— Скільки тобі ще потрібно суконь купити, щоб ти задовольнила свій апетит? – якось запитав мене чоловік.

Мені так стало образливо та неприємно, але я швидко взяла себе у руки та викрутилась:

— Я жінка та у мене має бути всього достатньо, щоб мати гарний вигляд. Я ж твоє дзеркало.

Тільки тоді я ще не знала, що все так може обернутися проти мене. Ми все рідше підіймати тему мого одягу, адже я працювала та могла собі дозволити нове вбрання.

Проте, чоловік повністю моя протилежність. Він справжній консерватор у виборі одягу та носить улюблені речі, доки вони не розваляться від псування тканини. І ось він знову збирається на роботу, у тих самих старих джинсах та футболці, яку ще на перших курсах університету носив.

А ще були ті знамениті кросівки. Тарас називав їх “вірними бойовими товаришами” і це без перебільшення. Вони пройшли з ним крізь вогонь, воду й три ремонти. Їх стан вже давно викликав у мене сумніви.

І ось стоїмо ми всі разом на тротуарі, дивлячись на ці кросівки, які вже давно мали піти на заслужений відпочинок і я думаю: “Що ж буде далі? Може, колись Тарас свій одяг на виставку відправить. Ну, хоч би в номінації “Найвитриваліше взуття України!”

Завжди говорю йому, що мода — це не просто тренди, а спосіб показати світу, хто ти є. Але він тільки посміхається у відповідь: “Та кому воно треба? Головне, щоб зручно було.”

Одного разу я вирішила ризикнути й запропонувала йому піти зі мною на шопінг. Вибирала найстильніші речі, показувала, як круто він може виглядати, але все це марно. Він лише роздратовано зітхнув:

— Ти що, хочеш, щоб я, як той модник з інтернету ходив? Мені і в старому зручно!

Але ж я не могла змиритися з тим, що поруч зі мною йде чоловік, який ніби роботяга щойно з гаража вийшов! От, недавно ми зустріли мою маму на вулиці. Знаєте, моя мама — це така жінка, яка відразу помічає все. Вона одразу зупинилася, окинула нас поглядом й промовила:

— Сонечко, ну ти ж у нас справжня модниця, наче з обкладинки журналу. А поглянь на свого чоловіка! Він же виглядає, як учасник ретро-фестивалю 90-х!

Тарас, який до цього моменту стояв і думав про щось своє, нарешті звернув увагу на розмову. Він глянув на себе, потім на маму, а потім з усмішкою сказав:

— Ну що ж, повернення моди 90-х — це ж актуально, чи не так? Можливо, я навіть випередив час!

Я тільки й змогла, що ніяково посміхнутися. Вдома я знову завела цю тему. Але замість того, щоб підтримати розмову, він роздратовано махнув рукою:

— Перестань вже! Я не бачу сенсу витрачати гроші на шмотки. У мене є все необхідне.

І ось в один чудовий день, я вирішила діяти. Потайки викинула його старі шкарпетки з дірками, на які він вперто не звертав уваги й замінила їх новими. Купила йому кілька стильних футболок і навіть нові кросівки. Але коли він побачив все це у шафі, лише скривився:

— Це що, якась нова тактика? Ти думаєш, я цього не помічу?”

А потім було те, чого я боялася найбільше. Одного дня він зник із дому, навіть не сказав куди. Повернувся пізно ввечері, а в руках у нього — величезна сумка з одягом.

Виявляється, він вирішив самостійно піти й купити те, що йому “дійсно потрібно”. І що ви думаєте? Він повернувся з набором… старих, потертих речей із секонд-хенду.

— Навіщо тобі стільки старого одягу? – запитала я його тоді.

— Мені це все потрібно, – посміхаючись сказав чоловік.

— Купив би собі пару нових футболок та спортивні штани, а так стільки старих речей приніс. І ти їх всі збираєшся носити? – не витримала я.

— А що тут такого? Мені вони потрібні, – сказав, мов обрубив чоловік.

У нього у шафі висіло кілька нових светрів, сорочки та ще якісь речі, які він роками не надівав. Попадалися навіть екземпляри з бирками, які вже давно вийшли з моди. Проте чоловіка все влаштовувало і він нічого не хотів змінювати.

Одного дня ми з ним поїхали до супермаркету і там я зустріла свою колишню однокласницю Олену. Вона, звісно, відразу помітила Тараса і з підозрілим виглядом, запитала:

— Це твій чоловік? Ти ж казала, що він молодий та перспективний.

Тарас не розгубився:

— Ну, перспективний я у плані економії, мабуть.

Олена подивилася на мене з неприхованим здивуванням. Я зрозуміла, що настав момент знову спробувати розв’язати це питання. Ми перевели діалог на жарт, проте вдома я мала провести з чоловіком серйозну розмову.

— Ти не можеш хоч раз спробувати вдягнутися так, як я хочу? Показати, що тобі не байдуже, як ти виглядаєш поруч зі мною?

Він мовчав, а потім тихо промовив:

— Я не хочу бути тим, ким я не є. І якщо тобі важливіше, як я виглядаю, ніж те, хто я насправді, то, можливо, нам варто подумати, чого ми дійсно хочемо від цього шлюбу.

Я задумалась і зрозуміла для себе, що, мабуть, час дати йому спокій зі своїми модними порадами. Але, як же важко бути модною дружиною, коли чоловік – вірний прихильник “олдскульного” стилю!

Джерело