– Софіє, ти мала рацію, він таки пішов від мене, – голос Наталії був швидше радісний, аніж замучений.

– Уяви, сказав, що хоче жити з нормальною дружиною, а не якоюсь там вертихвісткою. І все через борщ! Все ж таки, все правильно я зробила. Що буду по телефону багато говорити, от приїду, все тобі розповім.

Наталія кинула слухавку, а я подумала:

– Пощастило. От що означає рішучість та вміння вийти з будь-якої ситуації.

А все в них так гарно починалося.

Наталя та Антон познайомилися на концерті.

Ми з подругою заздалегідь придбали квитки на концерт улюбленого виконавця. Але в мене захворіла матір, тож в останній момент я продала свій квиток. Наталя спочатку засмутилася, що їй доведеться іти одній. Та я її переконала піти. Адже вона побачить свого улюбленого виконавця наживо.

Концерт справді виявився чудовим. Мій квиток відкупив хлопець, який і зайняв місце поруч з Наталею. Так вони й познайомилися.
З концерту, ясна річ, вони поверталися разом. Антон провів Наталію під самий дім, попросив у неї номер телефону. А на наступний день він зателефонував та попросив зустрітися. Через певний час вони почали зустрічатися.

Антон дарував Наталі квіти, водив у дорогі ресторани, а головне – був уважним до своєї дівчини. 

Через кілька місяців після знайомства Антон познайомив Наталю зі своїми батьками.

– Мабуть, зробить мені пропозицію, – говорила мені подруга.

Батьки Антона жили в селі. Пара домовилася поїхати до них наступного тижня. Досі пам’ятаю, як Наталя хвилювалася перед цим моментом.

– А раптом вони мене не сприймуть.

Я ж їй говорю:

– Головне, щоб і тобі вони сподобались.

Я таки мала рацію.

Наталя поїхала, а через декілька днів подруга дзвонить до мене.

– Я таке наробила. Не знаю, що буде.

– Приїдь до мене. Розкажеш.

Сидимо ми з подругою на кухні за чаєм і вона розповідає:

– Приїхали ми з хлопцем. Будинок у них великий, доглянутий. Виявляється, батьки не знали про наш візит. Антон вирішив зробити їм сюрприз. Ми приїхали, а вони біля будинку пораються. Потім ми всі зайшли в дім. Батько сів на дивані, мама пішла на кухню. Я запропонувала свою допомогу, але тато відповів:

– Жінка сама впорається. Давай розказуй, хто ти й звідки. Ех, то був справжній допит.

Мама в цей час накривала на стіл.

Навіть Антон їй не допомагав. Вона ж бігала сюди-туди.

Нарешті всі сіли за стіл, окрім мами. Мене це неабияк здивувало.

Сидимо пів години, а матір далі стоїть. Найцікавіше, батько цього ніби й не помічає. Потім, навіть не обертаючись, він каже:
– Чаю принеси.
Вона швидко метнулась на кухню та принесла чаю.

Після вечері тато ліг на диван, а мама стала збирати все зі столу. От тільки мені знову не дозволили їй допомогти.

Антон каже:

– Ти гість, сиди. Мама все зробить.

Він сказав це таким тоном, ніби це не матір, а служанка.

Нам постелили в різних кімнатах. Я думала, вночі Антон прийде до мене, але він не прийшов.

Під час сніданку тато сказав, що вони всі їдуть в поле, а я до обіду маю зготувати борщ.

Його слова звучали ніби наказ. Що ж мені залишалося робити – довелося освоювати чужу кухню.

До обіду я зварила борщ. Навіть встигла сама спробувати. Вийшов він справді смачний. Потім мені на голову спала одна думка – а що, якщо Антон ставитиметься до мене так само, як і його батько до своєї дружини. Я буду, як і вона, бігати над чоловіком та чекати, поки той віддасть новий наказ. Ну вже ні!

Я ж взяла ту каструлю з борщем та вилила його. Нічого мати мене за служницю. Вони у двері, а я їм:

– Я борщ зварила, але він такий несмачний вийшов, довелося увесь вилити.

Дивлюся, в батька очі загорілись, в Антона мого аж вираз обличчя змінився, а мама дивиться на мене переляканими очима. Добре, що ми в той день мали їхати, а то не знаю, як би все закінчилося.

Коли ми повернулися, Антон пропав наступного ж дня.

Перестав дзвонити та писати. Наші спільні знайомі сказали мені, нібито Антон між хлопцями говорив:

– Мені потрібна справжня дружина, а не ця вертихвістка.

От воно що! Виходить, мене покинули через борщ…

КІНЕЦЬ.