Хочу розповісти свою сімейну історію і попросити поради у читачів сайту, як вчинити в цій ситуації. Звуть мене Катя. Нас у сім’ї 2 невістки, я і Юля. Я та Катя. спочатку взаємини між нами були дуже хороші. Ми з Юлею дружили, спілкувалися, навіть ділилися секретами.

Коли в їхній сім’ї народилася дитина, мене попросили навіть стати хрещеною мамою Данилка. Все було добре! Але у якийсь момент я почала розуміти, що ставлення до мене, м’яко кажучи, не дуже. Що змінилося? Я не можу зрозуміти.

Я зі свого боку намагалася завжди прийти на допомогу, дитині увагу приділяла, у гості забирала, дрібнички потрібні всілякі дитячі, іграшки купувала Дані. І раптом – такі зміни: коли приходжу в гості, хочу пригостити дитину цукеркою, то Юля мало не з рук вириває, щоб перевірити, що такого я підсунула малому.

А ось вам інший приклад: день народження Данилка, ми всі сидимо за великим столом, купа гостей. Даня підходить до мене, хоче зі мною поговорити, поспілкуватися. Я звертаю всю свою увагу на нього. Сидимо розмовляємо, граємося. У той же час я ловлю насторожений погляд невістки Юлі, яка дивиться так, ніби я несу величезну небезпеку дитині.

Інший приклад. Застілля сімейне. Похресник підходить до мене, просить пити. Я наливаю склянку води. Ця вже мчить з витріщеними очима: “Що ти йому там наливаєш?” Ну не наллю ж я дитині, вибачте, 100 грамм.

Нещодавно ще випадок був. Я розмовляла зі знайомою. Зайшла мова про похресника. Під час розмови вона запитала у мене. колись у Данилка день народження. Я відповіла. Коли Юля дізналася, що я сказала дату народження її сина, почався справжній конфлікт, мовляв, як я без її відома комусь повідомила дату народження її дитини!

Я намагалася розібратися, що сталося, що до мене на стільки змінилося ставлення, навіть прямо говорила з Юлею. Запитувала: що я зробила такого? Я з дитиною завжди була ласкава, та й Данилко мене любить, завжди чекає і радісно зустрічає.

З мене – подарунки, увага. А тут ось так. Юля сказала, що все нормально, я не так її зрозуміла. Ну як – не так? Якщо очевидно, що ставлення до мене насторожене. Розмови з нею не допомагають. І це триває вже кілька років. І, якщо чесно, у мене вже немає бажання з’ясовувати, що я зробила не так. Адже намагалася з’ясувати неодноразово – і безрезультатно.

І слухи ще про мене почала розповсюджувати негативні. Ми в невеликому райцентрі Рівненської області живемо, чутки швидко розносяться. Я намагалася не спілкуватися з Юлею. Вже немає жодного бажання. Але це також не виходить. Ми з однієї родини і дуже часто доводиться перетинатися.

Та й я людина не зла, швидко пробачаю і забуваю погане. Начебто не спілкуємося, а потім злість стухає, і я вже ніби й образи не тримаю.

І ось я хочу у вас, дорогі читачі, запитати, як мені бути? Ця ситуація мені не подобається хоча б навіть тому, що Юля мене виставляє не гарною людиною, але в той же час мені не каже, що я зробила не так.

Не спілкуватися – теж не виходить. Не звертати увагу не можу, бо мені просто не подобається ця ситуація. І ось як я маю себе вести?

Я хочу спілкуватися з похресником, але де щось не так пішло з його мамою – поняття не маю.

Джерело