Мама любить купувати і зберігати всякий мотлох, при цьому сама мене все життя вчила купувати тільки якісні речі і не розмінюватися на безглузді речі. Я так і роблю, а все, що стає непотрібним, викидаю чи роздаю.

А ось мама з речами розлучатися не вміє, всі вони їй цінні, вона навіть пам’ятає, де купувала і скільки це коштувало. Каже, що такої якості зараз не знайти, і вони всі як нові.

Мене вражає, що мама зберігає німецькі мереживні комбінації, які років двадцять уже ніхто не носить, чоботи на підборах, в яких навіть я ходити не можу, шарфи і всякий інший мотлох, який займає безліч місця.

Все це зберігається на шафах, де періодично заводиться міль, тому доводиться все це діставати, обробляти і знову закладати на вічне зберігання. Звичайно, мама іноді вимагає допомогти розібрати ці речі.

А в мене своїх справ повно і без її мотлоху, з яким вона ніяк розлучитися не може.
І ось два роки тому я зважилася, і коли вона була на дачі, викинула більшу частину речей.

Що було, коли вона про це дізналася. Спочатку мама плакала, потім розлютилася і сказала, що бачити мене більше не хоче. Я думала, мине час, і вона схаменеться, але ні, досі зі мною не розмовляє.

Навіть слухавку не бере, коли я дзвоню. Дякую сусідці, з якою вона дружить, хоч би через неї дізнаюся, як вдома справи. Уся ця ситуація мене не просто засмучує, а жити не дає.

Я постійно думаю, як там мама, до ладу не можу ні на чому зосередитися, постійно згадую нашу останню розмову і не можу зрозуміти, чому вона готова відмовитися від рідної доньки через якісь старі й непотрібні речі.

Я знаю, люди до старості стають сентиментальними, але же не так. Просто не розумію.

КІНЕЦЬ.