А знаєш, люба, мама права. Ти у нас дармоїдка, йди працюй! — гримнув Ілля на адресу здивованої дружини. Причому вдарив по столу так, що з краю підскочила ложка. Світлана заціпеніла. Вона абсолютно не знала, що йому відповісти. У її голові закипала каша з образи, злості і здивування. Дармоїдка…
─ А знаєш, люба, мама права. Ти у нас дармоїдка, йди працюй! — гримнув Ілля на адресу здивованої дружини.
Причому вдарив по столу так, що з краю підскочила ложка.
Світлана заціпеніла. Вона абсолютно не знала, що йому відповісти. У її голові закипала каша з образи, злості і здивування.
Дармоїдка…
Вона, та сама, хто оплачує іпотеку, рахунки за воду, світло, газ і навіть мобільний Іллі з відсотків зі своїх заощаджень.
Та, яка живе тільки для чоловіка, пере, готує, догоджає, робить будинок затишним і чистим.
Світлана ще до заміжжя мріяла бути тільки домогосподаркою і, заробивши пристойну суму грошей до 33 років, кинула все і поставила жирний хрест на своїй майбутній кар’єрі. Вона вирішила жити для себе.
А Ілля, він був молодший за Світлану на цілих 7 років і одружився з цією успішною дамою більше з користі, ніж з кохання.
Схоже, цього разу він вибухнув і забув дещо дуже важливе. Наприклад, те, на чиїй житловій площі затишно розташувалася його улюблена матуся Ірина Арнольдівна.
І в чиїй квартирі вони взагалі, вибачте, сидять, поки в Іллі важкий період?
─ Гаразд, коханий, — сказала Свєта.
─ Значить, я, на твою думку, дармоїдка, — повільно повторила вона.
Ілля, відчуваючи спиною холодний подих протягу зі сходової клітки, невпевнено знизав плечима.
─ Ну так, а як? Грошей у нас мало. Ти постійно вдома, а я працюю.
─ Значить, тобі мало.
Світлана схилила голову і подивилася йому в очі.
“Здається, хлопчик хоче пограти в главу сім’ї”, — подумала вона.
А йому сказала:
─ Добре, Ілюша, буде тобі більше грошей. Чекай.
Розвернувшись на підборах, вона витягла з кишені телефон і, не поспішаючи, викликала таксі.
─ Ти куди? — запитав Ілля, намагаючись її утримати і розуміючи, що вона щось задумала.
─ За грошима я, за грошима, — спокійно сказала Світлана і грюкнула дверима.
У салоні таксі Світлана сиділа і нервово постукувала нігтями по телефону.
“Дармоїдка… Значить, я тут, розумієш, годую вас, утримую квартиру ту запасну, куплену за нагодою задешево, свекрусі віддала, виконала її мрію переїхати на старості років до міста. А тепер вислуховую її нескінченні скарги на геморой і радикуліт і погану погоду.
А тут ще й такі заяви: «Іди працюй».
Ну, звичайно, розбіглася…”
─ В найближче ріелторське агентство, — кинула вона шоферу. ─ Там почекаєте.
Через 10 хвилин Свєта, зло посміхаючись і не втрачаючи часу, зайшла в заклад з вивіскою «Ваш дім».
Це було по дорозі до її другої квартири, тієї самої, де з доброти душевної тимчасово і оселилася її свекруха ─ Ірина Арнольдівна.
─ Мені терміново потрібні квартиранти, — сказала вона дівчині за стійкою. — Терміново і бажано студенти, можна навіть з кішкою. Головне, щоб заплатили відразу за два місяці.
─ А ви пройдіть, будь ласка, в п’ятий кабінет. Ігор якраз займається у нас підбором квартирантів. І все йому розкажете, — прощебетала дівчина, накинувши на обличчя чергову білозубу посмішку.
Хоча в душі вона, напевно, подумала про Свєту далеко не дуже добре. Аж надто діловою і швидкою вона здалася.
Ріелтор Ігор, з’ясувавши, що потрібно клієнтці, почав детально розпитувати Світлану, а за її відповідями потім заповнив анкети.
─ А знаєте, у мене є молоді хлопці, якраз те, що вам потрібно. Я так думаю, що ваша пропозиція їх влаштує. Тільки потрібно підписати договір про співпрацю.
─ Добре, йдемо.
Світлана бадьоро і майже не дивлячись підписала договір на здачу житла.
─ Значить, завтра вони прийдуть? — уточнила вона.
─ Так, звичайно, думаю, так. У будь-якому випадку, за вашими умовами, до завтрашнього дня у вашій квартирі вже будуть мешканці.
Він підбадьорливо посміхнувся:
─ Принаймні, я докладу до цього максимум зусиль.
─ Я на це сподіваюся.
Світлана не була налаштована на довгу розмову. В її душі все ще кипіло обурення від слів Іллі.
Через пів години вона вже стояла біля дверей своєї квартири. На дзвінок їй, зрозуміло, відкрила свекруха в своєму старому, ще з села, халаті з білими квітами на синьому тлі і з бігуді на голові.
─ Світлано, а чому ти заздалегідь не подзвонила? Щось сталося? Ти зовсім не схожа на себе.
Здивувавшись раптовій появі невістки, Ірина Арнольдівна чисто жіночою інтуїцією відчувала щось недобре.
─ А у мене тут борщ тільки почав варитися. Почекаєш, якраз зі мною і повечеряєш.
Ірина Арнольдівна ввічливо, трохи підлесливо, посміхнулася Світлані, але та…