Мою сестру звуть Андріана. Нещодавно вона народила дитину і я зібрався, аби піти привітати її та побачити свою племінницю. В палаті із сестрою була й інша дівчинка. Вони народжували майже одночасно, щоправда, нова знайома здалась мені молодшою від Андріани. Аня була надзвичайно комунікабельною, постійно сміялась, розказувала про легкі пологи і взагалі виявилась цікавим співрозмовником.

Так я навідувався до сестри ще декілька днів, а потім ми обоє помітили, що до Анюти ні разу ніхто не завітав. Можливо, рідні живуть десь далеко. Та одного разу я постукав, мені відкрила заплакана сусідка сестри. Сама сестра десь гуляла на вулиці.

– Вибачте, що пхаю носа не в свої справи. Але що у вас трапилося? Чому плачете?

Вона лише гірко зітхнула, знову пустила сльозу, глянула на мене з-під лоба. Я ніяк не міг зрозуміти, чому така красуня може сумувати.

Виявилося, завтра у Ані виписка, але вона сама ще не встигла підготуватися належним чином до появи дитини в домі. У квартирі, напевно, за весь час стало страшенно брудно, не зібране ліжечко і немає колясочки.

Мене така розповідь привела в шок. Хіба ж можна через таке ридати? Невже вдома немає рідних людей, які можуть виділити один день для зустрічі дівчат? Тим більше, у дитини ж якийсь батько є, він повинен був потурбуватися.

На мить я застиг у роздумах, а Аня зрозуміла, що я не до кінця розумію ситуацію, тому почала пояснювати:

– Річ у тім, що я з самого дитинства опинилась у дитячому будинку. Коли мені виповнилося 18, то я вступила до університету, а паралельно ночами підпрацьовувала в кафе. Якось один із клієнтів почав приділяти мені знаки уваги, ми офіційно стали парою, а потім я дізналась про вагітність.

На емоціях відразу побігла показувати тест хлопцю, адже сама не знала, чи радіти, чи плакати. Та він відреагував скоріше негативно. А на наступний день взагалі зник з мого життя. І навіть нічого не сказав наостанок. Я довго думала, і вже було наважилась на аборт, та потім зрозуміла, що не зможу її позбутися, тому опинилась тут. А вдома нас ніхто, на жаль, не чекає.

Після цієї розповіді я сам мало не розчулився. Та з іншого боку радувало, що у такої прекрасної дівчини немає коханого. Адже за цей короткий час я зрозумів, якою близькою вона є для мене.

Це той рідкісний випадок, коли і душа, і зовнішність просто ідеальні. Здавалося, це мій ідеальний пазлик. На наступний день я вирішив зробити сюрприз і приїхав з квітами та кульками по Анюту. Моя Андріана також без уваги не залишилась, на неї чекав чоловік і батьки. І сама сестра була втішена від мого вчинку.

Від того дня минуло п’ять років. Та досі у нашій сім’ї не було такого, щоб я пожалів, що тоді в пологовому все склалося саме так.

КІНЕЦЬ.