— Розлучатися через цю дрібницю? Вово, ти що, з глузду з’їхав?

Ти реагуєш так, ніби я тебе зрадила. Я лише позичила братові гроші, які ми відкладали.

Ну, якщо зараз не вийде купити квартиру, то нічого страшного — підбереш варіант пізніше, коли Гена поверне борг. Він обіцяв не затягувати…

… Володимир був трудоголіком. Працювати він почав з шістнадцяти років і, приблизно в цьому ж віці, навчився відкладати гроші.

Спочатку збирав на велосипед, потім на смартфон.

Навчаючись в інституті, відкладав на ноутбук, який був для навчання просто необхідний.

Коли Вова отримав диплом і знайшов стабільну роботу, то він відкрив на своє ім’я банківський рахунок і став збирати на квартиру.

Напевно, найбільшою мрією молодого чоловіка було саме придбання власного куточка.

Планів Вови Наталка — його дружина — не підтримувала.

Їй не хотілося позбавляти себе маленьких радощів у вигляді нової кофтинки або палетки фірмових тіней.

Відкладати вона не вміла, всю зарплату практично відразу витрачала.

Вову любов дружини до марнотратства дратувала. Він багато разів намагався напоумити Наталку:

— Наталю, скажи мені, навіщо тобі четверта блузка за місяць? Куди ти будеш їх носити?

— На роботу, на прогулянку з подругами, та хоч вдома. Тобі, Вово, яка різниця?! Я не за твої гроші одяг купую, що ти до мене постійно з цього приводу чіпляєшся?!​

​— Та тому, що у мене є мета, я до неї йду. А через тебе у мене це виходить повільніше. Ти витрачаєш свою зарплату за тиждень, а потім починається: дай на проїзд, купи мені шампунь, захопи мені тортик дорогою.​

Наталка, у мене майже 80 відсотків від вартості двокімнатної квартири зібрано, зовсім трохи залишилося.

Дай мені можливість відкласти ці 20 відсотків. Потім буде жити набагато простіше.

Не забувай, що я зі своєї зарплати ще й оренду плачу. Я один справляюся, я на твою допомогу не розраховую. А ти, навпаки, тільки гірше робиш.

— Знову ти зі своєю квартирою! — злилася Наталя.

— Вова, я поки молода, хочу жити, ні в чому собі не відмовляючи.

Чим, я не розумію, тебе оренда не влаштовує — ніхто тебе звідси не жене, господиня три шкури не здирає і платимо, в цілому, небагато. Живи і радій!

— А діти коли будуть? Як ми будемо жити з ними? По зйомних кутках мотатися продовжимо чи що?

Діти — ще один привід для скандалів. Наталка в найближчі 10 років заводити їх не збиралася, у неї на цей період були інші плани.

Вова ж, навпаки, дуже хотів дитину. Єдине, що змушувало чоловіка ретельно захищатися, так це відсутність власного житла.

Гроші Володимир, як і всі сучасні люди, зберігав у банку.

Якось йому зателефонував друг:

— Ти уявляєш, Димона аферисти на шістсот тисяч обставили. Я вже не знаю, як вони це зробили, але грошей наш друг позбувся.

Причому Дмитро клянеться, що ніяких конфіденційних даних не називав, продиктував тільки номер картки.

Я до чого дзвоню — ти ж теж скарбничку маєш непогану, здається. Зняв би ти її та сховав би краще десь удома.

Все ж спокійніше, коли гроші, кровно зароблені, поруч, під рукою, так би мовити.

Вова прислухався до поради друга — вирішив, що краще так і зробити, ніж вляпатись у якусь фінансову халепу.

Він поїхав у банк, зняв накопичені гроші (мільйон триста п’ятдесят тисяч) і привіз додому.

Наталеа, побачивши гроші, дуже зраділа:

— Ой, Вовочко, ти нарешті вирішив мене послухатися! Передумав купувати квартиру? Яке щастя! Давай на ці гроші поїдемо у відпустку? На Балі, наприклад, я все життя мріяла там побувати!

— Не говори дурниць, Наталю. Ніяких відпусток не буде — в першу чергу квартира.

Гроші я вдома сховаю. Останнім часом я не довіряю фінансовим організаціям. Тут буде надійніше.

Наталка надулася і пішла на кухню. Вова гроші загорнув у пакет, відкрив шафу і поклав щільну пачку купюр у кишені своєї старої зимової куртки.

Про те, що дружина без дозволу залізе в заначку, Вова не переймався — Наталка хоч і була марнотратницею, але ніколи не дозволяла собі красти у нього гроші. Коли їй чогось не вистачало, вона завжди питала.

Гроші лежали собі спокійно в схованці, обладнаній Вовою, поки Наталка про їхнє існування не розказала рідній сестрі…

Вийшла це ненавмисно.

З Юлею вони зустрілися в кафе, замовили каву і почали ділитися новинами:

— Ой, останнім часом щось так важко стало жити, — зітхала Юля. — У Михайла зовсім не ладиться. Доходи впали, став заробляти вдвічі менше.

Питаю, в чому справа? Він мені каже, що бізнес не йде, попит на товар впав. Мені довелося навіть від косметолога відмовитися, уяви?

— Та у нас ситуація не краща. Вовка як з ланцюга зірвався, буквально кожну копійку рахує.

Нещодавно купила собі нову блузку, так він накричав, каже, що мені нібито нікуди її одягати. Зовсім перестав бачити в мені жінку.

— А що сталося? Раніше, здається, Вова твій скнарою не був. Он як красиво залицявся, квіти оберемками тягав.

— Згадала теж. — скривилася Наталка. — Він відкладає на квартиру — ось вбив собі в голову, що вона йому неодмінно потрібна. Вже до абсурду доходить. Скоро, напевно, прострочку на смітниках шукати будемо, щоб на продуктах економити.

— Ну, Наталю, це ти даремно, квартира все-таки потрібна, як не крути. Ось ви скільки в місяць за оренду платите? По 13? Це в рік більше 150 тисяч виходить. Яка економія буде! А багато зібрав?

— Ну, на двокімнатну ще тисяч 400-450 не вистачає. Десь рік їх точно відкладати. Цілих 12 місяців нервування.

Юля про розмову з молодшою сестрою швидко забула. Згадала тільки тоді, коли двоюрідний брат звернувся до неї за допомогою.

Гена попросив у Юлі в борг сімсот тисяч, йому на машину не вистачало.

Але Юля відмовила — пояснила, що зараз вони з чоловіком перебувають у складній ситуації, і такої вільної суми у них просто немає.

— Що ж робити, га? — засмутився Гена. — Скоро автомобіль привезуть, а я всієї суми досі не знайшов. І людей підставляти не хочеться, і собі проблем наживати теж.

— А ти у Наталки запитай, — порадила Юля. — Ми нещодавно з нею розмовляли і вона казала, що Вовка її кругленьку суму на квартиру відклав.

Може, вона дасть тобі в борг на деякий час? Наталка начебто обмовилася, що збирати зятю ще цілий рік, тому розрахуватися, я думаю, встигнеш.

Генка кинувся до Наталі.

Та спочатку відмовила:

— Гена, це не мої гроші, я не можу ними розпоряджатися. Вова мене потім зі світу зживе, якщо дізнається, що я тобі їх позичила. Ну навіщо мені зайві проблеми на рівному місці?

— Та чого ти так панікуєш? У мене цілий рік попереду, я п’ять разів з тобою розрахуватися встигну. Зараз проверну одну справу, грошенят підніму і відразу ж тобі борг віддам.

Ну, виручай, Наталю, більше ні до кого звернутися. А я тобі, коли борг повертати буду, шубку куплю, яку захочеш!

Про шубу Наталка мріяла давно, але через скнару чоловіка таку покупку дозволити собі не могла:

— А ти мене не обманюєш? — засумнівалася Наталя.

— Та ні, звичайно! Наталко, ми ж з тобою родичі. Як я тебе обдурити можу, чесне слово! З мене шуба. Вибереш сама, а я оплачу.

Наталка на свій страх і ризик полізла в скарбничку чоловіка і забрала звідти гроші.

Гена був щасливий, обіцяв протягом 2-3 місяців повернути всю суму.

Наталі залишалося тільки бути насторожі і зробити так, щоб Вова завчасно не виявив цю недостачу.

Спочатку Вова дійсно не ліз у заначку — туди не було чого класти, адже колектив на роботі провинився, втративши вигідного клієнта, тому керівництво всіх поголовно позбавило премій.

Наталка в глибині душі раділа — залишилося зовсім трохи, і вона стане щасливою власницею шубки з натурального хутра. Ось дівчата позаздрять!

Вова періодично моніторив ринок — придивлявся до квартир і шукав підходящий для себе варіант. Потрібна була саме двокімнатна, тому що Вова дивився в майбутнє.

Він вважав, що у дитини обов’язково повинна бути окрема кімната. Однокімнатні в принципі не розглядав, хоч на неї грошей вже й вистачало.

Два тижні тому чоловік за звичкою зайшов в Інтернет. Зайшов на сайт і відразу ж побачив оголошення про продаж двокімнатної, світлої і нещодавно відремонтованої квартири за привабливою ціною

Гроші, які за неї просили, у нього вже були відкладені.

Володимир спочатку засумнівався:

“Напевно, якесь розлучення і поділ майна, — подумав чоловік. — Занадто вже дешево. Хоча, хто знає, яка у людей ситуація? Треба зателефонувати, домовитися про зустріч і про перегляд.”

По телефону Вові підтвердили, що ціна актуальна. Запросили на перегляд. Господинею виявилася моложава жінка років 45-50.

Вона чесно попередила Вову:

— У квартирі пішов з життя мій син, пів року тому. Не можу тут перебувати. Не хвилюйтеся, нічого кримінального. Просто прихопило серце, і це в 23 роки, уявляєте?

Продаю, щоб якомога швидше позбутися — хочу поїхати до дочки жити. З документами все в порядку, готова до будь-яких перевірок.

Вони швидко домовилися. Вова відразу помчав додому за грошима, він хотів дати завдаток, щоб точно «зайняти» квартиру для себе.

Наталі він завбачливо нічого не сказав, хотів зробити сюрприз. Дружина була вдома.

Побачивши усміхненого до вух чоловіка, вона поцікавилася:

— Що за привід для радості? Премію дали?

— Ні, кохана, ще краще. Ти не уявляєш, з якими я до тебе новинами. Закінчилася наша економія. Я знайшов квартиру за чудовою ціною, ще й сто тридцять тисяч нам залишиться, витратимо. Уявляєш, навіть ріелтору платити не треба, власник сам продає.

Наталеа чомусь зблідла:

— Однокімнатна, чи що? За такі величезні гроші? Навіщо вона нам? Вова, ти ж завжди хотів двокімнатну.

— Так ось, саме двокімнатна. Я все перевірив, все в порядку. Квартира зовсім недавно відремонтована, чиста, з лоджією, повністю заскленою.

Господиня після особистої трагедії нерухомість продає, тому таку знижку реальному покупцеві робить. Давай, збирайся, поїдеш разом зі мною, теж подивишся.

Вова, не чекаючи відповіді дружини, кинувся в спальню, заліз у схованку і вийняв звідти пакет, який чомусь здався йому надто легким.

Володимир відкрив скарбничку, витрусив гроші і не дорахувався третини від вартості квартири.

— Наталка! Наталка, негайно йди сюди! Де гроші?! Тут семисот тисяч не вистачає!

— Розумієш, Вово, тут така справа — я їх Гені позичила. Та не переживай, всього на кілька місяців. Гена обіцяв, що розрахується швидко. І ще сказав, що шубку мені купить за мою доброту. Уявляєш!

У Вови затремтіли руки — квартира, яка була зовсім близько, стрімко спливала з-під носа.

— Ні, не уявляю! — несподівано чоловікові стало шкода самого себе. — Наталю, хто тебе просив? Скажи мені, чому ти без дозволу взяла чужі гроші?!

— Ти, Вово, такий дивний. Звідки я знала, що вони тобі знадобляться ось прямо зараз? Ти мені що казав — на покупку двокімнатної квартири не вистачає. Копити тобі їх доведеться мінімум рік.

Ось я і подумала, що Гена встигне з тобою розрахуватися. Та й коли я ще шубку придбаю? Від тебе ж не дочекаєшся. А він мені обіцяв.

Вова оголосив дружині, що подає на розлучення. Наталка щиро обурилася — вона не розуміла, що поганого зробила.

Хіба вона винна в тому, що гроші чоловікові знадобилися раніше?

З орендованої квартири Вова з’їхав, на розлучення подав вже наступного дня.

Наталка зажадала частину накопичень, але Вова сказав, що гроші позичив найкращому другові.

У відповідь Наталка пригрозила, що забере собі ті, які повинен буде віддати Гена.

Відразу ж після розірвання шлюбу Володимир купив собі однокімнатну квартиру.