— Синку, ти ж розумієш, що колишній дружині теж десь треба жити? І дітям добре, що бабуся поруч, — свекруха сиділа в нас на кухні і пояснювала свій вчинок..

Чоловік стискав чашку так, що, здавалося, вона ось-ось трісне.

— Мамо, я дізнаюся про це випадково! Ти навіть не вважала за потрібне попередити мене?

— А що тут такого? — знизала плечима. — Вона ж з дітьми. Мені онуків шкода.

Я мовчала, намагаючись не встрявати, але всередині все кипіло. Свекруха прийняла під свій дах колишню дружину мого чоловіка, а тепер ще й хоче, щоб він і далі її утримував!

— То чому ти раніше нічого не казала? — голос чоловіка уже звучав жорсткіше.

— Боялася, що тобі це не сподобається.

— І правильно боялася!

Свекруха демонстративно зітхнула:

— Ти ж чоловік, ти маєш допомагати. І різниці ніякої, кому платити за житло – квартирному власнику чи рідній матері.

Я не витримала.

— Але ж вона могла повернутися до своїх батьків! У неї є, куди їхати.

— Ой, невісточко, — солодко усміхнулася вона.

— Ти ж у нас така розумна! Що це ти так довго заміж не могла вийти? Добре, що хоч розлученого зустріла.

Я стиснула губи. Чоловік помітив це і сказав:

— Мамо, не треба.

— Що не треба? Правда в очі коле?

Мені стало так неприємно.

— Ми більше не будемо платити за її житло.

Свекруха одразу змінила вираз обличчя.

— Як це?!

— Дуже просто. Я плачу аліменти, цього достатньо.

Вона скипіла:

— То ти кинув дітей напризволяще?

— Дітей — ні. А от колишню дружину утримувати більше не буду.

Свекруха піднялася з місця, демонстративно взяла сумку.

— Ну й живіть, як хочете.

Вона грюкнула дверима, а я нарешті змогла видихнути.

— Ну і ситуація, — чоловік потер обличчя. — Як вона могла?

Я похитала головою.

— Я більше не хочу з нею спілкуватися. І запрошувати її до нас у гості теж не буду.

Він тільки кивнув.

А я все тепер думаю. Як так сталося, що всі навколо чомусь вважають мого чоловіка зобов’язаним утримувати колишню сім’ю? Чи це я занадто гостро реагую? От як до цього всього ставитися?

Джерело