А мені їхати до неї – ніж гострий. Бо в мої приїзди мама чоловіка намагається мене використати за повною програмою як безплатну робочу силу. Приїду з донькою, а в мами чоловіка до мене слізна пропозиція: — Марійка, – просить свекруха, – треба віконця вимити, а я ж висоти боюся, раніше Ілля все робив, а тепер ти його в мене забрала
— Марійко, приїжджай, ви зовсім бабусю забули, – свекруха дзвонить, голос лагідний, – ви у мене вже тиждень не були. Я свою радість, Полінку 7 днів не бачила. Скучила!
Ну скучила, так приїжджай сама. Адже так? Тим більше, що відстань між нами не половина країни, а дві зупинки на метро по прямій. Ні, свекруха завжди наполягає на тому, щоб у гості їздила я.
— У вас однокімнатна, якщо приїхати, то на годину-дві, – вмовляла свекруха мого чоловіка, – а в мене двокімнатна, і спати дитину вкласти, якщо що, і самим прилягти відпочити, тож гостюйте, хоч цілий день.
Ми і їздили кілька разів усією сім’єю у вихідні чоловіка. А потім вирішили, що вихідні будемо проводити своєю сім’єю. Я і так чоловіка майже не бачу. Я в декреті з 2-х річною донькою, а мій Ілля працює на двох роботах, щоб і жити, і сім’ю годувати.
Ще добре, що від моєї бабусі мені квартира однокімнатна дісталася. У майбутньому плануємо розширюватися, а поки я не працюю, а дитина маленька, теж шикарний варіант. Адже платити за оренду не треба.
— Ілля обіцяв, що ти будеш мене відвідувати, поки він у відрядженні, – ниє свекруха.
А мені їхати до неї – ніж гострий. Бо в мої приїзди мама чоловіка намагається мене використати за повною програмою як безплатну робочу силу.
Приїду з донькою, а в мами чоловіка до мене слізна пропозиція:
— Марійка, – просить свекруха, – треба віконця вимити, а я ж висоти боюся, раніше Ілля все робив, а тепер ти його в мене забрала.
Або:
— Марусю, подруга притягла відро полуниці, перебрати треба, а я ж не бачу вже нічого.
Або:
— Марійко, я приготувати нічого не встигла, мені вас годувати нічим, я поки що з Полічкою пограю, а ти на кухню, добре?
А на кухні бардак страшний, раковина завалена посудом уже запліснявілим, плита в пригарах і купа жиру. Починаю відмивати, вилизувати.
Одного разу подружка мами чоловіка в гості зайшла, побачила, як я кухню свекрухи відмиваю і каже:
— Ну, мати, дожила-таки, вітаю. Є тепер кому доручити прибирання з готуванням.
А мені так прикро стало. Свекрусі 45 років, працює добу через три, у квартирі ні дитини, ні кошеняти, сама вся із себе “розфуфирена”, з манікюром, макіяжем, круїзами ганяється щоліта, та й узимку не сидить на місці.
А в побуті вдає з себе цілковитого інваліда, нічогісінько не вміє, всього боїться, зблизька не бачить. І стала я відмовлятися від таких приїздів. Адже не заради онуки кличе, а тому, що справ удома гора накопичилася і можна невістку поганяти, знаючи її нескандальний характер.
— Так, про таких кажуть: «Обличчя миють, а дупа в багнюці», – висловилася моя мама, побувавши в гостях у свахи.
Але цього разу мені викручують руки. Чоловік телефонує, просить, щоб з’їздила до мами, поки його немає. Скріпивши себе, їду.
— Дівчатка приїхали, мої ви хороші! – свекрушка тискає Полінку і відволікає її гратися в кімнату, – зараз ми з тобою нові іграшки дістанемо, а матуся нам супчик зварить і котлеточок насмажить, і салатика приготує з пюрешечкою.
Іду на кухню. Картина, як зазвичай. Нікуди встати, нікуди сісти. Якщо чесно, плюнути й то вже нікуди.
— Маруся, там відро огірочків стоїть, мені залицяльник із дачі привіз, треба засолити в банки, ти ж знаєш, я не вмію, – кричить мені з кімнати свекруха.
А через 5 хвилин вона з’являється на порозі кухні і каже:
— Я поїхала, а ви тут господарюйте, мене кавалер запросив на озеро відпочивати.
От чого кликала? За онукою вона скучила, ага. Завдань мені нарізала, тепер я в її квартирі, та ще й із дівчинкою буду наводити лад, огірки закривати, їсти готувати? Набридло.
Після від’їзду свекрухи, я взяла Полінку і ми відбули додому, закинувши ключ від свекрушиної квартири сусідці. Чоловік приїхав через тиждень, надутий, як індик, не розмовляє зі мною. Через деякий час відійшов, каже з докором:
— Ти до мами онуку на 5 хвилин привезла і поїхала відразу ж. Ну хто так робить?
— А звідки, – запитую, – вона дізналася, що на 5 хвилин? Чи не від того, що через 5 хвилин вона з дому побігла з кавалером на озеро відпочивати, залишивши на мене гору своїх домашніх справ?
І тут я чоловікові прокручую диктофонний запис. Так, я навчилася бути завбачливою, чоловік же вірить мамі беззастережно.
— Милий, – кажу, – а ще мені треба було посадити 40 трояндових кущів і відокремити рис від гречки?
Здається, починає мене розуміти. А більше я до свекрухи ні ногою. На ній орати можна, а вона мене все норовить приорювати. Нехай до нас сама їде, коли за онукою скучить.
КІНЕЦЬ.