Не уявляю, як мій чоловік примудрився вижити у своєму «містичному дитинстві». А ще більший подив у мене викликає запитання: а як він зміг зберегти адекватність і раціональний розум. Мені здається, що з моєю свекрухою це просто неможливо. Я, наприклад, за 3 роки спільного проживання з мамою чоловіка, мало не збожеволіла.

І дуже вдячна чоловікові за те, що ми пішли від його мами на орендовану квартиру, хоча нам і доводиться брати підробітки, щоб оплачувати житло і збирати на перший внесок за іпотекою.

— Ось навіщо вам це треба, витрачати такі гроші? – голосила свекруха, коли ми озвучили їй, що йдемо, – жили б собі, місця ж вистачає, син у вас ще маленький, а пішли б потім, коли набрали достатню для своєї квартири суму.

Але я була непохитна: або ми йдемо разом на орендовану квартиру, або я їду з дитиною до своєї мами. Останній варіант був варіантом нашої витрати.

— Це на тебе, невісточко, порчу навели, от ти й “блажиш”, -заявила мама чоловіка, – ну нічого, я до відунки поїду, ми тебе на воску віділлємо, на яйці відкатаємо, в одну мить усі погані думки з голови вилетять.

А я мало не завила! Ці “відчитки”, відливання і “відкатки” – головна причина того, що ми йдемо на квартиру.

— Вона завжди така була, – сумно зітхає мій чоловік, опинившись за дверима, – усе дитинство мене відчитували і порчу знімали. Трохи що – до бабки. Ангіну заговорювати їздили хто знає куди, потім грижу вправляла якась старенька. Потім успішність підвищували наговореною водою, потім від паління заговорювали.

Жити з людиною, поверненою на езотериці, це я вам скажу, крутіше американських гірок буде. У день, коли зʼявився наш син Григорій, свекруха ридала: нехороший день, не буде йому щастя в житті. Коли малюк плакав, вона намагалася обкурювати його димом якогось смердючого віника, який їй дала баба Серафима, потомствена знахарка у 8-му поколінні. Мені пропонували заговорити у малюка висипання, коліки, ріжучі зубки і все інше.

На відмови свекруха дуже ображалася і говорила:

— Треба до бабусі Галини їхати, вона мир між невісткою і свекрухою обіцяла відновити!

А який мир, ми й так не сварилися б, якби не обряди й забобони свекрухині. Останньою краплею стала хвороба моєї мами. Я приїжджа, мама живе в 4-х годинах їзди на автівці, ну або електричками годин 7 добиратися. Два тижні тому зателефонувала сусідка:

— Людмило, приїжджай терміново, маму на швидкій відвезли.

Чоловік сказав, що відвезе мене на машині. Я в сльозах, боюся за маму, невже малюка з собою тягнути? А свекруха запропонувала допомогу:

— Їдьте, не чіпайте дитину, якщо щось серйозне і надовго – син назад повернеться, а якщо на кілька днів, то я цілком впораюся. Ні, я урочисто клянуся, що нічим я йому не нашкоджу і займатися своїми штучками, як ви їх називаєте, не буду.

Ситуація безвихідна, ми рвонули. Коли приїхали, операцію вже мамі зробили, потрібен був післяопераційний догляд. Домовилися, що чоловік їде назад, бере кілька днів відгулів і через 2 дні привозить Гришу до мене.

— Ти з хлопчиком тут поживеш, щоб тобі спокійніше було,- сказав чоловік, – а за кілька днів біля мами й не треба буде сидіти постійно.

Так і вирішили, він поїхав. Ми дзвонили один одному, поки він був у дорозі, а потім телефон замовк. І у свекрухи теж. Я божеволіла: не могла кинути слабеньку маму і мучилася від невідомості, що з моєю родиною. А ще через дня два чоловік зателефонував сам:

— Я в лікарні з Гришею. Уже все добре, не хвилюйся. Ні, приїжджати зараз не треба, залишайся з мамою, скільки необхідно.

Але щойно мама трохи відійшла, я найняла доглядальницю і рвонула до сина. Виявилося, що сталася звичайна історія. Точніше, вона могла бути звичайною, якби не йшлося про мою свекруху. Вранці того дня, коли ми поїхали, син прокинувся з температурою, потім почався гавкаючий кашель. До вечора хлопчик уже насилу дихав. Що зробила б нормальна бабуся? Правильно, викликала б швидку.

А свекруха викликала чергову бабку. Вона читала замовляння й обдавала малюка своїми травами. Під кінець усього бабка пішла, а до свекрухи на запах горілої гидоти зайшла сусідка, дізнатися, в чому справа. Саме завдяки сусідці й було викликано швидку, лікарі змогли допомогти малюкові. Ось тут моє терпіння і закінчилося.

Моєму синові небезпечно залишатися поруч із такою бабусею і крапка. Уже рік живемо окремо, Григорій ходить у садок, я працюю, стало легше. Свекруху я до онука пускаю, але бачитися з ним вона може тільки в моїй присутності.

А вона все по бабках бігає, змови на добрі стосунки з ріднею робить. Хто б її від тарганів у голові заговорив, дивись і стосунки з ріднею налагодилися б.

КІНЕЦЬ.