— Матусенько, а можна Аліна з Оксанкою в тебе на дачі влітку поживуть? Ти ж цього року не збиралася туди їхати.

Віра Степанівна кивнула.

— Звісно, можна. Я цього року після операції, все одно нічого там робити не буду… Але тоді Алінці доведеться зібрати вишні та черешні. Ну і за ділянкою стежити, щоб я туди не моталася щотижня і не заважала їм. Гаразд?

— Ще питаєш!

— І про порядок нехай не забуває! Не треба перетворювати мою дачу на свинарник.

— Мамо, ти мене ображаєш. Аліна в мене господиня.

Віра Степанівна передала ключі сину, хоча на душі в неї було ой як неспокійно. З Аліною вони так і не порозумілися, тому жінка, скрегочучи зубами, пішла назустріч сину. Але щодня вона сумнівалася у правильності прийнятого рішення.

Вона витримала місяць, а потім вирішила навідати «постояльців».

Віра Степанівна запаслася продуктами, придбала кілька іграшок для онучки Оксанки й вирушила в дорогу. Через кілька годин вона була на місці.

Віра Степанівна вийшла з машини і попрямувала до хвіртки. На ділянці було тихо, але це не вселяло особливої надії в жінку.

«Аби лиш будинок був цілий, решта — діло наживне», — думала вона.

Віра Степанівна штовхнула хвіртку, заплющила очі й увійшла. Вона боязко розплющила очі й завмерла на місці. Її газон, який вона висаджувала власноруч, був весь витоптаний. Тут і там валялися папери, сміття, обгортки від цукерок. Десь трава була вирвана з землі з коренем.

А під вікнами будинку, замість улюблених троянд, красувалися грядки полуниці.

Проте невістки з онучкою ніде не було видно.

— Степанівно? — почула вона збоку.

Жінка повернула голову й побачила свою сусідку Валентину.

— Здрастуй, Валю. Як живеш? — вона ближче підійшла до паркану, що розділяв їхні ділянки.

— Я — добре. А от ти як? Я навіть не повірила своїм очам, коли побачила, що творять твої родичі. Ох як господарювали, як господарювали… Вони, до речі, на озеро поскакали.

Віра Степанівна кивнула.

— Так, я теж не очікувала. Гаразд, Валю, піду огляну ділянку, потім до тебе загляну, добре? Я з міста нам десерт привезла. Смачний…

— О, чекаю тебе, Степанівно, не затримуйся. Я чайничок поставлю.

Сусідка підморгнула і пішла по своїх справах.

Віра Степанівна наважилася заглянути за ріг будинку, де стояв сарай з інструментами і росли фруктові дерева.

«І на що я розраховувала, наївна? Сама винна. Тепер уже чого ображатися…» — сказала вона сама собі.

Звісно, ніхто навіть не поспішив зібрати фрукти. Вони давно впали й гнили на землі, де разом з ними кишів цілий рій мушок і жуків. Двері в сарай були розчинені навстіж, всередині панував хаос. Усі інструменти були пересунуті й кинуті на підлогу.

Віра Степанівна обійшла будинок навколо. Тепер, щоб привести тут усе до ладу, доведеться добре потрудитися. А врожай черешні та вишні цього року пропав.

Жінка стояла перед вхідними дверима. Вона нервувала, боячись увійти й побачити там щось жахливе. Те, що їй не сподобається.

Зробивши глибокий вдих, Віра Степанівна відчинила двері й ступила всередину.

— Який же безлад… — тільки й змогла сказати вона.

Здавалося, що Аліна взагалі не прибирала в будинку з моменту приїзду. Клоччя пилу перекочувалися по підлозі. Вітер, що потрапив у будинок, зніс зі столу якесь сміття. У коридорі валялося брудне взуття.

Віра Степанівна одразу зрозуміла, що після озера невістка не дбала про те, щоб почистити шльопанці. Вона взагалі не переймалася прибиранням, хоча була матір’ю п’ятирічної Оксани.

Жінка пройшла вглиб будинку. Взуття знімати було безглуздо. У великій кімнаті були розкидані іграшки онучки, одяг, рушники й брудний посуд. На кухні смерділо невикинуте вчасно сміття.

У раковині ніде було й яблуку впасти, так усе було завалене тарілками, кружками й каструлями.

Віра Степанівна хотіла піднятися на другий поверх, але тут почула глузливий голос невістки.

— Оксано, дивися, до нас бабуся завітала. З ревізією…

Вона увійшла в будинок і з усмішкою втупилася у свекруху. А дівчинка кинулася обіймати бабусю.

Віра Степанівна відсторонено погладила її по голові, а потім відправила митися після озера. Коли дівчинка зникла на другому поверсі, вона поставила запитання невістці:

— Аліно, що сталося з моїм домом?

— А що з ним сталося? — здавалося, що дівчина щиро не розуміла, що не так.

— Що за гармидер ти тут влаштувала? Усюди безлад.

— Ах, ви про це, — невістка ліниво обвела кімнату поглядом. — Ви ж знаєте, як важко з дитиною буває. Усе трохи вийшло з-під контролю. Не переймайтеся. Якщо вже ви приїхали, ми миттю все приберемо. Так?

Брови Віри Степанівни здивовано поповзли вгору.

— Аліно, ти сильно помиляєшся, якщо вважаєш, що я буду все це прибирати. Ти розвела цей балаган, тобі його і прибирати. А я, так і бути, пригляну за Оксанкою. До речі, що сталося з моїми трояндами?

Аліна насупилася.

— Оксана хотіла полуницю, ось я й посадила трохи.

— А іншого місця ти не знайшла? Десь за будинком, наприклад? Щоб не псувати мої троянди?

Аліна фиркнула і незадоволено подивилася на свекруху.

— Не знайшла, тут найзручніше. І взагалі, ви що, приїхали, щоб мені мозок виносити? Якщо так, то можете їхати назад.

Вона розвернулася до холодильника. Відкривши його, Аліна почала споруджувати подібність обіду для себе і доньки.

— Аліно, у мене були умови, пам’ятаєш? Ти нічого не псуєш, не ламаєш, підтримуєш порядок. І тільки тоді можеш залишатися тут до осені. Але, як я бачу, ти порушила всі правила проживання на дачі. Все, про що ми домовлялися.

Дівчина нахабно подивилася на свекруху. Її губи розтягнулися в неприємну посмішку.

— І? Що ви зробите? Виженете мене? Це й моя дача теж, між іншим. І не забувайте, що я заміжня за вашим сином. Вася не дасть вам мене виселити, тож можете залишити свої нарікання при собі.

«Ось нахаба», — подумала Віра Степанівна.

Рішучі дії та наслідки

Вона покинула будинок, попрямувавши до альтанки. З огидою викинувши сміття у відро, жінка опустилася на лавку. Вона дістала телефон і набрала номер сина. Вася відповів після кількох гудків.

— Так, мамо?

— Васю, я сьогодні вирішила перевірити, як справи на дачі. І не дарма. Скажи, у вас удома Аліна взагалі прибирає? Бо будинок і ділянка потонули у смітті й бруді, — спокійно сказала вона.

Вася на кілька секунд замовк.

— Мамо… Все так погано?

— Навіть гірше, ніж погано. Тому ти сьогодні їх звідси забереш. Дружину й доньку. Хоча ні, не сьогодні. Спочатку Аліна тут усе відмиє й прибере, а потім нехай їде до вас додому. І щоб її ноги на моїй дачі більше не було, зрозуміло?

— Так, мамо, я зрозумів.

Вася знав, що сперечатися з Вірою Степанівною не варто. Переконати її практично неможливо. Єдиним, хто справлявся з характером жінки, був її покійний чоловік Олексій.

Та й саме Віра Степанівна завжди фінансово допомагала сину.

Жінка зітхнула, дістала з сумки коробку з солодощами й попрямувала до сусідки.

— А ти швидко з усім впоралася, Степанівно, — усміхнулася Валя.

Вони разом пили чай, вирішивши, що Віра Степанівна (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) залишиться тут на ніч, щоб не мотатися в місто і назад. На дачі все потрібно буде перевірити після прибирання Аліни.

Коли почало вечоріти, приїхав Вася. Віра Степанівна насолоджувалася прохолодою, слухаючи, як скандалять діти за парканом. Голос Аліни звучав особливо чітко.

— Я не збираюся тут нічого прибирати! Їй треба, нехай сама цим займається. Я приїхала, щоб відпочивати, а не працювати. Знайшли прибиральницю!

Вася відповідав спокійно.

— Аліно, ти сама погодилася на умови мами. Але, подивися, що ти наробила! Тут усе у смітті. Гаразд мама, але чому ти дозволяєш Оксанці жити в таких умовах? Суцільна антисанітарія!

Син і невістка перемістилися в будинок, тому Віра Степанівна не чула, що було далі.

Але на ранок її дача перетворилася на очах. Мабуть, діти працювали всю ніч, щоб зібрати сліди присутності Аліни в будинку.

Перед від’їздом до міста невістка навіть не вибачилася. Вона похмуро сиділа в машині й дивилася кудись убік.

— Мамо, вибач за Аліну.

— А ти до чого? Це не твоя провина, — сказала жінка. — Але її тут я більше бачити не хочу, врахуй, синку.

Вася кивнув, потім сів у машину, і вона рушила з місця. Маленька Оксана ще якийсь час махала рукою бабусі з віконця, поки автомобіль не зник за поворотом…

Віра Степанівна знову оглянула ділянку. Виглядало все, звичайно, краще, але дещо потрібно доопрацювати.

«Спочатку позбудуся полуниці, все одно за нею ніхто не стежив. Заросла вся. Тут повинні бути мої троянди. І тільки вони».

Жінка попрямувала в сарай за інструментами. Ніколи розслаблятися, у неї ще багато справ.

Потрібно повернути все на круги своя, але це вже зовсім інша історія…