Мама зателефонувала Сергію ввечері і дуже дивно почала розмову.

– Синку. Чим займаєтеся? – сказала вона. – Як справи у вас?

– Та нормально все, – здивувався Сергій. – Щось трапилося?

– Ні, все гаразд у мене…

«Знову підуть зараз прохання», – подумав Сергій.

“У мене все добре” означало, що потрібна допомога не їй, а як завжди старшій сестрі Сергія…

Сестра Марія була на сім років старша за нього, але мама вважала, що їй завжди потрібна допомога. Сергію мати не допомагала, і ніхто не допомагав, якщо не брати до уваги батьків дружини.

Марія рано вийшла заміж. Три дочки народилися одна за одною. Вони хотіли сина, але й четверта вийшла дівчинка. У підсумку чотири дочки. Спробуй їх усіх одягни, нагодуй і в люди виведи. Батьки старалися, бабуся допомагала.

Коли Сергію настав час вступати, у матері не виявилося грошей. Все було витрачено на сім’ю Марії.

– Не маю я грошей! – заявила вона. – Іди працюй. Можна і без освіти прожити.

– Мамо. Усі їдуть на навчання. Я старався, мріяв, у мене навіть трійки жодної немає. Ви ж обіцяли з татом.

– Толку від вашого навчання. Он Марійка з освітою. І куди вона їй. Диплом у комоді лежить. А ти й так зайвих два роки вчився. Можна було вже й працювати. А тата немає. Я за нього не відповідаю.

– Був би живий тато, він би допоміг мені…

Сергій образився і пішов на цвинтар до батька. Батька не стало рік тому.

На цвинтарі було тихо. Тільки птахи стрибали та перелітали від памʼятника до памʼятника в пошуках їжі.

Сергій дістав із кишені цукерки й поклав поряд із хрестом.

– Як же ж мені тебе не вистачає, – промовив він. – Навіть порадитися нема з ким. Мати тільки командує. Тату, тату, от би з тобою поговорити. Гаразд, я ж мужик. Я все сам зможу…

Сергій ішов зі цвuнтаря маленькою стежкою.

– Сергію! – раптом гукнув його хтось. – Почекай!

Сергій обернувся і застиг від несподіванки.

Це була їхня сусідка, баба Таня. Вона була далекою родичкою його батька. Батько їй часто допомагав по господарству.

– До батька ходив? Молодець, не забуваєш. Я ось теж заходила до нього, та й свого чоловіка провідала. Справа в мене до тебе. Куди вступати думаєш?

– Ой, та нікуди. Грошей нема.

– Ну, це не дивно. Марійка все з матері витягне. А тобі вчитися треба, їхати від них подалі. А то й із тебе тягнутимуть.

– Мати роботу вже знайшла. А на навчання грошей немає. Служити піду…

– Служба теж непогано. От тільки навчання воно потрібніше. Спочатку вчись, а потім і відслужиш. Працюватимеш із чистою совістю.

Щось ти зовсім засмутився. Ходімо до мене до хати. Розвеселю тебе. Матері тільки не кажи. Чаю поп’ємо, я млинців напекла. Сьогодні Володі моєму ювілей був би. 80 років, царство небесне. Згадаємо…

– Смачні в тебе, бабо Таню, млинці. Дякую, але піду я…

– Стривай. Справа у мене є до тебе. Батько твій тобі грошей відкладав. Вдома не зберігав, щоби мати не витратила. Тепер, я так розумію, настав час тобі їх віддати. Тобі на початках вистачить. А там уже сам. Якщо що, мені дзвони – допоможу. Батько твій мені багато добра зробив.

– Батько відкладав для мене?! – ахнув Сергій

– Так, а що тут не зрозуміло. Як зберешся – заходь по гроші.

– То я вранці й поїду! Пора документи подавати на вступ, – зрадів Сергій.

Наступного дня Сергій зібрав сумку і пішов на вокзал. Мати бурчала, плакала.

– Як ти жити збираєшся?! – все запитувала вона.

– Працюватиму.

– У мене й грошей нема. Ось візьми хоч на квиток. Все що є. Все Марічці віддала…

– Не треба мені твоїх грошей.

– Та як же ж так?! Як ми без тебе? Ти ж чоловік у домі.

– У вас є чоловік у домі. Дмитро Маріїн. Бувай, мамо. Влаштуюся – зателефоную.

Так і виїхав Сергій. Вступив він одразу, гуртожиток дали. Жив на стипендію та заощадження батька. Намагався ще й підробляти. Мати жодної копійки не надсилала.

Роки пролетіли швидко. Весілля зіграли. Родина в нього, діти…

…Сергій із Дариною жили у просторій квартирі. Залишилося всього кілька платежів за квартиру. Діти їхні вже вступили й навчалися в інституті.

Мати іноді плакалась на своє життя, на життя Марії. У сестри не вистачало грошей. Всі в боргах, в кредитах.

Дівчата всі заміж вискочили, і у них проблем купа. То діти слабі, то жити нема де. І все з таким виглядом мати каже, що брат має сестрі допомагати.

– Мамо, тобі що купити? – запитував Сергій. – Ми привеземо.

– Нічого мені не треба!

Але Сергій допомагав. Продукти привозив подарунки матері.

Влітку матері ремонт зробили. Їхня сім’я могла собі це дозволити.

А пів року тому не стало батьків Дарини. Дарина єдина їхня дитина, і спадок отримала немаленький. Велика квартира у місті, новий великий будинок у селі, рахунок у банку.

Що з цим робити вони не вирішили, але думки вже були. У село вони поїдуть самі. А квартири будуть їхнім дітям. Про рахунок у банку нікому не говорили.

Вийшло, що про квартиру та будинок мати з Марічкою знали давно.

Навіть були там у гостях кілька разів. Те, що Дарина єдина спадкоємиця до всього цього теж здогадалися.

Мама почала розмову з далека.

– Як справи? – сказала вона в слухавку. – Чим займаєтесь?

– Все добре. Діти добре вчаться. Ми працюємо. Нормально, все. А ти як? Як здоров’я?

– Добре.

– Ну, це головне, здоров’я…

– Так, здоров’я головне, – погодилась мати. – А ви що зі спадщиною робити збираєтесь?

– А що з нею робити? Вступила Дарина у спадок. Квартиру здаємо поки що. Дітям гроші на навчання не зайві будуть.

– Ну, у вас грошей і так багато…

– Ти на що натякаєш? Хочеш у місто переїхати? Можеш до нас, квартира велика.

– Ні я вдома краще. Нікуди з дому не хочу.

– Мамо, досить натяків, говори прямо. Знову Марічці допомагаєш?! Її дітям жити нема де?!

– Ні. Із житлом вони все вирішили. Але вони мають інші проблеми. Про старших я нічого не говорю, їм би наймолодшій допомогти. Чоловік її покинув, вона вся у кредитах. Ремонт у квартирі робила, а тепер платити нема чим. А в неї ще й на машину кредит. І вчитися треба на права здавати.

– А я тут до чого? Машина є, а прав нема? Навіщо купувала?

– Ну, як навіщо? Щоб було…

– Це тобі Марійка сказала? Від мене що треба?

– Ви з будинком, що робитимете? Може його продати?

– Ні. Ми там житимемо.

– Навіщо вам це? У вас є все. Продайте! – наполягала мати.

– Це будинок Дарини. Її спадок.

– Ви з нею одна родина. А сестрі міг би й допомогти!

– То ти пропонуєш нам продати будинок і віддати гроші сестрі?!

– Мені віддайте. Я сама їй передам.

– Ні, ні і ні!

– Зіпсували вас гроші! Розбагатіли і про сім’ю забули!

– Ми просто самі навчилися заробляти. Я після школи в тебе жодної копійки не брав. Ти ж все тільки для Марійки старалася. Ось і зараз для неї просиш. Згадай, як я поїхав на навчання. Для мене грошей не було.

– У мене й справді їх не було!

– Якби Марійка жила на такі гроші, які мала, то були б. А вона і зараз хоче жити красиво, і доньки її теж. Їм треба все й одразу. Тільки не за мій рахунок. Не за наш із Дариною рахунок. Тобі я допоможу всім, але не грішми. Ти їх все одно віддаси Марійці. У нас діти самі заробляють.

– Гаразд! Я зрозуміла тебе! – сказала мати і кинула слухавку.

Звичайно, це був не останній дзвінок… Але нічого їм не світить. У Сергія своя сім’я, діти, своє життя…