Коли я була зовсім маленькою, то щиро не розуміла, чому в нас у серванті для посуду всього красувалося по 3 штуки: три кавові пари, три чайні пари, три кришталеві фужери та по три алюмінієві виделки й ложки.

— Мамо, – запитувала я, – адже в магазині продають усе наборами, по 6 або 12 предметів, сервізи на 6 персон, а чому в нас усього по три?

Мама віджартовувалася, що якраз половину розбила або загубила щось під час переїзду. Правду я дізналася набагато пізніше. Я росла з вітчимом, я інших чоловіків у своєму житті не пам’ятаю. І завжди назвала татом лише його. Я носила його прізвище і його по батькові, інших дітей у нашій родині не було.

Яке ж було моє здивування, коли в розпал випускного балу мене викликали із залу на вулицю. Напідпитку, пом’ятий чоловʼяга сльозливо поліз до мене обійматися, примовляючи:

— Донечко, яка ти велика стала, розумничка, та ти не бійся мене, я твій татко!

Мій татко був у залі, він сидів за столом поруч із моєю мамою і я з переляку кинулася до нього, під його надійний захист. Того дня я й дізналася, що в мене є й інший батько, “рідний”.

— Ми були одружені рік, – розповідала мама, – а потім він знайшов іншу і пішов до неї, жили ми на моїй території, тож він просто зібрав речі.

Ні, не просто зібрав. Він усе поділив. По справедливості: половину подарунків, піднесених на весілля, половину простирадл із маминого приданого, половину чашок-ложок.

Тому в нашому серванті й було всього по три. Невдовзі мама зустріла і мого справжнього татка. А її перший чоловік поїхав працювати, не залишивши адреси, за ці роки мама не бачила від нього ні копійки, мною він не цікавився.

Як же циклічна історія, навіть у житті кожної окремої сім’ї, думала я, дивлячись на те, як збирається йти мій невірний чоловік. Наша 3-х річна Таня з цікавістю спостерігала, як тато за допомогою моєї колишньої свекрухи діловито пов’язує половину книжок, половину чашок.

Він пішов далі за першого чоловіка моєї мами, він розрізав навпіл усі простирадла і рушники, навіть рулони туалетного паперу він акуратно розполовинив ножем на дві вузькі частини (знаю, що це може здаватися нереальним).

Що він збирався сказати цим? А ще він збирав білизну. Ні, не свою. Він квапливо запихав у пакети мої бюстгальтери четвертого розміру.

— Куди тобі це? На панамки пустиш чи на пам’ять забереш, для фантазій? – запитала я, знаючи, що в його коханки груди максимум першого розміру.

— Ти була в декреті, а я працював, – пояснив чоловік, – я купував це за свої власні гроші.

— Забирай, – кажу, – носи на здоров’я.

Я дивилася на свою Тетянку, ні не потрібен нам такий суб’єкт, я знайду їй хорошого батька. А якщо мені так і не пощастить зустріти такого, то в Тані є найкращий дідусь у світі, який приїде з хвилини на хвилину і весело скаже:

— Ну що донечко? Поїхали за обновками? Не сумуй, рідна, ну трапляються такі, що ж поробиш? За одного битого, двох небитих дають! Буде й у нас свято. У таких чудових дівчаток, як ви, мої рідненькі, все просто зобов’язане бути добре!

І я йому повірю.

Цінуйте своїх татусів.

КІНЕЦЬ.