Усе своє дитинство я провела в маленькому селі, де я мріяла стати медсестрою, навчаючись у місцевому коледжі. Однак, закінчивши навчання, я опинилася в постійному циклі переїздів через мізерну заробітну плату, яку пропонували в моїй сфері.

Вирішивши шукати кращі можливості, я прийняла доленосне рішення працювати за кордоном, переконавши свою сім’ю в його потенційних перевагах. За вісім років я з головою занурилася в нову країну, побудувала успішну кар’єру, вийшла заміж і з радістю прийняла материнство. Коли прийшов час вітати на світ мою дитину, ми з чоловіком обрали Україну як місце народження нашого малюка. Я хотіла народжувати вдома.

Моє життя, хоч і не позбавлене викликів, було далеким від казки. Але я не мала на що скаржитися, бо була благословенна люблячою  родиною. Бувши єдиною дитиною, я була обдарована непохитною любов’ю і турботою моїх батьків. Наш зв’язок залишався бездоганним до моменту вибору університету.

У своїй непохитній відданості батьки передбачали для мене бездоганне майбутнє. Вони мріяли, що я вступлю до престижного університету в Києві, щоб отримати професію  вчителя, з гарантією отримати місце у відомому ліцеї через добре знайомого друга сім’ї. Але доля розпорядилася інакше. Викладання ніколи не запалювало мою пристрасть, натомість я відчувала потяг до благородної професії медсестри. Щоб бути ближче до дому, я обрала місцевий коледж, щоб реалізувати своє покликання.

Однак мої батьки не могли ні зрозуміти, ні підтримати моє рішення, висловлюючи занепокоєння, що я можу ненавмисно завдати шкоди життю власними руками. Ці розбіжності призвели до того, що я винайняла кімнату в гуртожитку, дистанціювавшись від батьків, яких я відвідувала лише зрідка. З часом вони неохоче почали приймати мій вибір, і наші розірвані стосунки поступово загоювалися. Після закінчення навчання я влаштувалася на роботу медсестрою, але мізерна зарплата не дозволяла задовольнити навіть базові потреби, такі як їжа та оренда маленької кімнати, яку я ділила з колишніми однокласниками. Відчайдушно намагаючись звести кінці з кінцями, я невтомно шукала додаткову роботу, поки не настав переломний момент, і я не прийняла рішення, що змінило моє життя, – поїхати за кордон.

Одна з моїх близьких однокласниць також хотіла стати медсестрою і досягла успіху в Німеччині, підтвердивши свій диплом. Під час однієї з наших душевних розмов вона згадала про вакантну посаду медсестри й зробила мені щедру пропозицію. Я без вагань скористалася цією можливістю і розпочала нову сторінку  свого життя в Німеччині.

Вища зарплата, яку я отримувала там, дозволяла мені регулярно підтримувати батьків фінансово. Спочатку вони з побоюванням поставилися до мого рішення переїхати до Німеччини, відмовляючись слухати мої аргументи. Після численних палких дебатів і переконливих аргументів вони врешті-решт поступилися. Розуміючи їхню тугу за єдиною донькою, я вирішив зробити їм щирий подарунок.  Для того, щоб вони могли легко орієнтуватися в Інтернеті, я домовився з відомим магазином про доставку сучасного ноутбука. Тепер за допомогою відеодзвінків я могла щодня спілкуватися з родиною, долаючи відстань між нами.

У цій чужій країні я познайомилася  зі своїм майбутнім чоловіком Олександром. Він теж родом з України, його виховання проходило в маленькому селі. Коли наше кохання розквітло, ми з радістю дізналися, що чекаємо на дитину. Щоб відсвяткувати цю знаменну подію, ми вирішили повернутися на батьківщину, в Україну, де з радістю зустріли нашого прекрасного сина Єгора. 

Одного доленосного дня моєму чоловікові зателефонував колишній колега, який проїжджав через Україну. Він попросив погостювати у нас два дні, і ми з радістю погодилися, попри те, що у нас не було вільного ліжка. Я домовилася з батьками, щоб наш гість переночував у них.

Під час вечора, наповненого випивкою, друг мого чоловіка почав розповідати моїм батькам, які нічого не підозрювали, низку історій. Змучені нескінченними розповідями, батьки тонко натякнули, що настав час піти на нічліг.

Саме тоді нетверезий гість зробив приголомшливе одкровення, яке змусило моїх батьків остовпіти від невіри.

“Але коли Олександр познайомився з вашою Анною, вона вже була вагітною. Виникає питання, як вона народила вашого онука. Ви все ще так високо її цінуєте?” – нахабно заявив незваний гість, а потім додав: “І ви справді вірите, що вона працювала медсестрою в Німеччині? Таких, як вона, я зустрічав на кожній вулиці”.

Наступного дня мама запросила мене до затишної кав’ярні, її очі були сповнені занепокоєння, коли вона розповідала про одкровення минулої ночі. Я знала, що настав час зізнатися і відповісти за наслідки.

З важким серцем я відкрила правду. Так, я дійсно працювала медсестрою в Німеччині, часто закінчуючи вечірні зміни далеко за північ. Мої колеги завжди мали при собі перцевий балончик, а повертаючись додому, обирали таксі. Побоюючись фінансового тягаря, я нерозумно вірила, що зможу захистити себе, якщо коли-небудь зіштовхнуся з небезпекою. Однієї фатальної ночі, коли я повертався додому через темний парк, я зіткнувся з групою чоловіків. Опинившись у пастці й не маючи змоги втекти, я пережила травматичний інцидент. Через місяць прийшла приголомшлива новина – я була вагітна. Я не хотіла позбуватися дитини…

Через кілька тижнів я зустріла Олександра. У ньому я знайшла співчутливу душу, яка відповіла мені взаємністю на мою любов і прийняла обставини, пов’язані з моєю вагітністю. Я в усьому зізналася, поділившись гіркою правдою тієї ночі та наслідками. Готова до відмови, я зустріла непохитну підтримку і сердечну пропозицію одружитися і повернутися в Україну, знаючи, що наші сім’ї не дізнаються  правду. Ми плекали надію, що наша таємниця залишиться таємницею.

Відкриття такої страшної правди приголомшило моїх батьків, але коли туман розвіявся, ми всі разом повернулися до нашої оселі.

Батьки зі сльозами на очах висловлювали подяку Олександру та його батькам за те, що вони виховали такого виняткового сина.

Поки правда випливла на поверхню, розуміння взяло гору.

Що стосується колишнього друга Олександра, то він став пережитком минулого, людиною, яку Олександр викреслив зі свого життя…

КІНЕЦЬ.