— Наша злюка знову не в дусі! Сьогодні особливо! Чоловіка їй, чи що, знайти, щоби так на людей не кидалася?! — зітхнувши, запропонувала одна зі співробітниць офісу.

— Ага, щоб вона його зжерла? Тобі не шкода людини? Вона ж знищує все живе довкола себе! Стара карга! — додала друга, сідаючи за стіл.

Інга чула ці розмови багато разів, але чомусь саме сьогодні було нестерпно прикро. Стара… Адже вона була всього на кілька років старша за цих дівчат, які ретельно приховували свій вік, бігаючи по косметологах.

У цей день Інга завжди почувала себе вразливою, завжди гостро реагувала на плітки за спиною. Зазвичай вона намагалася взяти вихідний і побути на самоті у свій день народження, але цього року вихідний взяти не вийшло, тому довелося терпіти зауваження колег про те, що вона сьогодні особливо жорстка!

— З днем ​​народження, Інго Юріївно! — До кабінету, посміхаючись, увійшов один із нових співробітників. У його руках був букет та цукерки.

На його появу відреагував весь офіс. Співробітники почали шепотітися, намагаючись розглянути, що буде з нещасним, який наважився нагадати про те, що начальниця постаріла на рік.

Про те, що вітати сталеву леді з днем ​​народження суворо заборонено, знали всі, окрім новачка Костянтина, який у штаті працював лише кілька місяців.

Після цього випадку колектив подумки попрощався з хлопцем, бувши впевненим, що його дні в якості співробітника закінчаться. Але на подив усім Інга подякувала хлопцю і навіть запросила його до кафе на обід.

Вона й сама не змогла б відповісти, навіщо так вчинила. Костянтин був звичайним, непомітним хлопцем.

Але постійні глузування з її самотності і холодності зробили свою справу. Інга вирішила показати всім, що теж може бути жінкою.

Вона була впевнена, що будь-якого іншого дня вона не звернула б уваги на шепіт і уїдливість колег, але день народження завжди був для неї днем ​​слабкості, коли вона гостро відчувала свою самотність.
Костянтин, на щастя, виявився досить цікавим співрозмовником.

Він багато жартував, не намагався заслужити увагу, як робили багато підлеглих Інги. Його щирість підкуповувала настільки, що вона сама не помітила, як відповіла згодою на пропозицію зустрітись увечері після роботи.

Вони домовилися сходити в кіно та ресторан. Після ресторану вона запросила хлопця до себе додому і знову не помітила, як він залишився у її житті.

Спочатку вони просто зустрічалися після роботи, багато гуляли та розмовляли, а потім вона, у якомусь незрозумілому пориві запропонувала йому переїхати до неї. Інга раптом зрозуміла, що їй подобається планувати вечір із цим чоловіком і поспішати додому.

Їй більше не хотілося затримуватись на роботі та чекати, коли офіс спорожніє.

— Мабуть, весна в голову вдарила! Треба закінчувати ці безглузді стосунки, бо вже весь офіс за спиною шепочеться! — казала вона собі, але все не наважувалася на серйозну розмову з Костянтином.

А офіс справді дзижчав, наче розтривожений вулик. Костянтина підіймали на сміх, робили ставки, на скільки його вистачить і яка взагалі мета його залицянь. Інга чула, як колеги відкрито говорили, ніби хлопець у такий спосіб пробиває собі дорогу нагору.

Але Костянтин за кілька місяців стосунків не попросив нічого. Вони взагалі не говорили про роботу.

Він розпитував про минуле, про сім’ю, про батьків, про мрії. Вони балакали про кіно та подорожі, наче Інга не була його начальницею. Щиро кажучи, тільки з ним вона себе начальницею і не відчувала.

Щоб трохи заткнути роти колегам, Інга перевела чоловіка до іншого відділу, але розмови не вщухли. Ба більше, сама Інга теж не переставала сумніватися в щирості хлопця.

Вона весь час чекала від нього якоїсь каверзи. Думала, що тільки вона розслабиться, він обов’язково її покине, зробить боляче, образить!

А вона встигла збудувати таку надійну броню! Але чоловік не робив нічого, що могло викликати підозри у меркантильності.

Вранці він варив їй ароматну каву і відвозив на роботу, в обід дбав про те, щоб вона поїла. А коли погода за вікном почала псуватися, нагадував одягнутись тепліше. А потім, одного чудового дня, Костянтин зник.

Його телефон мовчав, на роботі він не з’являвся, речі у квартирі, яку він винаймав до початку відносин з Інгою, залишалися недоторканими. Інга встигла навіть звернутися до поліції, але жодних результатів не отримала.

— Жіночко, чого ви злякалися? Просто хлопчина вирішив відпочити, загуляв, можливо! — З усмішкою відповів співробітник поліції.

Інга була розчавлена ​​і не знала, що думати. За спиною з новою силою почали шепотітись, що Костянтин одумався і втік. Тільки тепер непробивна броня, яка за пів року стосунків із Костянтином стала м’якою шторкою, зовсім не захищала від уїдливих глузувань, на які не скупився колектив.

Наступний тиждень пройшов для неї, немов у кошмарному сні. Вона знову була одна, але тепер самотність відчувалася як прокляття, а не як захист від болю та розчарування.

Вона хвилювалася, але сама чудово розуміла, що коханий, найімовірніше, просто втік. Про всяк випадок вона обдзвонила всі лікарні та морги міста, щоб унеможливити нещасний випадок.

З його сім’єю та друзями вона не була знайома, тому просто не могла вигадати, що ще зробити для його пошуків. Коли минув ще тиждень, Інга насилу змусила себе визнати, що все добре рано чи пізно мало закінчитися. І її піврічне щастя теж скінчилося.

Якось під час обідньої перерви, вона побачила по телевізору репортаж про аварію, яка сталася в сусідній області. У репортажі йшлося про те, що лікарі розшукують родичів єдиного постраждалого.

Хлопця сильно покалічило, він не пам’ятав себе. Щось у цьому обличчі здалося Інзі знайомим. Схопивши ключі, вона кинулася на пошуки лікарні, забувши про роботу.

— Ви впевнені, що то він? Він нічого про себе не пам’ятає. Навіть свого імені не знає. Це може бути тимчасовим явищем, але може зберегтися протягом усього життя. — попередив лікар.

— Я просто хочу побачити його. Аж раптом це він! Раптом він мене впізнає! — Інзі хотілося вірити, що вона знайшла своє втрачене щастя. Її не лякало те, що чоловік сильно покалічений і потребує тривалої реабілітації.

Щойно вона увійшла до палати і зустрілася з постраждалим очима, він спробував сісти зі словами: «Я поспішав батькам повідомити, що хочу на тобі одружитися!»

Костянтин згадав усе, але пам’ять була єдиною, що повернулося легко і без проблем. Попереду на нього чекали довгі місяці занять, догляду та відновлення.

Інга була готова до труднощів. Вона взяла на роботі відпустку, щоб повністю присвятити себе турботі про коханого.

Тепер вона дбала, щоб він був одягнений за погодою та пообідав. Виявилося, дбати про когось було приємно.

Її старання та допомога близьких дали плоди: реабілітація та одужання пройшло успішно. І хоча шрами залишилися, кохання стало лише сильнішим.

Вони пройшли випробування і переконалися, що їхні стосунки — не проста інтрижка. Через два роки щасливі наречені стояли в РАЦСі та готувалися розпочати нову сторінку в житті.

КІНЕЦЬ.