Онука мені не дають. Ні, я його бачу, можу до молодих приїхати в будь-який час, тільки зателефонувати перед цим. Молодь у мене буває з ним, але щоб залишили в мене на день чи з ночівлею – ні, – страждає Наталя Борисівна.

— Та радіти треба, що діти самі справляються, тебе не напружують, – заперечує їй подруга, – ти – бабуся-свято. Прийшла, пограла, гостинці привезла, подарунки подарувала і все.

Пішла, коли захотіла, весь вільний час – твій. Живи собі на втіху. Мені, от, приміром, до лікаря дійти ніколи, до сестри не можу вибратися вже півроку: то дочка біжить і просить посидіти з дитиною, то син дзвонить – їх із невісткою кудись запросили.

Онуків я люблю, але повинна ж я якось і своє життя жити. Відмовити не можу, образи будуть, та й розумію я їх. Хочеться і туди, і сюди, і до друзів на весілля, і удвох побути.

— Так у нас же не в тому річ, що молоді самі з усім справляються, – хитає головою Наталя Борисівна, – а в тому, що невістка саме мені дитину не довіряє. Уявляєш, тут я дізнаюся, що вони няні платять. Я на пенсії сиджу і готова з онуком проводити багато часу, готова сидіти з ним, адже в садок він не ходить, але ж ні, платять сторонній жінці.

— А що так?

— А невістка в мене пришелепкувата. Не в плані хвороби, а в плані новомодних підходів до харчування дитини. Няня, якій гроші платять, можливо, й жахається того, як їй велять годувати дитину, але матусиних “закидів” дотримується суворо і не обговорює їх. А я бачити не можу ту бурду, яку їсть мій онук, чесно.

— А що не так? – дивується подруга, – Онуку скільки? Четвертий рік? Наші вже з року практично на загальному столі. Вкидають в себе усе, із цим проблем немає. Ну крім того, що солоності й копченості ми їм не пропонуємо.

Син Наталії Борисівни одружився 7 років тому. Альбіна здавалася гарною дівчиною, мамі нареченого вона сподобалася: приїжджає, але зуміла закріпитися в столиці, студію купили, працює. Альбіні було майже 30 у рік весілля, із сином Наталії Борисівни вони майже ровесники.

Жити молода сім’я стала у спадковій двокімнатній сина, у студію Альбіни пустили квартирантів. По грошах у молодих не бракує: обидва працюють, обидва відбулися вже в професії. Невістка з хорошого місця йшла в декрет, повернулася туди ж, а через півтора місяця отримала підвищення. Не страждали від безгрошів’я і в декреті.

— Внук зʼявився в платній клініці, в нього навіть є поліс додаткового медичного страхування, – перераховує бабуся, – зараз відкладають гроші на більшу квартиру, хочуть купити без іпотеки. І у відпустку їздять, і машина є, і одяг хороший, а годують дитину бурдою. Ось інакше в мене не повертається язик це назвати.

— Та що ж такого йому дають? Адже не простроченням же годують? Я бачила його, враження голодуючого він не справляє.

— Не справляє, – усміхається Наталя Борисівна, – але я б сама не стала їсти те, що їсть онук. І ти б не стала. А найгірше, що й самі батьки харчуються інакше. Правила в Альбіни поширюються тільки на дитину. А син згоден: “Дружині краще знати, не втручайся, мамо”.

Онук Наталії Борисівни у свої три з гаком роки жодного разу не куштував ні цукерок, ні тістечок, ні ковбаси чи сосисок. Навіть цукор для малюка під забороною, оскільки Альбіна впевнена, що хлопчикові достатньо тих вуглеводів, які містяться у фруктах, моркві, крупах і чорному хлібі з висівками. Під забороною смажене, жирне, білий хліб, чай, какао, печиво, варення. Сіль обмежена.

— Відварений кабачок без солі, сир без цукру, – каже Наталія Борисівна, – ти будеш таке їсти? Кабачок шматочком на тарілку йому плюхне і їж. І він їсть, іншого ж він не знає. Дивиться на те, що їдять батьки, але в невістки одна відповідь – це шкідлива їжа для дорослих, тобі не можна. Ну і при ньому вони з сином не намагаються їсти солодощі. Купують, замикають від сина, їдять, коли малюк не бачить.

— Нас нормально харчуватися не привчили, – каже Альбіна свекрусі вперто, – зіпсували нам у дитинстві ще й шлунок, і кишечник, і харчову поведінку, а я хочу виховати дитину здоровою.

— Навіть у садок онука не водять із цієї ж причини: там дадуть те, що Альбіна не вітає, – каже Наталя Борисівна, – тож витрачаються на няню, яка дає дитині те, що невістка готує й залишає в контейнерах. І до мене, якщо їдуть, то везуть для онука контейнери. Максимум, що в мене дитині дозволяють їсти – яблуко, морквину сиру, яйця варені.

— Кошмар. Я б сперечатися відразу з такою невісткою почала!

— А я й починала, – усміхається сумно Наталя Борисівна, – наприклад, що поганого в пиріжках із яблуками? У киселі? Ну ось тепер підсумок: онука бачу під контролем невістки, інакше, як вона вважає, я його здоров’я загублю на корені.

— Але ж дитині треба харчуватися різноманітно: і м’ясо їсти, і рибу, і все інше!

— Він і їсть, відварну індичку, відварну рибу, відварну пісну яловичину. Макарони, каші на воді, овочі. Весь набір продуктів їсть, але в якому вигляді! Бачила б ти суп, який для онука готують!

Це щось! Уяви собі “другий” бульйон із курячої грудки? Уявила? Так от, до бульйону окремо варять морквину, окремо рис. Потім цей рис заливають бульйоном, кришать туди морквину, зелень, м’ясо і все – суп готовий.

— І він їсть? Мої б не стали.

— Їсть, – підтверджує Наталя Борисівна, – він же нічого смачнішого й не їв. А в мене сльози на очах від такого меню.

— Ну й дурна твоя Альбіна, – хитає подруга головою, – скількох радощів вона позбавляє свою дитину! Гаразд, у садок можна не водити, а школа? Адже там же спробує неминуче і солодощі, й інше? І чай спробує. Я вже не кажу про те, що в середніх класах вони всі поголовно на чіпсах і газованій воді сидять.

Так, це теж не корисно, але те, що Альбіна робить – це перебір. Вирветься хлопчисько з-під материнського контролю і що? Це не ти, це вона йому псує харчову поведінку. Потім буде або їсти все, що забороняли раніше, як не в себе, або виросте невротиком.

— І я про те саме, – сумує бабуся, – і адже в опіку не поскаржишся: батьки мають право виховувати дитину так, як вважають за потрібне. Усе, що необхідно, дитина отримує, а в якому вигляді – нікого не цікавить.

Що думаєте? На чиєму боці? Бабуся та її подруга мають рацію у своїх побоюваннях?

Чи батьки молодці, дитина здорова, син і щасливий, чого ще Наталії Борисівні треба?

КІНЕЦЬ.