Все почалося, коли я вибачила чоловікові зраду і звинувачувала себе, що він знайшов іншу, а потім ще одну, сказав, що біси поплутали, що втратив сенс життя.

Тому все закрутилось і закружляло. Він повернувся до мене, вибачався, і я намагалася змінюватися, бо відчувала, що я у всьому винна, що так вийшло у нього в житті.

А потім виявилось, що винних багато і всі ображали його, не давали жити з дитинства. І я навіть як з’явилася в його житті. І щодня я намагалася підтримати його, але в мене опустилися руки.

Я більше не вірю чоловікові, всім у цьому житті важко, але якщо ми сім’я, то маємо одне одного підтримувати. І так, я хочу, щоб у моєї дитини була сім’я, де тато любить маму та дітей, де є довіра та чесність, де гордість, що маєш сім’ю, красу, розум, ерудицію. Але мріяти не шкідливо.

За ці роки я чоловік у сім’ї і всі ті якості, які повинні бути в чоловікові, є у мене. Намагаюся не падати духом і показувати приклад дітям, якою має бути жінка, мама, дружина. Але й тут мене підкошує.

Я настільки озлобилася, що не можу проявляти кохання чоловікові, я образилася, що на мені все, плюс істерики і звинувачення чоловіка до всіх і всього.

Світ жорстокий, навколо одні погані люди, тільки він один найкращий, а я не ціную це, не танцюю під його дудку і не цілую його ноги. А ось ще й недовіра на його адресу. Крик, сварки і немає більше сили. Наче я дівчисько з села, яка намагається бути кимось для дітей.

Потвора яка не відповідає чоловікові, яка винна в сім’ї за все. Я просто не знаю, як розпочати все спочатку, почати любити і не кричати. І як довіряти йому?

КІНЕЦЬ.