У мене непроста історія життя. Я ріс без батька, мама розповідала мені, що він нас поkинув відразу після мого народження. Спочатку мені від цього було дуже образливо, та згодом я змирився та викреслив батька зі свого життя назавжди. Як з’ясувалося все було зовсім не так, як розповідала мені мама.

За словами мами мій батько не хотів дітей, а коли я народився, зібрав свої речі та пішов до іншої жінки. Мама намагалася його знайти, возз’єднати сім’ю та марно, він навіть не хотів бачити нас з мамою. Не платив ніяких грошей, не цікавився мною.

Скільки себе пам’ятаю, мама повторювала мені, що ми сильні та чудово проживемо без нього. Повторювала мені, що в житті потрібно надіятися тільки на себе та що я повинен вірити лише їй, адже вона моя найрідніша людина в цілому світі.

Я виріс, здобув освіту, став працювати та познайомився з моєю майбутньою дружиною Аліною. Мама не дуже зраділа знайомству з дівчиною та сказала, що дасть свій дозвіл на наш шлюб лише за умови, що я й надалі буду допомагати їй фінансово, адже крім мене у неї нікого більше немає. Нові стосунки мама не хотіла заводити, бо була ображена на всіх чоловіків через зраду батька.

Я погодився й надалі допомагати мамі, ми з Аліною одружилися та стали проживати на орендованій квартирі. Згодом дружина завагітніла та на огляді у лікаря ми дізналися, що у нас має народитися хлопчик. Ми приїхали до мами, щоб поділитися цією радісною новиною. Стали радитися як назвати дитину. Я запитав у мами чи є у нашій родині якась традиція з приводу імен, можливо, так нам буде легше зупинити свій вибір на якомусь імені.

Мама почала згадувати минуле, дістала старий альбом з фотографіями та ми почали його розглядати. Потім до мами прийшла сусідка та вони почали теревенити, перемиваючи кістки іншим сусідам, тож мама про мене забула та пішла з тіткою Варварою на кухню пити чай.

Переглядаючи альбом, я натрапив на доволі цікаву світлину. На ній була зображена моя мама в молодості поряд з чоловіком, який наче дві краплі води схожий на мене. На звороті було написано: “Надія та Володимир разом назавжди”. Я не став відволікати маму від цікавої розмови, забрав фотокартку собі. Коли хотів уже покласти альбом на місце, з нього щось випало. Це були листи мого батька до мами.

Я взяв їх та почав читати. Те, що я дізнався, відкрило мені очі на мого батька. Виявляється, мама сказала мені неправду. Батько дуже радів, коли я народився, няньчився зі мною, любив мене, а мама вигнала його, бо приревнувала до його давньою знайомої, з якою він просто привітався.

У своїй багатій уяві мама вигадала їм роман, говорили батьку, що він рано чи пізно покине її з дитиною, як це зробив мій дідусь по відношенні до бабусі. В листах батько просив розповісти щось про мене та мама була невблаганна. Через свою гордість вона виставила мого батька за двері та, коли батько намагався прийти до мене, погрожувала викликати поліцію.

Я не міг повірити у те, що я тільки що дізнався, усе моє життя я жив в обмані, мама забрала у мене можливість спілкуватися з батьком через те, що їй привиділось. Ми з Аліною вийшли з її квартири навіть не попрощавшись. Я звернувся за допомогою до бабусі, вона сказала де проживає мій батько.

Коли я уже зібрався до нього, в Аліни раптом почалися пологи, тому я тимчасово відклав свій візит. Народився здоровий хлопчик, якого ми назвали Володимиром. Мама просто скаженіла, запитала причину нашого рішення, а я відповів, що все знаю. Згодом мені вдалося відшукати батька, ми довго розмовляли та з того часу більше ніколи не розлучалися.

КІНЕЦЬ.