знову зустрілися в кафе. Іра їла як пташка, і Миколу це розчулило.

— Ірино, не соромся, мені подобаються жінки з хорошим апетитом.

— Я не соромлюся, — посміхнулася Ірина, і на її щоках з’явилися милі ямочки. — Просто звикла їсти так.

— І все ж, замовляй все, що подобається. Мені для коханої нічого не шкода.

— Вже для коханої?!

— Так, з першого погляду…

Одного разу Микола обмовився, що мріє про свій будинок, а Ірина зізналася, що теж завжди мріяла жити за містом.

Про дерев’яний будинок (адже дерево — воно таке живе!), про гойдалки у дворі, велику собаку в будці і кішку-мишоловку. І, звичайно, про дітей.

Вони зустрічалися майже пів року, коли Микола буквально благав…

— Не можу так більше. Іра, я кохаю тебе, хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Розумію, для тебе це серйозний крок, і для мене теж. Не хочу тебе квапити, але більше сил у мене немає.

— А я все думала, коли ж ти зважишся? — розсміялася Ірина і відповіла заповітне «Так!»

— Кохана, після весілля обов’язково купимо будинок. Потрібно буде лише трохи підкопити…

— У нас буде свій будинок?!

— Звичайно, і дуже скоро.

Немов легку пушинку Микола кружляв Ірину, а потім вони почали планувати весілля.

***

Всі друзі раділи за Миколу та Ірину. І лише одна людина була незадоволена. Звичайно, майбутня свекруха.

Її коробила пристрасть сина до жінок в тілі. Сама вона, незважаючи на свої майже 50 років, була дуже стрункою, підтягнутою, двічі на тиждень ходила на фітнес і двічі – в басейн.

Тамара Сергіївна відмовлялася розуміти жінок із зайвою вагою. Більше того, її дратували «боді-позитивні особистості». А тут – ви тільки уявіть!!! – її майбутня невістка з ІМТ (індексом маси тіла) більше 25!

— Такого добра нам не треба, – причитала вона Миколі.

— Мамо, це моє життя, моя кохана жінка. Дозволь мені вирішувати, що потрібно, а що – ні.

— Вона ж ще поправиться! Це зараз, перед тобою корчить із себе струнку красуню! – Тамару Сергіївну вже було не зупинити.

– Мамо, припини! Я не збираюся обговорювати свої рішення!

Тамара Сергіївна прикусила язика, але під час другої зустрічі з невісткою вирішила відверто поговорити з нею тет-а-тет.

– Іра, мені здається, тобі треба схуднути.

– Ви так думаєте?

– Так. Я тобі знайшла хорошого дієтолога і фітнес-тренера. Думаю, вже до весілля приведеш себе в норму.

— Тамара Сергіївна, у мене така будова тіла. І бабуся, і мама, і сестра такі самі.

Ми не об’їдаємося на ніч тортиками, але ні спорт, ні дієти не зробили жодну з нас стрункою. На щастя, я більше не товстішаю, завжди в одній вазі.

— Це відмовки і потурання ліні!

— Тамара Сергіївна була непохитна.

— Я взагалі не розумію, як можна…

Але тут до кімнати увійшов Микола і відвів Іру.

— Кохана, я люблю тебе такою, яка ти є. Не слухай нікого, ти — моя мрія і мій ідеал.

— Дякую. Я знаю. Просто неприємно, що спілкування зі свекрухою починається з такого…

Після весілля Микола з Іриною поїхали на водоспади – зробити спільні знімки в новому статусі.

А по дорозі назад новоспечений чоловік раптово звернув в інший бік і привіз молоду дружину в мальовниче місце.

На березі річки стояв будинок з мансардою, у дворі – гойдалки і басейн, кілька фруктових дерев, малина і смородина.

А ще – кущі троянд і півоній, доріжки зі світлого каменю…

— Гарний будинок! – посміхнулася Іра. – Але ти не казав, що ми збираємося в гості.

— А ми й не збираємося в гості. Якщо захочеш, вже завтра будинок буде нашим.

Іра виглядала розгубленою, посмішка зникла з її обличчя.

Дівчина вийшла з машини, зайшла у хвіртку, вдихнула повітря – неймовірно чисте і свіже. Потім подивилася на Миколу і заявила:

– Хочу. Я хочу, щоб цей будинок став нашим!

– Чудово! Зараз під’їдуть господарі – і будемо домовлятись про угоду.

— Ти серйозно? — здивовано запитала Іра.

— Звичайно! Ми обоє мріяли про будинок. Я його давно пригледів, навіть з власниками домовився. Тобі будинок теж сподобався. Значить — беремо!

— Колю, ти найкращий! — завищала від радості Іра.

***

Медовий місяць був дійсно солодким, хоч і наповненим турботами.

У будинку кілька років ніхто не жив, і тепер потрібно було вкластися в ремонт. Ірина відразу ж почала планувати.

— Коля, мені подобається, як колишні господарі облаштували все тут. Але давай дещо змінимо. І почнемо зі спальні.

— Зі спальні?

— Звичайно! Чим якісніший сон, тим краще і все життя! Тож давай для початку змінимо шпалери і купимо нове ліжко.

Сказано — зроблено. За тиждень «кімната для сну» перетворилася на найзатишніше місце в будинку.

— Коля, дивись, що я придумала для вітальні. Вона ж у нас об’єднана з кухнею, тому давай зробимо так…

Іра показувала чоловікові варіанти, які вважала вдалими, а Микола лише дивувався, яка у нього чудова дружина.

Всі варіанти були не тільки оригінальними, але й економними. Але ремонт у цій зоні вирішили відкласти на певний час — все-таки купівля будинку і ремонт — справа не дешева.

Тамарі Сергіївні все це не подобалося. Її дратувало те, що син тепер живе за містом. Дратувала невістка з нестандартними формами.

Дратувало те, що Іра дійсно виявилася милою людиною. Тому свекрухою вона була жахливою.

— Щось пильно у вас в будинку, — стиснула губи Тамара Сергіївна під час свого першого візиту і відмовилася знімати вуличне взуття і вдягати капці.

Мовляв, вона все одно нічого не забруднить.

Ірина у відповідь посміхнулася, нагадала про ремонт і запросила до столу випити чаю.

— Краще б почала ремонт з кухні та вітальні. Ви ж тут гостей приймаєте. А спальню хто побачить? — заявила свекруха під час другого візиту.

— Ми з Колею бачимо. А більше нікому й не потрібно сунути носа в наше особисте життя.

Вітальня з кухнею на черзі. Підкопимо грошей — зробимо на свій смак.

Але свекруха ніяк не вгамовувалася.

— Іра, їж поменше, ти й так далеко не струнка. Треба ж якось стежити за собою, за здоров’ям.

— Мене все влаштовує. Мого коханого чоловіка – теж. Зі здоров’ям – все добре. Тож не розумію вашого занепокоєння.

Через те що Ірина відповідала спокійно і з посмішкою, Тамара Сергіївна ще більше розлютилася.

Особливо її дратував той факт, що Коля на боці дружини і ніяк впливати на неї не збирається.

— До речі, готувати могла б і щось менш шкідливе. Однієї пампушки на сім’ю достатньо.

— Абсолютно все, що я готую, корисне і смачне. Ви б самі спробували, — лише посміхалася у відповідь Іра.

Вона була впевнена: як тільки свекруха перестане ревнувати її до сина, їхні стосунки налагодяться.

***

Минув майже рік, але свекруха так і не змінила ставлення до невістки. Все так само критикувала, тільки трохи рідше.

Молоді закінчили ремонт: він їх вимотав і фінансово, і емоційно. І тут Тамара Сергіївна викинула черговий фокус.

— Сину, у мене телефон зламався, — свекруха знову приїхала без запрошення і в найневідповідніший момент: Микола та Ірина збиралися до театру.

— Мамо, спробуй віддати його в майстерню. Або поки купи кнопковий. А потім я куплю тобі новий, не переживай.

— Синочку, ну ти мене зрозумій: я вже звикла, що все під рукою. А зараз ні з подругами поспілкуватися, ні новини почитати. Зовсім туга охопила…

— Тому й кажу: відремонтуй його. Я б із радістю прямо сьогодні купив його, але ми на ремонт багато витратили, потрібно підкопити грошей на хороший телефон. Думаю, наступного місяця або через місяць зробимо тобі подарунок.

Ірина посміхнулася і запропонувала:

— Тамара Сергіївна, якщо хочете, я можу дати вам свій старий телефон. Він швидкий, хоч модель не найновіша.

— Та ще чого! — пирхнула свекруха. — Сама користуйся своїм старим. Коля, чому твоя дружина вважає мене жебрачкою?

— Мамо! Це не так! Іра від щирого серця запропонувала тобі свій телефон, щоб ти завжди була на зв’язку!

— Мені не треба чужого, — заявила свекруха і скорчила гидливе обличчя. — Ось вже й не думала, що рідний син запропонує матері «доношувати» за своєю дружиною телефон…

Після цього Тамара Сергіївна поспішила попрощатися з сином і піти. Цілих два тижні ніхто не вказував Ірині, як жити, що робити, скільки їсти. Ніхто не радив Миколі знайти іншу дружину.

З’явилася свекруха – як завжди несподівано.

Двері в будинок були відчинені, тому Тамара Сергіївна зайшла без стуку і, склавши руки на грудях, незадоволено дивилася на Миколу та Ірину, які снідали.

— Доброго ранку, мамо, – привітався Микола.

— Здрастуйте, – посміхнулася Ірина.

— І вам не хворіти, — байдуже відповіла свекруха.

— Сідайте снідати з нами, — запросила Іра.

Свекруха подивилася на стіл: млинці з варенням. Напевно, млинці жирні, а варення — з величезною кількістю цукру. Загалом, суцільний холестерин і порожні вуглеводи.

— Слухай, Микола, як не зайду до тебе, твоя дружина весь час щось жує, — Тамара Сергіївна подивилася на невістку. — Ще й тебе годує чим попало.

— Просто в Іри хороший апетит. І готує вона божественно! — посміхнувся Микола, із захопленням дивлячись на дружину.

— Ну так, так, — похитала головою свекруха. — Годуєш її як на забій. З таким апетитом у тебе ніколи грошей не буде!

— Мамо, про що ти?

— Та ось, кажу, матері зайвий раз подарунок не зробиш, а твоя дружина вже поперек себе ширшою стала. І ти продовжуєш її розгодовувати. Скоро на світовий рекорд підете.

Іра вперше за весь цей рік не витримала і відповіла свекрусі тим же.

— Що ви мені в рот постійно заглядаєте! Може, ви самі нездорові? Худа, як вобла! Та ще й злюща, як собака, у якої останню кістку відібрали.

Вічно всім незадоволені. Хоч би раз прийшли в гарному настрої, хоч би раз подякували за чай і турботу.

Мені набридло терпіти в своєму домі хамство!

— Та як ти смієш! — закричала Тамара Сергіївна. Вона була невимовно рада, що Ірина, нарешті, зірвалася. — Синочку, невже ти залишиш це так? Чому мовчиш?!

Іра ж встала з-за столу, вийшла з вітальні і повернулася з невеликою коробочкою в яскравій подарунковій упаковці.

— Я — смію. Тому що працюю нарівні з Колею, а не вишу у нього на шиї, як ви заявляєте. А ще — я отримала премію і попросила начальника видати аванс раніше.

Ми з Колею вчора в магазині вибирали найкращий телефон, довелося навіть в кредит залізти, щоб швидше зробити вам подарунок.

А ви… Ви знову дорікаєте! Як вам не соромно!

Ірина поклала коробочку на стіл і пішла в спальню. Коля подивився на матір і заявив.

— Мамо, знаєш, ти перегинаєш палицю. Чому ти так не любиш Іру? Чому не можеш зрозуміти, що я люблю кожен сантиметр її талії, кожен кілограм, її очі, посмішку.

Вона — найкраща жінка. Якби ти не чіплялася до ваги, ти б і сама це помітила.

— Але сину!..

— Ніяких «але»! У тебе що, інших тем для розмов немає? Дратуєш вже, якщо чесно.

— Я? Дратую? — Тамара Сергіївна, нарешті, зрозуміла, що в боротьбі з невісткою, яку вона сама й оголосила, вона програла.

— Так. Ми чекали на тебе, щоб поділитися радістю: скоро ти станеш бабусею. Але тепер я не впевнений, що хочу знову бачити тебе в своєму домі.

Микола вийшов із вітальні і пішов до дружини. А Тамара Сергіївна залишилася сидіти за великим столом, на якому стояла тарілка з гіркою апетитних млинців.

Жінка взяла один і здивувалася: легкий, тонкий, зовсім не масляний. Іра, дійсно, була чудовою господинею.

— Адже вона і справді за весь рік ні слова грубого не сказала, — промовила свекруха собі під ніс. Взяла телефон і тихо пішла.

***

Тамарі Сергіївні знадобився цілий тиждень, щоб зізнатися самій собі в неправоті. Їй було страшенно соромно за все, що наговорила за цей час.

І ніякою товстушкою Ірина не була, просто фігура така. А про такі ямочки на щічках Тамара Сергіївна сама мріяла в юності.

— Іра, Коля, доброго ранку, — свекруха знову приїхала до молодих рано вранці. У будинку пахло яєчнею і ще чимось дуже смачним.

— Заходьте, Тамара Сергіївна, — як ні в чому не бувало посміхнулася Іра.

— А я до вас з гостинцями.

Ірина та Микола здивовано подивилися на маму: зазвичай вона приїжджала з порожніми руками, але ніколи не відмовлялася взяти «у дітей» кілька баночок з грибами, огірочками та помідорами.

— Так-так, з гостинцями. Ось, Ірочко, привезла саджанець жимолості — у тебе ж її немає. Це ж рання ягода, найперші вітаміни. Тобі і дитині буде корисно!

А ось, дивись, ведмедик. Я його зв’язала дуже давно для Колі. Берегла…

— Тамара Сергіївна, величезне спасибі! — Іра вперше після весілля обійняла свекруху.

— Немає за що, донечко. Можна я буду тебе так називати?

— Звичайно!

— А ще — тримай огірочки малосольні. Ще не сезон для своїх, тож купила в магазині і посолила. Мені з Колею так хотілося солоненького.

— Точно! І мені хочеться! Ви немов мої думки прочитали, — розсміялася Іра.

Тамара Сергіївна змовницьки підморгнула Ірі, а потім повернулася до Миколи.

— Синку, хочу твою дружину запросити на шопінг. Ти ж не проти? Нам стільки потрібно обговорити, дізнатися одне про одного!

— Звичайно, мамо, йдіть… — Микола навіть здивувався.

— Тамара Сергіївна, я хочу на аквааеробіку для вагітних ходити. Підкажете, де хороший тренер веде заняття?

— Звичайно, Ірочка, підкажу, можемо під час прогулянки заїхати і абонемент взяти, якщо хочеш.

— Чудово, ходімо!

Іноді лише ймовірність того, що ти втратиш найближчих людей, змушує переглянути свої погляди.

Іра і Микола завжди знали: люблять не параметри, а людину. Вони дуже раді, що і Тамара Сергіївна зрозуміла це.

Свекруха ж, нарешті, навчилася любити не тільки себе. І, знаєте, після цього в її житті багато чого змінилося на краще.