Я живу сама з чотирирічною донечкою у сільській хаті. Достатку великого не маємо, але якось виживаємо. Якось до мене у двір зайшла циганка. Я не стала її проганяти, бо на руках вона тримала крихітне немовля.

Жінка попросила мене дати їй якихось продуктів, чи теплого одягу. Мені стало шкода молоду матір і я запросила їх до хати.

Видно було, що циганка не очікувала на таке ставлення. Вона звикла до іншого. Тому й перепитала мене чи не страшно мені пускати незнайомку до себе.

Люди, зазвичай, бояться, що циганка може їх пограбувати чи зурочити. Я пояснила, що немає тут що красти, а на рахунок вроків, то не вірю у це все та вважаю нісенітницею, вигаданою людьми.

Циганка із дитиною зайшли до вітальні. Я сказала, що можу нагріти води, щоб покупати немовля й переодягнути у чистий одяг. Жінка на мить замислилась, та все ж пристала на мою пропозицію. Моя гостя поцікавилась чим вона може бути корисною для мене. Можливо, по господарству щось допомогти треба. Та мені нічого на думку не спадало.

У кімнаті зависла тиша. Тоді циганка наблизилась до ліжечка де спала моя маленька донечка й щось тихо сказала. Згодом вона пояснила, що промовила заговор на любов та повагу навколишніх. Віднині, куди б не пішла моя донька , скрізь її прийматимуть, як свою.

Моя дитина вже доросла. І хоча я ніколи не вірила у магію та чари, але слова циганки підтвердились. Моя дочка легко знаходить спільну мову з усіма, хто її оточує. Вона користується повагою та признанням.

Не траплялось у її житті серйозних сварок чи скандалів. Хіба зі мною інколи сперечається, через надто настирливу опіку. Вона вже доросла й в праві сама вирішувати, як хоче жити. А я звикла усю себе присвячувати їй. Тут навіть магії ніякої не треба.

Ось така історія трапилась з нами. Не знаю чи заговор так подіяв чи просто співпало, але все одно добрі діла треба робити не чекаючи на винагороду.

КІНЕЦЬ.