Я була у батьків молодшою донькою. На 8 років раніше за мене з’явився на світ мій старший брат Ігор. Батьки Ігорчика просто обожнювали:

— Хлопчик, наша гордість, спадкоємець, – з гордістю повторювала мама.

— А ти зʼявилася в нашій сім’ї, щоб у старості було кому склянку води подати, – говорила мама вже мені, – дівчатка повинні забезпечити гідну старість батьків, у Ігоря великі справи попереду, а ти з нами вдома залишишся.

Коли я була ще маленькою, я не розуміла сутності таких перспектив. Але з роками ставало образливіше. Четвірка з фізики брата сприймалася мало не як Нобелівська премія, а мій щоденник з одними п’ятірками – як само собою зрозуміле.

— Дівчатка і повинні отримувати п’ятірки, – таку відповідь давали батьки.

Ігор до інституту на бюджетне місце не вступив, батьки втиснули нашу сім’ю в усьому, але дали первістку освіту за гроші. Тато влаштувався таксувати вечорами і вихідними. На цій роботі він і надірвався. Просто ввечері ліг спати, а вранці не прокинувся.

— Добре, що останній семестр оплатили, – сказала мама коли не стало батька, з яким прожила 25 років.

А потім у Ігоря були проблеми з працевлаштуванням, брат працював по 3-4 місяці і його просили на вихід, «за власним».

— Отже, знайшлися охочі по «блату» на місце мого синочка, – резюмувала мама.

Я закінчила школу і вступила до інституту на бюджет, а через півроку брат одружився. Радості моєї мами не було меж: тепер улюблений син забезпечить її онуками.

— Ніночко, донечко, поспи довше, я сама все зроблю, – примовляла мама невістці, адже молоді жили в нас. А мені довелося перебратися на кухню.

Гидко було спостерігати, як мама розстилається перед невісткою, виконуючи її примхи:

— Я не хочу славитися злісною свекрухою, – повторювала мама, – якщо Ніночка буде на мене ображатися, то й Ігорю буде жити погано. Він же її любить. Вони ж сім’я.

А ще через рік пішла з життя татова мама. Вгадайте, кому за заповітом вона залишила свою однокімнатну квартиру? Правильно, онукові! Він же гордість родини і спадкоємець. Але молоді у квартиру жити не пішли.

— Ми з тобою підемо в однокімнатну, а синочкові з Ніночкою я залишу нашу двокімнатну, – заявила мені мама, наказавши збирати речі, – у них же діти підуть, як вони з дітьми в однокімнатній житимуть?

Після закінчення інституту я зібралася заміж. Жити з моїм чоловіком, який не мав свого кута в столиці, нам належало на орендованому житлі. З дитиною ми вирішили почекати. А в Ігоря підростав син, названий Ігорем, на честь батька. Ніна сиділа в декреті, а мама норовила в нас із чоловіком позичити грошей:

— Ігорю важко, Ніночка не працює, а він заробляє мало, треба Ігорька-молодшого ростити, а з моєї пенсії не розбіжишся.

А з наших зарплат, які йдуть на оплату оренди розбіжишся? Але мама Ніночці обіцяла допомагати, а то ж кине вона Ігорька, і синочок страждатиме. Мій чоловік часом давав грошей тещі, але вже й Ігорьку-молодшому виповнилося 5 років, а Ніночка все не поспішала виходити на роботу і чоловік сказав:

— Теща не говорила нічого щодо того, що тебе вони завели, щоб забезпечувати життя старшого брата? Ні? Ну й чудово. Припиняємо спонсорувати Ігорька. Будемо збирати на своє житло. На перший іпотечний внесок.

За це, мама з нами не спілкувалася 3 роки. За цей час ми взяли квартиру в іпотеку, і у нас зʼявилася донька. Коли дівчинці було півроку зателефонував брат:

— Мама зламала шийку стегна, невдало впала, зараз вона в лікарні, а коли її випишуть, за нею потрібен буде догляд. Ти в декреті сидиш, от і переїжджай до мами знову, доглядай. Ні, не вистачало ще, щоб моя Ніночка з-під свекрухи підгузки міняла. Ти донька, ти й повинна.

Із дитиною від чоловіка переїжджати в однокімнатну? Маячня. Ми з чоловіком вирішили взяти маму до нас. При цьому мама через місяць відкрито сказала, що в лікарню Ігор привозив нотаріуса для оформлення заповіту:

— Я сама просила, я злякалася, коли отримала таку травму. Звичайно, двокімнатну я залишила синові, а як інакше? Він же спадкоємець, та й Ніночка могла образитися. Не переживай, у тебе є чоловік, він заробить. А Ігорьок обіцяв із тобою поділитися. У нього ж ще однокімнатна у власності.

Мама повільно, але одужувала. Через 8 місяців вона сказала, що хоче переїхати додому, а я зможу кілька разів на тиждень приїжджати і допомагати їй. Але виявилося, що переїжджати їй нікуди.

— Це моя квартира була, – заявив брат, – я її продав, мама все одно з тобою жила!

На виручені гроші братик купив дві машини: собі і Ніночці, а ще шубку дружині. Решту суми просто розмотали. І тут я не витримала. Як слід розійшлася:

— Мамо, ти повертаєшся у свою двокімнатну квартиру. Так, ту саму, де живе брат із сім’єю. Заповіт – не договір дарування, тобі є, де жити. Ні, у мене ти жити не будеш. Ти сама розпорядилася своєю власністю, дай і мені з чоловіком розпорядитися своєю.

— Але Ігор із Ніночкою образяться, – мама була здивована, – Ніна звикла жити одна.

Усе було, як завжди. Мої бажання маму не цікавили. Але я була непохитна. Маму ми перевезли в її квартиру. Ніна зустріла нас шипінням: доводилося переносити речі з дитячої Ігоря-молодшого в батьківську спальню. Мама іноді телефонувала і скаржилася на Ніночку. Але вона сама отримала те, що хотіла. Чоловік порадив тещі:

— Скасуйте заповіт, порвіть на їхніх очах, дивись і лагідніше будуть.

Так мама і зробила, тепер Ніна з Ігорем стали знову до неї ставитися по-людськи, а мені туди хід закритий: я причина всіх нещасть, як же, не виправдала мети появи на світ.

КІНЕЦЬ.