До каси з товарами у візку підійшла бабуся. На вигляд село селом. Продавщиця пробила товари, склала в пакет і озвучила суму: – З вас дві тисячі триста сорок. Бабулька протягнула до платіжного терміналу смартфон.

– У нас платити через телефон не можна.

– Сказала касирка.

– Чого це, навіть в нашому сільському магазинчику можна, а в столичному супермаркеті не можна?

– Ось такі у нас порядки. Платіть або карткою, або готівкою.

– Кам’яний вік, – пробурчала бабулька і полізла в гаманець за пластиковою карткою. Дістала і поклала до платіжного терміналу.

– Ще раз прикладіть, – зажадала касирка, потім закричала на весь зал колезі, – Анька, перевір зв’язок з банком!

– Немає інтернету! – проорала касирка з ім’ям Анька.

– Як?! У столиці і немає інтернету?! Та Ви що?! З якого століття вашу шарашку сюди занесло? – розсер дилася бабулька. – Доведеться платити готівкою.

– Винесла вердикт касирка. Бабуся під ніс костерила і столицю, і цей супермаркет, і айтішників, але все ж знову залізла в гаманець і дістала звідти стодоларову купюру.

– Та Ви що? Зну щаєтеся, чи що? Давайте правильні гроші.

– Зажадала касирка.

– А чим ці тобі не догодили? – здивувалася бабулька.

– Ми торгуємо тільки грошима нашої держави. Валюту не приймаємо! – важливо заявила касирка.

– А мені наша держава пенсію скидає на картку. У вас же Інтернет не працює. Як я карткою заплачу!

– Нічого не знаю. Платіть або викладайте товар назад.

– Ось прямо розбіглася. Я зі свого села приїхала саме за цими покупками! Були б вони у нас, не тяглася б я в вашу допотопну лавку. Бери долари!

– Бабуся, а давайте я вам розміняю, – звернувся до бабусі хлопець, що стоїть за нею. – Спасибі, синку, виручив. Давай, міняй.

– А за яким курсом міняти будемо?

– По банківському, звичайно. Зараз у них на сайті уточнимо, – сказала бабулька і дістала смартфон.

– Галка! Інтернет з’явився! – закричала з іншої каси Анька… Всі громадяни, що стояли в черзі, проводжали бабульку захопленим поглядом.

КІНЕЦЬ.