В один день, коли я вийшла на вулицю, побачила, як моя сусідка rірко ри дає. Я підійшла, запитала, що сталося, а вона відповіла, що її син пішов.

Я поцікавилася, куди він пішов, так вона не відповіла, лише сказала, що втомився він від усіх, зібрав речі і пішов. Тоді я і зрозуміла, що сталося.

Я і не очікувала, що звичайний, на перший погляд, день може початися з такої сумної звістки.

Але ж шкода хлопчину… пам’ятаю, як ще пару років тому той бігав з моїм сином по вулиці, вони дружили разом добре, але мій син поїхав в місто по навчанню, а син сусідки один залишився зі своєю матір’ю, з якою майже кожен день сва рився, з різних причин.

Варто відзначити, що сварки починала саме моя сусідка.

Але ж її син такий молодий, все життя попереду, а він в таких розборках жив з мамою.

Молодь в наш час росте зовсім нещасною, шкода навіть їх якось.

Я зібрала всіх сусідів, і ми разом зайшли до сусідки, зі смачними пирогами, щоб їй не було самотньо.

Не думаю, що ми змогли допомогти їй пережити втра ту близької людини, але все ж, їй було, з ким поговорити хоча б…

Єдине, сусідка деяким іншим сусідам представила ситуацію так, що її син не просто так з дому пішов, а з життя…

Під час застілля, вона сказала, що її син живий, він просто речі зібрав і поїхав в інше місто, сказав, хоче бути вільним і незалежним.

Навіть не знаю… з того моменту якась образа на сусідку найшла, що вона так злякала все село, хоча я винна теж: знала і мовчала, просто не розуміла про який саме відхід сусіди говорили.

КІНЕЦЬ.