Григорій та Ганна так довго чекали допомоги від родичів та їхнього приїзду, що майже змирилися з самотністю.

– Син із невісткою у місті живуть, заробляють добре і все можуть собі купувати, – виправдовував дітей пенсіонер.

– Онук в інституті навчається, теж немає часу на нас.

– Нічого, самі впораємося, – підтримувала його дружина.

– Звичайно, ділянка велика і ми не молодшаємо, але виходу нема.

Так і працювали літні люди самі на городі з весни до осені, а потім робили заготівлі. Щоправда, міські родичі не забували приїжджати, коли все було готове.

– Овочі цього року такі дорогі, – розповідав син Олег, завантажуючи багажник картоплею,  капустою та кабачками. – До вас теж щоразу їздити утратно, ось ми зараз візьмемо, і на всю зиму вистачить.

– Звичайно, синку, – кивали головою старі.

Але одним заходом зазвичай все не закінчувалося, і син із невісткою ще кілька разів за сезон відвідували родичів задля поповнення запасів.

Зазвичай вони не засиджувалися довго, привозили з собою максимум пачку печива до чаю і намагалися скоріше помчати в місто, прихопивши з собою кілька десятків банок.

– А ти переживав, що у нас багато всього і навесні доведеться викидати зіпсовані овочі, – казала Ганна чоловікові. – А тепер хоч би самим вистачило до нового сезону.

Олег з Іриною обирали лише гарні овочі, тягли в машину свіжу консервацію і ніколи не дивилися, чи лишається щось батькам.

А ті не скупилися, мовчали й раділи, що можуть дітям бодай трохи допомагати. Тільки з кожним роком все важче ставало справлятися з роботою через погіршення здоров’я, тому вимушено по допомогу до рідні звернулися.

– Ну, мені точно ніколи вирватися, – невдоволено говорив син.

– На роботі зараз завал, а Ірина поїхала допомогти своїм батькам.

– Ми не просимо цілий сезон у нас орати, – виправдовувався Григорій.

– Нам би на пару днів допомога знадобилася, картоплю посадити, бо в самих вже здоров’я немає.

– Мишка пришлю на вихідні, – відразу зорієнтувався Олег.

– Він, двометрова каланча, точно в господарстві знадобиться. Тільки сам нічого робити не вміє, тож будете його навчати.

Літні люди не особливо розуміли, як складеться робота з онуком, але відмовлятися не стали, оскільки особливої ​​альтернативи не було.

Вони підозрювали, що онук не дуже радітиме необхідності працювати в селі, оскільки він давно тут не був.

Олег та Ірина зазвичай одні заїжджали й постійно сина виправдовували зайнятістю на навчанні.

Дідусь із бабусею погоджувалися, вдавали, що вірять і навіть із пенсії намагалися єдиному внучку трохи грошей на кишенькові витрати передавати.

– Ого, у вас ділянка, і ми її всю оброблятимемо? – здивувався внук, що прибув з міста.

– Ну так, – не розуміли невдоволення старі.

– Там нічого складного немає, і при злагодженій роботі ми за два дні разом посадимо картоплю, а решту – вже ми самі якось подужаємо.

Тільки в перший день Мишко втомився після дороги, його кусали комарі й він постійно відпочивав, тому дідусеві з бабусею доводилося постійно його смикати.

Потім хлопець утомився вислуховувати невдоволення і врубав на повну потужність музику в навушниках.

– З такою допомогою ми цю роботу робитимемо тиждень, – бурчав Григорій.

— Спочатку нерви тріпав, бо з дороги втомився, потім ситний обід схотів, а після їди вже працювати не міг.

– Ну, що ти хочеш від міського хлопця? – виправдовувала улюбленця бабуся.

У неділю з ранку Олег виявив бажання місцевість подивитись, потім йому друг зателефонував, а по обіді треба було додому збиратися на останній автобус. Бабуся з дідусем сумку з гостинцями зібрали, від якої він не став відмовлятися.

– Класно у вас тут, – казав хлопець перед від’їздом.

– Я навіть придивився місце в саду для мангала, от би там шашлики посмажити.

– Хто ж тобі не дає, онуче? – тараторила бабуся.

– Приїжджай з батьками, облаштовуй місце та насолоджуйтесь красою природи.

Михайло пообіцяв так і зробити наступного разу, при цьому достеменно знав, що приїде не з батьками.

Потім помчав у місто, а старі залишилися самі картоплю садити. Ганна намагалася мовчати, а Григорій постійно бурчав.

– Толку з такої допомоги, тільки собі на збиток все йде.

– Ну, що ти хочеш від молоді? – виправдовувала онука Ганна. – Мишко у нас міський, до роботи на землі не привчений, і взагалі, дякую, треба говорити за допомогу, а не сердитися.

Григорій не вважав за потрібне дякувати, оскільки більшу частину роботи вони самі зробили. Він дружину попередив, що більше не потрібно таких помічників викликати й самі справлятимуться.

– Дуже важко стане, покинемо частину городу і все, – категорично заявляв він. – Нам із тобою на двох всього вистачить, а раз міській рідні не треба, нехай усе в магазині купують.

Ганна не могла так вчинити, їй було шкода сина та його родину. Тому радісно відреагувала на дзвінок онука, який повідомив про приїзд на найближчі вихідні.

– Ось бачиш, а ти на хлопчика намовляв, – гордо казала жінка. – А Мишко сам виявив бажання приїхати.

Михайло на допомогу зовсім не був налаштований і прибув в компанії друзів. Вони швидко привіталися зі старими й одразу рвонули до саду.

Вибрали місце для мангала, а потім почали тягати з машини привезені продукти, вугілля та почали смажити шашлик під гучну музику.

– Зараз такі слони нам всю ділянку витопчуть і сміття залишать гору, – бурчав Григорій.

– Не гнівайся, – заспокоювала його Ганна.

– З Мишком приїхало четверо друзів, на вигляд усі хлопці пристойні й просто відпочивають на природі. Що ж тут такого?

Молодь відпочивала до вечора під гучну музику та веселий сміх. Старим не було чути, про що хлопці говорять, та вони й не намагалися підслуховувати, бо були своїми справами зайняті.

Мишко забігав пару разів за сіллю, хлібом і стільцями, а потім знову поспішав до товаришів. Сміття хлопці не залишили й по собі все прибрали, окрім мангала.

– Нехай тут залишається, – сказав Мишко перед від’їздом.

– Ми з хлопцями якось ще заскочимо, тому тягати його немає сенсу.

– Гаразд, – не стала сперечатися Ганна.

– Ось уплуталися на свою голову, – бурчав потім Григорій.

– Раніше на допомогу чекали й сподівалися на приїзд сина та онука, тепер невідомо, чого треба більше боятися.

– Один все від нас тягне до себе в місто, інший намагається розважальний клуб тут влаштувати.

– Не бурчи, – заспокоювала його дружина. – Подумаєш проблема, хлопці просто трохи повеселилися та поспілкувалися, навіть нам м’яса залишили.

– Ага, тільки спочатку пригостити не додумалися, а віддали те, що самі не доїли, – заперечував чоловік.

– Мені такі подачки не потрібні!

Тепер старі боялися вихідних, бо Мишко зачастив і приїздив щоразу різним складом. Тільки програма відпочинку завжди була одна: шашлики, музика та тусовки до ночі.

Григорій і Ганна навіть відчували себе зайвими в такі моменти, оскільки молодь, часто поводилася не тактовно і не вважала за потрібне поважати особистий простір господарів будинку.

Після чергової такої вечірки у Григорія здали нерви, і він відкликав онука у бік для розмови. Ганна не чула, про що вони розмовляли, тільки невдовзі гості додому зібралися та мангал із собою забрали.

– Що ти наговорив Мишкові? – переживала потім Ганна.

– Раптом він образився і більше не приїде до нас.

– Переживе, а якщо не приїде, значить, настільки сильно нас цінує, – не вважав це за проблему Григорій.

– Немає ж у нас нікого, окрім сина та його родини, – плакала пенсіонерка.

– Як що трапиться, навіть звернутися нема до кого.

– Враховуючи поведінку нашої рідні, нам і так давно настав час розраховувати тільки на себе, – чесно говорив Григорій.

– Тільки поки сили є і ми тут господарі, нікому не дозволю перетворювати наш будинок на непотрібне місце. Якщо після цього вони образу на нас приховують, ну й годі.

Мишко припинив до дідуся з бабусею мотатися і влаштовувати гулянки. Олег з Іриною навідувалися у міру дозрівання врожаю та готовності консервації на зиму.

Вони знову розповідали про зайнятість сина, та свою завантаженість. Літні люди співчутливо кивали головою, сумки вантажити в багажник допомагали й почували себе гидко.

Григорій та Ганна розуміли, що самі десь припустилися помилки, раз дозволили до себе таке ставлення.

Перевиховувати сина та онука було вже пізно. Залишалося далі жити та сподіватися на свої сили. А далі – як Бог дасть. Можливо у рідні сумління прокинеться…

А ви що думаєте з цього приводу? Можливо, хтось і своїх рідних впізнав? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.