— Ох, мені так незручно перед чоловіком, перед усіма, адже ми вголос ще до весілля загадували, обговорювали, планували.

І мама при цьому була присутня, щоправда, відмовчувалася, ні слова не говорила, а потім і заявила, що вона втомилася від усього, йде, кидає сім’ю! – пояснює Юлія.

Юлі 25 років і трохи більше місяця тому вона стала дружиною.

З майбутнім чоловіком знайомі були рік. У нього сім’я із середнім достатком, зайвого житла немає, у двокімнатній квартирі зі свекром і росте ще й молодший брат.

У Юлі теж брат є, йому 18 років. І донедавна молода жінка вважала батьківську сім’ю міцною і надійною.

— Ніколи ж батьки й не сварилися, – дивується вона, – а тут, просто на рівному місці, немов мама тільки й чекала мого заміжжя, щоб оголосити про своє рішення.

Маму Юлі звуть Валентина, їй 49 років, заміж за батька Юлі вона вийшла в 22 роки, відтоді й тягнула віз: роботу, чоловіка, двох дітей.

Здавалося б, донька заміж вийшла, син теж скоро вилетить із сімейного гнізда, чоловік не палить, не випиває, працює, що її не влаштувало в сімейному житті?

— Не п’є, не б’є, працює, – погоджується сама Валентина, – але жити з ним більше я не хочу. Син?

Син повнолітній. Я згодна підтримувати і допомагати йому матеріально під час навчання в інституті, але наймитувати на них, витрачати роки, що залишилися мені, на сковорідки і швабру не хочу. Дістали. Заїздили.

— Ну всі жінки і працюють, і домом займаються, – обурюється Юля, – я теж тепер буду це якось поєднувати, а мама просто оскаженіла.

У батьківській родині Юлі ролі розподілялися традиційним чином: чоловік на дивані після роботи. Жінка біля плити або біля раковини.

— Я не менше за чоловіка працювала, – каже Валентина, – заробляли нарівні, а ось домашні справи всі цілком і повністю лягали на мої плечі. Діти? Діти на батька дивлячись, теж чекали, що мама приготує, вимиє, накриє, прибере.

Думала, що хоч донька стане помічницею. Але як же! То свекруха на диби: не навантажуй дитятко, надірветься ще, встигне, то чоловік її все своєю білочкою ненаглядною називав.

Про сина й мови не йде, той за собою кросівки не вимиє, якщо щось забув, то преться в кімнату прямо у взутті і плювати, що я півдня наводила чистоту.

Ложку і чашку за собою не вимиють, йоржиком користуватися нормально вміють. І тільки й чути: є щось пожерти, а де моя сорочка, а черевики не мила?

Три роки тому пішла з життя мама Валентини. Жінка спочатку сподівалася, що хоча б донька піде в самостійне плавання – у бабусину однокімнатну, яка за документами відійшла Валентині.

— Куди там! Самостійно жити це ж готувати треба, прибирати, прати, – махає рукою Валентина, – а тут як добре, при мамі, яка замість прислуги.

Прислузі хоча б платять, а я всі вихідні одна кручуся. Допомоги попросиш і чуєш: «Ой, давай пізніше». А це пізніше ніколи не настає.

Юля використовувала бабусину квартиру для зустрічей із нареченим, а 3 місяці тому мама оголосила доньці, що там розпочався ремонт і забрала в доньки ключі, під приводом, що вони потрібні робітникам.

— Я думала, що мама до мого заміжжя квартиру робить, – каже Юля, – ми заяву подали, поки чекали розпису, я дізналася, що чекаю дитину.

І, головне, при мамі розмови були про те, що треба в квартиру купити, я ще пропонувала подивитися, що і як, шпалери вибрати, а мама все відмовчувалася, відмахувалася.

— Я думав, що Валя сюрприз доньці готує, – каже чоловік Валентини, – не ліз, не втручався. А навіщо я полізу? Квартира тещі була, тепер Вальчина, що вона, ремонтом не розпорядиться чи що?

Валентина була дуже рада, що в її ремонт домашні не лізуть. Не тому не лізуть, що квартира її, а тому що звикли: вона вирішить, вивезе, навіщо перейматися і голову собі забивати.

А напередодні весілля дочки Валентина оголосила домашнім, що збирає речі і йде до себе.

— Куди до себе? – Юля втупилася на маму.

— У свою квартиру, – знизала Валентина плечима, – ремонт закінчено, меблями поки що старими обійдуся.

— А ми як?

— А ви вирішуйте. Орендуйте, або тут живіть, з батьком і братом. Так, я йду з сім’ї. Набридло на вас усіх працювати і ваші проблеми вирішувати.

— Уявляєте? Я в положенні, мама це знає. Жити з батьком і братом? І на трьох мужиків готувати? Та вони мене з’їдять!

І потім, піклуватися про брата і про батька це мамин обов’язок, а в мене сім’я окрема! Квартиру знімати? Мені скоро в декрет, на що знімати! – стогне Юля, – А головне, чому мама всіх нас так таємно обвела кругом пальцю? Батько просто в шоці, брат із нею і розмовляти не хоче. Свекри просто були сильно вражені від того, що нам із чоловіком жити тепер ніде.

А ще Юля, брат і батько обурені тим, що Валентина робила ремонт на гроші, які виділялися із сімейного бюджету.

Їй же ні слова ніхто не говорив, коли вона брала то на проводку, то на плитку, то на новий ламінат.

— Я думав, що для дочки, а вона виходить що для себе! Майже 30 років прожили, а не знав своєї дружини! – вилаявся батько Юлі.

— Не знав, – усміхається Валентина, – думав, що я мовчки до скону буду служницею для всіх. Гроші брала із сімейного бюджету, так. І мені не соромно.

Я заробляла з чоловіком нарівні, а потім працювала на домашньому поприщі, тільки мені за це ніхто не платив. Жили вони добре і вільно? А я?

От і не вважаю, що я присвоїла кошти. Вони звикли від мене тільки брати. Я відповіла тим самим.

Жінка навіть не вважає себе винною в тому, що ні слова домашнім про свої наміри не говорила.

— Меня ніхто не питав. Ні чоловік, ні донька. Просто Юля вирішила, що квартира моєї мами має відійти їй тільки на тій підставі, що вона заміж вирішила вийти. Усі мріяли, будували (розповідь для сайту Рідне слово) плани, придумували, але ніхто моєю думкою не поцікавився.

Навіть коли ремонт почала робити, то всім було до одного міста. Вони думали, що я заради доньки все зроблю, по магазинах бігаю, з вантажниками домовляюся, сама ламінат на 4 поверх тягаю. Ніхто допомоги не запропонував.

— Переписуй на дітей частку в двокімнатній квартирі і вимітайся на всі 4 сторони, втомилася вона…, – сказав на прощання чоловік, – на розлучення подавай сама.

— Звісно сама, – сказала Валентина, – я звикла, що я все сама. І ви тепер… самі. А переписувати я нічого не буду. Я свою частку чесно зі сковорідками і ганчірками заробила.

— Ти ж розумієш, що ти мене і брата втратила? – запитала Юля зі сльозами, – Ти ж мама наша, а так чиниш!

— А як я чиню? Про себе хочу думати і піклуватися? Це злочин? Мама? А чи була в сина й доньки мама? Або тільки прислуга: подай-принеси!

А ви що думаєте?

КІНЕЦЬ.