Після весілля у нас із Олею майже нічого не змінилося. Річ у тім, що ми і раніше орендували квартиру та проживали разом. Єдине, що: тепер домовились, що із своїх заробітних плат будемо відкладати кошти на купівлю свого житла.

На прожиття нам вистачало, все необхідне ми мали, а от відкласти виходило якісь мізерні суми. Ну і нічого, ми були переконані, що це лише початок, рано чи пізно спільна мрія здійсниться.

Та нещодавно із доволі цікавою пропозицією до нас прийшла матір дружини. Вона хотіла, аби ми переїхали жити до неї.

Справа в тому, що її молодший син переїхав у гуртожиток до столиці, оскільки вступив до університету, а батьки самі проживають у трикімнатній квартирі. І якщо ми переїдемо, то зможемо на своє житло швидше назбирати.

Мене такий варіант не дуже влаштовував, але в той час Оля вже пакувала речі. Я не хотів псувати їй настрій, тому мовчки погодився і не став зайвий раз роздумувати.

Зовсім скоро виявилось, що даремно я тоді так легко погодився на цю авантюру. Спочатку все дійсно було добре. Нам відразу дали окрему кімнату, без дозволу до нас ніколи не заходили, комунальні ми платили порівну, продукти теж купувати по черзі.

Та минуло кілька місяців і додому став приходити брат Олі. Він забирав у гуртожиток половину наших харчів, приводив друзів. А коли були канікули, то і назовсім оселявся тут і пхав носа не в свої справи.

Якось моє терпіння луснуло на тому моменті, коли я побачив Діму у своєму улюбленому светрі. Я не зміг контролювати емоції і випалив усе, що про нього думаю прямо в очі.

Теща відразу почала виправдовуватися за сина, казати, що продукти купує і за нього, це її син і від нього вона нічого вимагати не буде. Тобто від нас вимагати можна? Ця ситуація доволі складна і поки я не знаю взагалі, як ми можемо це вирішити.

КІНЕЦЬ.