Я тільки-но закінчила педагогічне училище й прийшла на роботу у міську школу. Дітей я любила й з легкістю могла знайти з ними спільну мову. Щоб познайомитися з майбутніми вихованцями та батьками, зібрала усіх на батьківські збори. Тоді й виявила, що без проблем не обійдеться.

Одна із матусь прийшла на зустріч не в зовсім тверезому стані. Судячи із її зовнішнього вигляду, жінка зловживала спиртним. Ми ледве всиділи у класі, задихаючись від неприємних ароматів перегару. Михайло був її третьою дитиною. Хлопчик йшов у перший клас.

Коли учень з’явився у школі у перший навчальний день, то не мав нічого для роботи. Чисті зошити, ручка, олівець, ранець, перекус – абсолютно нічого. Мені було шкода цієї дитини. Хіба учень винний, що народився у такій сім’ї. Все, що було потрібно, я придбала Михайлу самостійно.

З перших днів виявила здібності дитини до математики, хоча було зрозуміло, що з дитиною ніхто не займався. Михайлик швидко вловлював нову інформацію, мав гарну пам’ять, а от читати не міг. Дитині потрібна була допомога, якої вдома ні в кого й попросити. Я почала залишати його після уроків.

Ми займалися разом, вчилися читати, виконували домашнє завдання. До школи хлопчик ходив охоче, а от додому не поспішав.

Коли прийшли перші морози, Михайло припинив ходити до школи. Я телефонувала його матері, щоб з’ясувати причину відчутності учня на уроках, але мені ніхто не відповідав. Коли кількість пропущених уроків перевалила допущену норму, довелося доповісти адміністрації.

Наступного ж дня, я та заступник директора в супроводі працівників соціальної служби та поліції пішли навідатися до цієї сім’ї.

Побачене привело мене в шок. Жила сім’я у старій напіврозваленій хатині. Попри холодну погоду, у домі не топилося. Я не розуміла, як могли діти жити в такому холоді.

Горе мати сиділа за столом в компанії незрозумілих чоловіків. Коли ми почали ставити питання стосовно Михайла, у жінки заплітався язик. Вона не могла розмовляти.

Михайла ми знайшли у віддаленій кімнаті. Він лежав на ліжку й страшенно кашляв. Дитину одразу доставили у лікарню. У хлопця було двостороннє запалення легень.

Я навідувалася до нього кожного дня. Приносила фрукти та іграшки. Читала казки та розповідала історії з нашого шкільного життя.

Однокласники намалювали йому листівки з побажанням швидкого одужання. Рідна мати жодного разу не прийшла до сина. На разі готуються документи про позбавлення її батьківських прав.

Мені дуже шкода свого учня. Чому батьки так бездумно народжують дітей про яких взагалі не дбають. Та чому діти вимушені жити в нелюдських умовах через таких безвідповідальних батьків.

Несправедливість цього світу мене засмучує, проте я вірю, що у Михайлика все в житті складеться якнайкраще.

КІНЕЦЬ.