Або мій колишній чоловік страшенно непослідовний громадянин, або ж за два роки в нього зовсім погано з головою стало, коли він звернувся до мене за допомогою після того, як він зі мною вчинив.

А вчинив він як негідник. При розлученні, а точніше, ще до розлучення, він вигріб із сім’ї всі гроші, які ми відкладали готівкою. Ще й десять тисяч гривень у мене попросив “до зарплатні”, нібито другу позичити.

Про те, що він готівку витяг, я дізналася вже після того, як він заявив про розлучення. Думала, що ці гроші навпіл поділимо, адже збирали удвох.

Отут і виявилося, що чоловік усі гроші вже привласнив, а на моє обурення та обіцянки піти в поліцію тільки посміхнувся, заявивши, що я нічого не доведу. Так і пішов, зібравши речі та всі гроші. У мене тоді до кінця місяця залишалося всього дві тисячі, на які нам із сином треба було прожити ще два тижні.

Правильно, за комуналку я платила, за садок та всі гуртки я платила. Мені ж зручніше, я ж у курсі всього, а бюджет у нас із чоловіком нібито загальний. Ось і виходить, що грошей залишилося зовсім не багато. Довелося у колег позичати, бо у батьків теж із грошима не краще. У мене сестра – студентка, всі гроші на неї йдуть.

Звичайно, якби я попросила, то вони б якось викроїли кошти, але просити було соромно, тоді довелося б розповідати все підґрунтя і зізнаватися, що я вийшла заміж за ****.
А ще за пів року до такого віроломного вчинку чоловіка я відмовилася від підвищення, до речі, з його подачі. Тобто, це чоловік мене відмовив від підвищення.

Казав, що я не встигатиму проводити час із сім’єю, а в нас син росте, якому потрібна мамина увага. Бив себе в груди, переконуючи, що він прогодує сім’ю, його зарплати вистачить і без мого підвищення.

А ще чоловік робив натяки, що непогано б і за другою дитиною у декрет сходити. Отримати підвищення та піти в декрет – це те, що мені не пробачить начальниця, це я точно знаю.

Відмовилася я від підвищення, чесно пояснила все начальниці, що можу і в декрет піти, тож і підводити нікого не хочу. Мене зрозуміли.

Так я й залишилася на своєму місці із зарплатою у дванадцять тисяч. За квартиру заплати, за садок і дитячі гуртки заплати, їжу купи, не дай боже ще захворіти самій або з дитиною – це взагалі діра на всю ширину бюджету.

Коли я розлучилася, місце, яке мені пропонували на роботі, було вже зайняте, але начальниця сказала, що матиме на увазі мою кандидатуру, якщо загроза декрету минула.

Чоловік після суду зник з екранів радара, аліменти перераховував рідко й копійчані, одного разу сто гривень прислав із припискою, що більше в нього немає.

Можна було б побігати приставами, навести шум, змусити систему якось працювати, але мені було не до того. Потрібно було працювати та займатися дитиною, ніколи мені було вибивати аліменти.

Добре, що хоч квартира в мене своя, інакше ноги точно простягли б, тому що за дванадцять тисяч ще на додаток до всього квартиру винаймати – це нереально. Жили ми рік на межі між погано і дуже погано, іноді сиділа і думала, чим завтра годуватиму дитину, як поїду на роботу і взагалі.

Але на другий рік ситуація стала кращою. Начальниця своєї обіцянки не забула, мені дали підвищення, дихати стало вільніше, хоч і роботи побільшало. Проте я вже дотягувала від зарплати до зарплати. Без паніки та сильної економії. Навіть у відпустку з дитиною з’їздили.

Раптом у моєму житті з’явився колишній чоловік, про якого я перший рік думала виключно матюком, а другий не думала взагалі.

Подзвонив, став із заклопотаним виглядом питати, як там син поживає, чи все в нас добре, бо він же хвилюється, ми ж не чужі люди.

Навіть просив вибачення за свої мізерні аліменти. Я подумала, що в лісі явно щось здохло, коли колишній просити вибачення надумав. А все виявилось простіше. Йому раптом стало ніде жити, винаймати житло нема на що, а ми ж не чужі люди, тим більше у нас син спільний. Тому я мушу йому допомогти.

Я навіть матюками обкладати його не стала, бо не придумали ще такого матюка, який би міг описати моє ставлення до колишнього чоловіка та його поведінки.

Трубку поклала, він передзвонював, але я не брала. Поки я шукала, як цього **** заблокувати, колишній встиг кинути повідомлення, що я можу не розраховувати на аліменти. Навіть не смішно.

Сподіваюся, що колишній ночуватиме під мостом, чи на вокзалі. Хоча навіть ці місця дуже хороші для таких, як він.

КІНЕЦЬ.