Тамара Опанасівна чекала вечірній дзвінок від доньки. Не щодня дочка дзвонить, справ багато в неї, не встигає.

– Мамо, ну нарешті ти вийшла на пенсію! Скільки можна працювати, у тебе є онуки, треба займатися з ними, гуляти!

– А чи не вам я допомагала з іпотекою? Через це й працювала. Дякую, що далі працювати на вас не змушуєте! Відпочину.

– Мамо, ми тут вирішили, якщо ти вже не працюєш, то приїдь до нас. Алінка в третій клас піде, а вона все ще така несамостійна. Петрик в перший. Їх треба привести, відвести, гуртки.

– Ти ж мене розумієш. У Олі випускний клас, а Ромка зовсім від рук відбився, тільки грає у свої стрілялки. Йому вступати, а він грає і навіть не вирішив, куди піде.

– А я чим допоможу Ромці? Та й Олі також, я не репетитор, я бухгалтер колишній.

– Мамо. Я ж тобі про Алінку з Петром. Ти навіть не уявляєш, як я втомилася. Я тільки мрію, що ти приїдеш і всі проблеми підуть. Приходитиму з роботи й лежатиму.

– Як це лежатимеш?

– Так ти ж будеш цілими днями вдома, обід, вечеря…

– Готування, прання, прибирання?

– А що робити на пенсії? З уроками онукам допоможеш. Будеш їх у кафе водити, купувати морозиво. Бо ми навіть у вихідні не можемо нікуди вибратися. Адже нам теж хочеться відпочити. Шукай мешканців у свою квартиру та переїжджай.

– А ти адресою, дочко, не помилилась? Може тобі хатню робітницю найняти, а ще няню? Мені з вами ніхто не допомагав, було вас троє, а я одна. Робота, будинок, прибирання. І пральних машин таких не було. Іноді вночі руками в тазі прала.

– Не кажи мені про минуле століття! Краще про онуків подумай!

– Я одна була, а вас двоє. Потрібно було думати головою, перш ніж заводити велику родину.

– Ти ж сама казала, що тобі було важко з нами. Увійди в моє становище!

– Я приїду на кілька днів, а поки що навіть обіцяти нічого не буду. У тебе ще два брати, їх теж хочу відвідати.

– У них діти вже дорослі, ти їм не потрібна. От як онуки в них підуть… Але ж я перша! Дочка я в тебе єдина, а там хай невістки справляються.

– Так вони й так справлялися.

– Ми на тебе всі чекаємо, включаючи зятя.

– Яка честь!

– Розумієш… Я готувати не встигаю. Доводиться замовляти готове, чи варити пельмені, а йому все так набридло. І діти вже ніс вернуть.

– Ви у мене все їли й ніс від простих макаронів не повертали. Не хочуть пельмені, є руки, хай Оля допомагає.

– Що ти таке кажеш, у них програма зараз дуже важка, вона лише за уроками й сидить допізна. Коли їй готувати на сім’ю?

– А як інші справляються?

– Мамо, я не знаю, але в мене не виходить, втомилася я!

– У гості приїду, а жити у вас роками не збираюсь. Я теж утомилася за все життя, мені за шістдесят перевалило, якщо ти пам’ятаєш. Я відпочити хочу в тиші, розслабитись.

– Втомилася в бухгалтерії папірці підписувати? Ти ж головбух, за тебе все робили.

– Не розумієш ти мене доню.

– Це ти мене не розумієш.

Розмову можна було й надалі продовжувати, але у двері Тамари Опанасівни подзвонили, а потім постукали.

– Доню, у двері стукають. Бувай.

Тамара нікого не чекала, а тому тихо підійшла і подивилась у вічко. Люди незнайомі, відчиняти не стала. Пішла на кухню, заварила свій улюблений чай із листям смородини.

Чоловік такий теж любив і свекруха. Наринули спогади. Чоловіка не стало, коли доньці виповнився рік, аварія на заводі забрала не лише його життя. Троє дітей – було дуже важко.

Свекруха одразу відсторонилася. Мати Тамарі допомогти не могла, жили вони дуже далеко. Чому? Після училища за розподілом Тамара поїхала за тисячу кілометрів від будинку, там і залишилася.

До батьків вона повертатися не хотіла, а вони до неї й так би не поїхали. Добре, що від заводу виділили житло.

Тамара пила чай, згадувала, думала. Може вона не має рації, може треба дочці допомогти? Але їй ніхто не допомагав, все сама, і грошей не завжди вистачало. Вдома порядок був завжди, дітей привчала.

Дзвінок дочки перервав її роздуми.

– Мамо, ти де?

– Як де? Вдома!

– До тебе приходили квартиранти, хотіли оглянути квартиру. Чому ти не відчинила. Ти мене підвела.

– Що?

– Мамо, я знайшла добрих людей, їм потрібна квартира. Вони навіть можуть її викупити. Розумієш? Ти можеш приїхати до нас і купити квартиру.

– У мене є квартира, а решту я вже тобі сказала. У гості приїду!

…Тамара збиралася об’їхати дітей, часу в неї стало багато. Старші сини Юрій та Олексій жили в одному місті, а дочка Інга за сто п’ятдесят кілометрів від них.

Звідки починати? Вирішила зі старшого, а до дочки в останню чергу. Може й справді їй потрібна допомога.

У синів усе було гаразд. Працювали, все встигали, допомоги не просили, а навпаки, хотіли допомогти.

– Приїжджай частіше, ми тобі й квитки купимо самі, – говорили вони проводжаючи матір. – Тобі давно час відпочивати.

Дочка зустріла її на вокзалі.

– Нарешті, доки ти всіх об’їхала, ми переживали.

– Я ж не дитина, не треба переживати, не загубилася. І до вас би сама дісталася.

– Ось твоя кімната, довелося потіснити дітей. Вони всі будуть увечері.

– Я не надовго, потерпіть.

– Мамо, мені бігти треба, приготуй вечерю. Продукти у холодильнику.

– Я ж у гості приїхала!

– Мамо. Решту розповім увечері.

Тамара пройшла на кухню, залишивши свою невелику валізу в передпокої. Хотілося перекусити. У раковині гора посуду, брудна плита, хіба вона так навчала дітей.

Чомусь у синів все було чисто та акуратно. Вони й вечерю допомагали дружинам готувати. Тамара знайшла чистий кухоль, чай, хліб…

Потім вона взялася за прибирання кухні. Що готувати? У холодильнику лежала тушка курчати. У шафі знайшлася картопля та овочі.

На чистій плиті стояв гарячий борщ, плов видавав неповторний аромат, на столі пиріг із капустою. За деякими продуктами довелося йти до крамниці.

Сім’я прийшла практично вся одразу. Діти зраділи бабусі, зять взагалі ладен був її на руках носити. Всі поїли й пішли по кімнатах.

– Інго, хто з вас прибиратиме?

– Мамо, я втомилася. Полежу трохи, потім приберу. Краще розкажи, як живуть брати.

– Добре живуть. Деталі потрібні?

– Звичайно, потрібні.

– Чисто у них, затишно. Я, як на курорті побувала, жодного разу не готувала, тільки пироги пекла. Посуд не мила.

– Мамо, я не встигаю.

– А Оля? Вона ж за столом не розлучається з телефоном, маю сумнів, що вона у вас одними уроками займається.

– Ти тільки приїхала і нічого не знаєш.

– Не знаю, але все помічаю. Ти б хоч перед моїм приїздом навела порядок. Пил, брудної білизни ціла купа. Вікна! Коли ти їх мила востаннє?

– Мамо, ну я тебе й просила приїхати. Не встигаю. Що тут незрозумілого?

– Завтра у всіх вихідний?

– Так.

– От і добре. Нікуди не збирайтесь. Де мені відпочити?

– Там.

– Не забудь вимити посуд.

Тамара Опанасівна встала о сьомій, вона звикла до такого розпорядку. Посуд був вимитий. Ну, хоч так. Запах млинців розбудив зятя, потім піднялася дочка та молодші діти.

– Будіть решту. Зараз буде генеральне прибирання.

– Мамо, але Оля та Ромка зазвичай до обіду сплять у вихідні.

– Нічого, не щодня бабуся приїжджає. Пийте чай. Алінка миє посуд, ти Інга – вікна, фіранки, і ще білизну з тебе прати та ванну відмити, а ти зять – пилососити та в передпокої прибирати.

– А ще у вас на балконі все завалено, було б добре все прибрати та викинути. Оля пилюку і підлогу, щоб все виблискувало.

– І про шафи не забудьте, порядок, щоб усюди був. Рома – сміття та крамниця, ось список, гроші у батьків. Петю, ти йдеш із братом і стежиш за ним, потім це буде твій обов’язок. Заодно й прогуляєшся.

– А ти що робитимеш?

– Я в гостях, але так і бути, приготую вам обід. А ось на вечерю не сподівайтеся, готуйте самі.

Інга бурчала собі під ніс, Оля ввімкнула музику, заробив пилосос, справа закипіла. Хлопчики повернулися з крамниці, Тамара Опанасівна почала готувати обід. Кухня наповнилася ароматами.

Обідали всі з великим апетитом.

– Ну, як вам? Я не про обід, а про порядок.

Зять показав великий палець. Молодші підтримали, та зробили так само.

– Бабуся, тобі вподобайка, – сказала Оля.

– А ти що скажеш, дочко? Втомилася?

– Втомилася.

– Але ж ти робила не одна, і ви впоралися ще до обіду. Тепер у вас є вільний час. Можна йти гуляти усією родиною. І не забудь про вечерю, вона з тебе. Я відпочину, а ви самі далі.

Тамара прожила у дочки тиждень, як і в синів, і зазбиралася їхати додому.

– І як ми тепер без вас, Тамара Опанасівно? – спитав зять.

– Якщо моя дочка втомлюється і не справляється сама, то треба допомагати. Вас багато. Я вам показала, як це робиться, а далі самі.

– Я не хатня робітниця, на яку мене хотіла перетворити Інга. Я за вас все робити не буду! Подобається порядок? Допомагай та командуй.

– Я всіх так виховувала, тільки дочка розслабилася. Втомилася! І діти звикнуть до порядку, а не до бардаку. Їм це знадобиться. Я іноді приїжджатиму.

Вдома Тамару Опанасівну чекав ідеальний порядок, тільки пилу трохи скупчилося. Вона швидко упорядкувала все, заварила свій улюблений чай, і сіла в улюблене крісло.

Починався новий серіал. Тепер у неї є вільний час, щоб ним насолоджуватися. Чи бачиш – хотіла донька запрягти! Ну вже ні…, якось самі. Не дарма ж пенсію називають – заслуженою відпусткою…

А ви як вважаєте, слушно вчинила мати, чи перегнула палицю? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.