У мене було дуже невдале знайомство з моєю потенційною свекрухою. Зате відразу стало зрозуміло, що в цій сім’ї мені робити нічого, дякую, що заощадили мій час.

Ми з моїм уже колишнім нареченим жили разом два роки і готувалися перевести стосунки на новий рівень. Натяки були, але самої пропозиції як такої ще не було.

– Треба спочатку, щоб ти мамі сподобалася, – казав мені він, а я думала, що він так невигадливо жартує.

Але які тут жарти, коли в понеділок мій чоловік із найсерйознішим виглядом до мене підійшов і заявив, що він зважився на серйозний крок – у ці вихідні ми їдемо знайомитись з його мамою.

Гаразд, зрозуміла. Почала уточнювати формат заходу, щоб виглядати відповідно.

– Та нічого особливого, просто спільна вечеря, – заявив мені наречений.

Я зрозуміла це так: ми приїжджаємо, сідаємо за стіл, мило розмовляємо та їдемо. А якщо все в такому форматі, то мені треба зачіску зробити, сукню вибрати, нігті впорядкувати, все-таки перше враження вдруге не справиш.

До вихідних я вже була при повному параді. Туфлі на невеликих підборах, сукня, манікюр, макіяж, всі справи. Тільки мене збентежило, що поїхали ми о дев’ятій ранку.

Гаразд, годину добиралися, але приїхали все одно рано – десята ранку. Яка спільна вечеря о десятій ранку? Але сперечатися не стала.

Наречений вів мене якимись буєраками, де я мало ноги не переламала, і в результаті ми вийшли до дач. Виявилося, що його мама в літній сезон на цій дачі живе.

Прийшли ми, значить, до будинку свекрухи, привіталися, мене представили. Жінка мене окинула поглядом, хмикнула і сказала йти за нею.

Я здивувалась, але пішла. У сусідній кімнаті вона довго шарувала в шафі, а потім витягла з його надр якісь гамаші та розтягнуту кофту.

– На, переодягнися, – кинула мені мама мого нареченого.

Я речі упіймала, але потім уточнила, навіщо мені переодягатися.

— Так ж підемо на город. Чи ти гадала, що просто так приїхала, щоб я на тебе гарну подивилася? Давай-давай, переодягайся, хто не працює, то не їсть.

У мене слів не знайшлося, але я переодягатися не стала, не для того їхала, щоб на чужому городі орати. От якби мені заздалегідь сказали, що така справа, мамі треба допомогти, я б і одяглася інакше, і на манікюр не витрачалася, а от так – ні, не хочу.

Я вийшла до нареченого, сказала, що мене такі сюрпризи засмучують. Він одразу “а що такого, мамі треба допомогти”. Ну, тобі треба, ти допомагай.

Сама сіла на лавку і почала спостерігати, що буде далі. Наречений пом’явся, потім сходив за мамою.

– А я не зрозуміла, що це ми сидимо? Вечерю ще треба заслужити! – І стоїть, уперши руки в боки.

Ну, заслуговувати я точно нічого не збиралася. Помахала ручкою і рушила у бік виходу, зупинившись тільки біля хвіртки і спитала у нареченого, чи зі мною він.

Він зі мною не пішов, стояв за плечима мами і страшні пики мені корчив, типу, щоб я повернулася і не ганьбила його. Але я пішла.

– А нам ледарі в сім’ї не потрібні, тупай-тупай! – звучали мені напутні слова мами нареченого.

З тим чудовим хлопчиком ми поки що більше не бачилися, я переїхала того ж вечора, а він так образився, що не став мені дзвонити. Адже справа до весілля йшла. Навіть добре, що з мамою потягнув знайомити, це багато прояснило і поставило на місця.

КІНЕЦЬ.