Про те, що Валерія була нерідною дитиною у багатодітній родині, вона знала з самого дитинства. Батьки не прагнули робити з цього страшну таємницю.

Лєру взяли за дочку, коли їй було лише півтора року. Спочатку дівчинка не замислювалася, чому бабуся та дідусь між собою називали її названою. Але якось вона підійшла до мами та спитала, що означає це слово.

– Це означає, що тебе не я привела на світ, а інша жінка, – тремтячим від хвилювання голосом відповіла Інна Сергіївна. – Твоя біологічна мати залишила тебе в будинку малюка, а ми з татом поїхали, та забрали тебе.

– Навіщо? У вас же уже були власні діти? – з цікавістю спитала Валерія.

– Були, але ми ще хотіли. Це так приємно, коли можеш подарувати дитині будинок, якого вона ніколи не мала.

– А ви мене любите так само, як і рідних дітей? – після цього питання серце Лєри стислося. Вона боялася, що мама відповість не так, як їй хочеться.

– Звісно, ​​люба! – Вигукнула Інна Сергіївна й обійняла дівчинку. – Ми любимо тебе так само. Ти така ж наша радість!

Ця розмова сталася, коли Валерії виповнилося шість. Дівчинка була щаслива, що батьки любили її, попри те, що вона не була їхньою рідною дочкою.

Але чим старша ставала Лєра, тим більше вона помічала, що слова мами та тата практично завжди розходилися зі справою.

Коли старші брати та сестра виросли та пішли з дому, вона залишилася жити з батьками у їхній великій квартирі. У дев’ятому класі стосунки Валерії з матір’ю сильно зіпсувалися.

Дівчинка-підліток почала постійно пропадати на вулиці. Вона відстала по навчанню і зовсім не прислухалася до вмовлянь і настанов батьків.

– Так не піде, Лєро! – Інна Сергіївна майже щодня лаяла доньку. – Ти бачила свої оцінки? У щоденнику одні незадовільні, та задовільні бали.

– Замість того, щоб виправляти їх, ти цілими днями пропадаєш на вулиці. Потрібно думати про майбутнє, розумієш?

– Подивися на своїх братів та сестру! Вони всі добре влаштувалися в житті, а ти про що думаєш? Як збираєшся жити далі?

– Не розумію, чому це тебе так турбує? – фиркала у відповідь Лєра. – Я ж тобі нерідна! Яка різниця, як я житиму далі?

– Замовкни, невдячне дівчисько! Ми з Борею ніколи не поділяли дітей на своїх та чужих! І ти це чудово знаєш!

– Ага, знаю, – вигукнула Валерія. – Тільки чомусь рідних дітей ви ніколи не лаяли, а на мене постійно кричите.

– Кричимо, бо ти не чуєш, коли з тобою спокійно розмовляють! – відповіла Інна Сергіївна. Слова дочки її дуже ображали. Вона постійно плакала, але не хотіла, щоб Валерія бачила ці емоції.

Подібні скандали у їхньому будинку виникали практично щодня. Інна Сергіївна всіляко намагалася напоумити підлітка, але в Лєри це викликало лише роздратування.

Дівчина мріяла швидше закінчити школу та піти з дому. І одного разу сталося те, чого Інна Сергіївна передбачити не могла…

– Лєрочко, що у вас сьогодні у класі сталося? – спитала Інна Сергіївна, щойно донька переступила поріг будинку.

– А що сталося? – Не зрозуміла дівчина.

– Одна з батьків у чаті поскаржилася, що у її дитини телефон поцупили. Говорить, зовсім новий і дорогий був.

– Правда? – Здивувалася Лєра. – Нічого подібного я не чула.

– Як це? Хіба ти не була сьогодні в школі? – Здивувалася жінка.

– Звісно, ​​була, мамо! – роздратовано буркнула дівчина. – Просто я не стежу за телефонами однокласників. Там постійно хтось щось втрачає.

– Це була явно не втрата. Вона сказала, що телефон вийняли прямо з рюкзака її дочки.

– Все може бути, – знизала Лєра плечем, а потім різко замовкла і почала прислухатися. – Що це? Ти чуєш?

– Що чую? – не зрозуміла Інна Сергіївна і теж затихла.

З передпокою долинала якась дивна музика. Щоб зрозуміти, звідки виходила мелодія, Валерія з мамою схопилися з місця і квапливо вийшли з кухні.

– На мою думку, це з твого рюкзака доноситься, – похмуро подивившись на дочку, припустила жінка.

У присутності матері Лєра повністю витрусила свою шкільну сумку. Спочатку звідти вивалилися зошити та підручники, а потім на підлогу впав телефон, який буквально розривався від викликів.

– Що це? – Не зрозуміла дівчина, розглядаючи зовсім незнайомий гаджет. Коли Валерія зрозуміла, що це був зниклий телефон однокласниці, вона вся почервоніла і злякано глянула на маму.

– Я не знаю, як він потрапив до моєї сумки. Присягаюся!

– Так, ну так, – Інна Сергіївна видихнула так, ніби остаточно розчарувалася в дочці. – У тебе що, старий телефон? Чому чужий взяла?

– Мамо, я його не брала! Кажу ж тобі! – відчайдушно гукнула Валерія. – Вперше бачу його!

– Вперше?! – Вигукнула мати. – Ти мене за кого приймаєш? Якщо тобі потрібен був телефон, то так і сказала б нам із батьком! Навіщо треба брати чужі речі? Хіба ми тебе цього навчали, Лєро?

– Та не чіпала я його! – Злісно відповіла дівчина. – Чому ти мені не віриш?

– Бо ти весь час кажеш неправду! Як можна вірити людині, яка постійно бреше і щось приховує? Завтра ж поверни телефон власниці й попроси в неї пробачення!

– За що?! – Вибухнула дівчина. – Нічого я не проситиму! Я ні в чому не винна!

– Лєро, годі! – також голосно відповіла Інна Сергіївна. – Або ти зробиш так, як я сказала, або…

– Або що, мамо? Повернеш мене назад? До дитячого будинку?

– Яка ж ти… – слова дочки сильно поранили Інну Сергіївну. Вона не могла приховувати своїх емоцій. По її щоках покотилися сльози.

Жінку стало трусити від несправедливості та безпорадності. Вона так і недомовила останню фразу, а просто пішла та зачинилася у своїй кімнаті.

Після цієї сцени стосунки між мамою та донькою зіпсувалися остаточно. Жінка сама взяла телефон та віддала його класній керівниці. Червоніючи, Інна Сергіївна перепросила у власниці гаджета і сказала, що їй дуже соромно.

Валерія так і не визнала крадіжку. Вона до останнього стверджувала, що цього не робила, але ніхто їй не вірив. Не вибачивши маму за марні звинувачення, дівчина зібрала речі й пішла з дому.

Інна Сергіївна із чоловіком сильно переживали за молодшу донечку. Намагалися повернути її, але вона категорично відмовилася повертатися до батьків.

До кінця дев’ятого класу Валерія жила то в братів, то в сестри, то в подружок. Коли вона отримала атестат, то влаштувалася на роботу і спочатку винайняла кімнату в якоїсь бабусі, а потім і квартиру на околиці міста.

До свого двадцятиліття Лєра намагалася всіляко уникати зустрічей із названими батьками. Вона й досі тримала на них образу.

Дівчина справді не брала той телефон однокласниці. Як з’ясувалося пізніше, цей гаджет жартома підкинув їй один з хлопчиків.

Коли Валерії виповнилося двадцять три, від сестри вона дізналася, що мами виявили невиліковну хворобу. Ця новина шокувала дівчину. Лєра одразу забула про свої дитячі образи та приїхала до батьківської квартири.

Побачивши на порозі доньку, Інна Сергіївна не змогла стриматись. Вона розплакалася і кинулася в обійми до Валерії.

– Доню, нарешті, ти приїхала! – плакала жінка. – Я так довго чекала! Як же я рада тебе бачити!

– Мамо … – Лєра теж не стримувала емоцій. – Вибач мені. Я була така недолуга!

– Ні, це ти вибач, що не повірила тобі. Мати повинна захищати дитину, а я… А я так підло вчинила з тобою!

– На твоєму місці я вчинила б так само. Складно довіряти людині, яка постійно обманює. Вибач мені, вибач…

Мати та дочка ще довго розмовляли про життя. Інна Сергіївна шкодувала про втрачений час і звинувачувала себе в усьому. Вона вважала, що не треба було розповідати дочці, що та не рідна.

Саме це знання змінило поведінку Валерії. Дівчинка вирішила, що, якщо вона не рідна, то й не заслуговує на любов названих батьків.

Вона спеціально поводилася погано і сварилася з мамою, щоб переконатися у своїх же висновках. Цей факт усвідомила і сама Лєра. Але це сталося тільки тоді, коли вона виросла.

Дізнавшись про хворобу матері, дівчина вирішила, що більше не займатиметься самобичуванням, а просто прийме любов батьків. Так і сталося.

Коли Інні Сергіївні зробили складну терапію, і небезпека минула, мати й дочка стали ближчими, ніж будь-коли раніше.

Незабаром Лєра повідомила батьків, що при надії й одружується. Ця новина ощасливила її маму та тата. Поява власної дочки сильно змінило Валерію.

Тепер вона сама розуміла, як це, коли ти даруєш дитині любов, а вона з вдячністю приймає її. Дитячий досвід Валерії зіграв величезну роль у її сімейному житті.

Завдяки своїм помилкам, вона змогла стати найпрекраснішою мамою для власної доньки, а в майбутньому – і для красеня-сина…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.