— А ти знаєш, що твоя хабалка мати стукнула нашого сина? За те, що він порушив її чергове тупе правило? Вгадай, яке цього разу?

— Єва нервово кружляла по вітальні.

– Яке?

— Артем здивовано глянув на дружину.

— Антон узяв із холодильника без попиту її ковбасу! Вона у своєму розумі? Я зараз їй руки повідриваю! — Згадуючи злякані й заплакані синові очі, Єва прийшла в сказ. – У нас все спільне, вся їжа спільна! Ми не жадібні. І ми не розпускаємо руки на наших дітей! Артем, як це розуміти? — Єва підійшла до чоловіка, що розвалився в кріслі, і пронизливо подивилася в очі.

— Кохана, ну це ж моя мама. Ти знаєш, яке у неї стародавнє виховання і які звичаї. Ми не зможемо її переконати. Нехай тихо їсть сама свою ковбаску. – відповів Артем, не відриваючись від телефону.

– Ти що? На її боці? — Єва витріщила очі й різко вирвала телефон із рук чоловіка. — Не можна розпускати руки на дітей за те, що вони взяли щось із холодильника! Ти бачив, як почервоніла синова рука? Мов вона кувалдою стукнула! – Єва жбурнула телефон чоловіка на диван і різко видихнула повітря.

– Єво, телефон грошей коштує. А якби він упав на підлогу та розбився? — Артем похитав головою, підійшов до дивана й знову взяв телефон.

— Артеме, та кинь ти цей чортовий мобільник! Ти серйозно не розумієш, що ми маємо проблеми? – Єва пронизливо подивилася на чоловіка. — А вчорашні її вчення… Що діти повинні о дев’ятій лягати спати… І що в хаті не можна шуміти після дев’яти… Це, по-твоєму, теж нормально? — Єву пересмикнуло від злості.

— Кохана, мій батько складно засинає, ти ж знаєш, у нього безсоння. От мама й попросила бути тихішим… — Артем зрозумів, що розмови не уникнути та відклав телефон.

— Артеме, твоя мати не попросила! Вона вимкнула мультик на найцікавішому моменті та мало не за комір відтягла дітей до їхньої кімнати. – прошипіла Єва. — А потім втрутилася в мою розмову з подругою і почала голосно кричати мені на вухо, що мені треба в моєму власному будинку бути тихіше і не заважати їй спати! — Єва взяла стілець і сіла навпроти чоловіка.

— Єво, але це не тільки твій дім, це ще й мій дім. У нас з тобою тут все чесно, п’ятдесят на п’ятдесят. Ти іноді запрошуєш свою маму, я зараз запросив своїх батьків. — Артем намагався зберігати спокій. — Мені у твоїй матері теж багато чого не подобається.

— І що ж тобі не подобається у моїй матері? – Єва обхопила себе руками та, не приховуючи роздратування, подивилася на чоловіка.

— Ну, наприклад, вона постійно робить мені зауваження… Або порівнює з твоїм успішним братом, який більше заробляє. — Артем нервово почухав шию.

— Але мій брат реально молодший за тебе і вже здогадався, як у житті більше заробляти. І я чула такі розмови. Там більше мотивації, а не докорів. – Єва посміхнулася.

— Ти зараз намагаєшся знайти порошинки в очах моєї матері, бо я справедливо наїхала на твою матір, а ти її захищаєш. – пирхнула дружина. — Моя мати й подарунки привозить, і в наше життя не лізе, і з дітьми займається… А що роблять твої батьки? Як вони допомогли нашій сім’ї за цей тиждень? — Єва запитливо подивилася на чоловіка. – Відповідай, Артем.

Артем зам’явся. Чоловікові справді не було чого відповісти. Його батько та мати, які приїхали на місяць, навіть не привезли онукам подарунки.

Прикриваючись аргументом, що вони дали синові життя і дбали про нього в дитинстві, батьки Артема весь тиждень встановлювали свої порядки в будинку та роздавали вказівки.

— Ну добре, Єво, я поговорю з матір’ю, щоб вона не була такою суворою з онуками. Ти маєш рацію. Бити Антона по руці їй не слід. Ми так не виховуємо. — Артем похитав головою.

Це був перший раз, коли батько та мати Артема приїхали в гості більше, ніж на один день. Єва кинула колючий погляд на чоловіка і пішла перевірити дітей. А за годину повернулися батьки Артема.

— Ну, у вас тут і ціни! — З порога випалила мати Артема, Надія. — Погуляли ми у центрі, попили кави, з’їли по булочці… І вже п’ятисот гривень немає й близько.

— Мамо, це ж центр міста, там все дорого… — Артем посміхнувся.

— Раз у вашій столиці все так дорого, синку, давай-но ти нам тепер з матір’ю даватимеш щодня кишенькові гроші. — Батько Артема, Борис, помахав перед носом сина ложкою для взуття.

— А що, Артеме, твій батько діло каже. — Жінка повісила пальто й вибагливо подивилася на сина. — Коли ти навчався у школі, ми ж тобі кишенькові гроші давали?

— Тепер твоя черга… — Батько Артема нахилився, щоб зняти взуття, але десь у надрах спини її защеміло. Чоловік емоційно крякнув.

— Боря, ну акуратніше ж треба! Ти ж пам’ятаєш правило? Жодних різких нахилів. — Свекруха обережно допомогла свекру розпрямитися.

– До речі, про правила. Ось ще одне, спеціально для тебе, Артем. Тепер ти щодня будеш нам із батьком давати по тисячі гривень. Щоб ми могли нормально подивитися місто та не рахували кожну копійку. – Мама Артема кивнула.

— По тисячі гривень! — Тримаючись за спину, прокряхтів батько Артема. — Надюша, тисячі нам не вистачить…

– Добре, мамо, я допоможу вам з грошима, але ти більше ніколи не посмієш підіймати руку або навіть замахнутися на моїх дітей. — випалив Артем.

— І ти, батьку, теж! — Чоловік про всяк випадок попередив і батька.

— Синку, ти так кажеш, наче ми онукам бажаємо зла. — буркнула свекруха.
– Антон порушив правило. А правила не можна порушувати. Ось я і показала онукові, що правил треба завжди дотримуватися. — суворо викарбувала мати Артема.

У цей момент із дитячої вийшла Єва. Почувши краєм вуха, що Артем сам порушив тему виховання, жінка вирішила розставити всі крапки над і.

— Надія Сергіївно, зовсім неприпустимо, щоб ви так поводилися в нашому домі. — різко вимовила невістка. — По-перше, якщо ви купуєте продукти й вам шкода поділитися з онуками, треба про це відверто сказати. А по-друге… — Єва ще хотіла обуритися з приводу рукоприкладства, але свекруха її перебила.

— Єво, питання не в тому, що мені шкода для онука ковбасу, а в тому, що він узяв чуже. Чуже без попиту брати не можна!

— Надія Сергіївна з важливим виглядом пройшла у вітальню і плюхнулася на диван. — А по-друге, де це бачено, щоб дитина робила перекуси між їдою? Ото буде вечеря, тоді холодильник і відкриється. Не можна їсти на льоту. І тим паче не можна так підленько красти бабусину провізію. – Свекруха похитала головою і закинула ногу на ногу.

– Ось-ось! Потрібно питати дозволу. І їсти вчасно, а не коли завгодно. — Свекор почав активно підтакувати.

— Зрештою, що в нас виходить? Антоша порушив одразу два правила. Взяв без попиту чуже і захотів з’їсти щось із холодильника в недозволений час. За що справедливо одержав по руках. — Свекруха подивилася на свекра, що схвально кивнув. — Тим більше я ж його не головою об холодильник, як мене бабка в дитинстві. Так що нема чого вередувати та псувати повітря образами. — Свекруха на мить замовкла, а потім додала.
— До речі, з приводу примх… Думаю, тут ми встановимо ще одне важливе правило… Хто при мені вередує, з тим я не розмовляю.

— Налякали їжака голим місцем. Ще раз торкнетесь моєї дитини, я за себе не ручаюся! – вигукнула Єва і пішла до спальні.

Артем розгублено подивився на батьків і пішов за дружиною. Якби він тільки знав, який шок чекає на нього далі.

— Ну біжи, біжи за дівкою, підкаблучнику! — З вітальні пролунав неприємний вигук матері.

— Ні, щоб про батьків подумати. Таких, як Єва, повно, а ми з матір’ю в тебе одні. — Перед тим, як увійти до спальні, Артем почув голос батька.

— Роби, що хочеш, але щоб за годину твоїх батьків тут не було! Я думала, вони проситимуть вибачення, а вони на своєму стоять! — Єва голосно зачинила за Артемом двері та смачно вилаялася. — Погостили тиждень і годі! Мене вже нудить від їхніх правил. Вони тут не залишаться. Іди, прожени їх. Чи я зроблю це сама. — Єва грюкнула долонею по дверях і люто подивилася на чоловіка.

— Кохана, але це ж мої батьки… Я не можу так з ними… Давай, може, ми просто на час їхнього приїзду рідше перетинатимемося? Тим більше вони й так півдня гуляють містом… — Артем хотів обійняти Єву, але дружина його відштовхнула і підійшла до вікна.

— Як тобі правило, в туалет першим ходить твій батько, бо йому більше за всіх треба? А мої бідні діти стоять годину під дверима і чекають, доки він там дочитає безглузду газету. І хто взагалі зараз читає ці газети… — Єва взяла з підвіконня декоративну свічку. — А як тобі правило, що за їжею не можна розмовляти… Як там твоя матуся сказала… Коли я їм, я глухий і німий? — Єва щосили стиснула свічку.

– А правило твого батька, який заткнув нашу Машеньку, коли вона дзвінко засміялася? Бо дітям буває весело частіше, аніж дорослим… Знаєш, що сказав цей старий аматор туалетів? — Єва грізно подивилася на чоловіка.

– Що? — Артем почухав волосся. Чоловік не знав, як поводитися. У такому гнівному стані він бачив дружину вперше. Навіть коли він нетверезий втратив гаманець, Єва не так гнівалася.

— Твій тато сказав, що у його присутності можна сміятися лише у справі. А сміх без причини це ознака дурепи… — Єва з тріском приземлила свічку на підвіконня.

— Я можу й надалі продовжити. У твоєї рідні ще з десяток божевільних та відірваних від реальності правил. Які в мене вже у печінках сидять! — Єва відчинила вікно.

Кімнату наповнило свіже весняне повітря. Але атмосфера, як і раніше, була напруженою.

– Єво, як ти це уявляєш? Я що зараз підійду до батьків і скажу щось в стилі: “Ми тут подумали, вам краще поїхати”. Ти хоч розумієш, який скандал розпочнеться? — Артем злякано глянув на дружину.

– Скандал почнеться, якщо ти цього не зробиш! — Єва жадібно вдихнула повітря і підійшла до чоловіка.

— А як… А куди вони поїдуть? — Артем розгублено завмер посеред спальні.

— Знімеш готель. Ти маєш гроші. Ти ж відкладаєш на тюнінг машини… Візьмеш звідти. — Олена зиркнула у бік шафи, де Артем зберігав заощадження.

— Я так ніколи не приведу свою ластівку до ладу! — пробурчав чоловік, який уже спав і бачив свою машину у гарному спорті.

— А мені начхати, Артем! Якщо ти це не зробиш, мене не побачиш! Ти зрозумів? Або ти виставляєш батьків, або ми розлучаємося! – випалила Єва.

— Можна хоча б зранку? Прошу тебе. Вже пізно… Куди вони поїдуть у такий час? — Артем зрозумів, що Єва не жартує. І вирішив хоч якось пом’якшити майбутній конфлікт із матір’ю.

– Гаразд, даю час до ранку. Зроби так, щоб я ніколи більше їх не бачила. — Єва відчинила двері. – Іди до дітей, я хочу побути сама.

— Артеме, а де вечеря? — Свекруха відловила сина на шляху до дитячої. — Ми так до ладу сьогодні нічого й не їли з цими дорогими пиріжками. Ти взагалі збираєшся дбати про батьків?

— Так, мамо, зараз зроблю… — Артем зітхнув і пішов у бік кухні.

— Мої продукти не чіпай. Ми в тебе в гостях, приготуй зі своїх! – крикнула навздогін жінка.

— Кохана, я готуватиму вечерю, ти вийдеш? — Артем зайшов у спальню до Єви.

— Ні, я відпочиватиму… — Єва відклала книгу і похитала головою. — Не забудь погодувати дітей, вони вже голодні.

Артем зачинив двері, і Єва, щоб відволіктися, продовжила читати книгу.

— Скоріше б завтра. Забуду рідню чоловіка, як страшний сон. — думала Єва, перевертаючи сторінки. Якби вона тільки знала, що чекає на неї далі…

Раптом у кімнату забігла заплакана донька.

— Мамо, бабуся мене дістала. Я не хотіла доїдати, а вона сказала, що якщо я не доїм… То не виросту і буду найстрашнішою дівчинкою у світі. І що одне з головних правил вечері… Доїдати все, що є на тарілці. – Маша схлипнула і залізла до матері під ковдру.

— Антон хотів за мене заступитись, але бабуся сказала йому заткнутися. А коли він узяв із моєї тарілки котлету, вона вдарила його ложкою по лобі. — Маша притулилася до мами під ковдрою і заплакала.

– А твій батько? Що він зробив? — Єва розкрила ковдру і пильно подивилася в заплакані очі дочки.

— Нічого, він підтримав бабусю і сказав, що вона має рацію. І що за правилами не можна брати нічого із чужої тарілки. — Маша знову сховалась під ковдрою.

– Ну все! Це край! – Єва різко схопилася з ліжка.

— Артеме, що тут сталося? — Єва в сказі влетіла на кухню.

— Все добре, кохана, ми вечеряємо… Машенька не захотіла доїдати… Почала капризувати й втекла. — Артем привітно глянув на дружину. – Сідай з нами.

— Мамо, бабуся мене вдарила по лобі ложкою за те, що я хотів допомогти сестрі з котлетою… Бо за правилами бабусі не можна виходити з-за столу, якщо ти не доїв… — Антон підбіг і сховався за матір’ю.

— Синку, йди до спальні до сестрички, я скоро прийду. — Єва поцілувала сина і переконалася, що він дійшов до спальні.

— Значить, твоя мати вдарила сина, а ти дивився? — Єва здивовано подивилася на чоловіка.

– Вона несильно. Антон просто правило порушив… — Договорити Артему завадив дзвінкий ляпас.

— Як ти смієш підіймати на мого сина руку? — Свекруха встала і хотіла сказати щось гнівне невістці.

Але дзвінкий важкий ляпас її випередив. Жінка розгублено впала назад на стілець.

– А що це ми сіли? Сідати команди не було! – випалила Єва. — За правилами мого будинку після першого ляпаса одразу йде другий.

— Як твій тато каже, коли вип’є? — вискалившись, Єва з презирством подивилася на свекра, що втратив дар мови. — Між першою та другою перерива бути не повинно.

Єва смачно роздала ще одного ляпаса. А потім підійшла до свекра, який обізвав її брудними словами. І, схопивши його за вухо, витягла з кухні до коридора.

— Усі троє, пішли геть із мого будинку! — закричала Єва, дивлячись шаленими очима на чоловіка і свекруху.

— Щоб за п’ять хвилин навіть духу вашого тут не було! Я за своїх дітей порву будь-кого! Досить з мене ваших правил! Руки в ноги та на вихід! – вигукнула жінка.

Надія Сергіївна хотіла щось заперечити, але Єва схопила з плити сковорідку, витрусила їжу в раковину і грізно направила її у бік свекрухи.

— А чи можна хоч мені залишитись? — з надією в голосі спитав переляканий Артем.

— Ні, Артеме, ти вийдеш звідси першим! Мамин синок і чоловік-ганчірка мені більше не потрібен. Завтра вирішимо з приводу розлучення. Підвівся! Чого розсівся? – Єва від злості стиснула зуби.

Охая, ахая і чортихаючись, Артем та його рідня стали збирати речі. Усі троє намагалися щось сказати Єві. Але тільки-но вони щось починали говорити, Єва одразу замахувалася сковорідкою.

Коли трійця покинула будинок, Єва голосно зачинила двері. Жінка пройшла на кухню, майже одним махом випила пляшку червоного і, обійнявши дітей, міцно заснула.

Єва та Артем розлучилися. Артем благав Єву його пробачити. Кажуть, навіть ставав навколішки і їв землю на знак щирості…

Але Єва твердила, що слабкий чоловік, який не може захистити дітей, їй не потрібен.

Через рік Єва вийшла заміж за вдівця з милою донькою. З чуток, вона щаслива.

Артем, щодо аліментів, залишив Єві свою частину квартири та переїхав до міста до батьків. Сусіди кажуть, що він дуже дбайливий і добрий син, який постійно допомагає батькові та матері.

Особисте життя чоловік так і не збудував. З дітьми він воліє не спілкуватись.

Не зателефонував синові навіть на день народження.

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!