– А мене дружина з дому вигнала, — заявив замість вітання Сергій і поставив перед нами велику спортивну сумку.

Ми здивовано переглянулися, чекаючи продовження розповіді. Ще б пак. Серьога – великий добродушний хлопець, який працює зі мною в автосервісі, спеціалізуючись на регулюванні кутів розвалу і сходження, в особливих косяках на особистому фронті помічений не був:коханок не має, дружину не ображає, дітей любить, міцне вживає. Загалом, якщо і не ідеальний сім’янин, то до ідеалу досить близький.

— Розповідай, ​​давай, не тягни, — зацікавлено запитав бригадир Сашко, — краще сам зізнавайся в гріхах, тобі ж буде легше.

— Та що ж розповідати?.. — розгублено промовив Серьога. – Прийшов учора додому, ліг спати, а вранці прокидаюся – сумка стоїть зібрана, дружина свариться, я зрозуміти нічого не можу.

— Просто так з дому вигнала?

— Ні, ну не те щоб просто так. Але привід – дурний, – Сергій повернувся до бригадира. – Сашко, а ти ганчір’я останній раз де купував?

— Та як завжди, на швейні, некондицію, — спантеличено відповів Сашко, — а ганчір’я тут при чому? Ти давай розповідай, не зістрибуй з теми.

– Ну там як вийшло. Ви ж вчора розійшлися, а я ще лишився, пам’ятаєте? Сусід до мене заїхати мав, масло поміняти. Так ось, заливаю масло, ганчірка потрібна, щоб щуп протерти.

Ну, я в мішок, схопив, не дивлячись, першу-ліпшу. Коли масло міняти закінчив, в кишеню спецівки її за звичкою засунув, а спецівку додому прати поніс. А сьогодні з ранку дружина з пральної машини речі дістає, і ця ганчірка з кишені їй під ноги випадає. Вона її побачила, і – понеслося!.. Негідники вони там, на швейні, хоч би на шматки цілі речі різали.

З цими словами Серьога дістав з кишені ганчірку — винну у скандалі, розгорнув її, і на долоні опинилися малесенькі, витончені жіночі трусики.

Ну, знаєте, такі, які не зовсім три мотузки, але щось дуже до цього близьке. Чи то стрінги, чи то танго – я в класифікації нижньої жіночої білизни не розбираюсь. Колись вони були білими, але зараз їх покривали плями від масляних розводів, що не відіпралися до кінця.

Спочатку ми дружно посміялися над Сергієм, потім над ситуацією, потім разом із Сергієм – над ситуацією, і лише після сеансу сміхотерапії почали думати, як відновити окремо взятий осередок суспільства.

Побоялися, що відчувши свободу, як будь-який нормальний чоловік, піде наш механік в заплив у міцні води. А це рекламації від незадоволених клієнтів і репутаційні втрати для всього сервісу.

А воно нам треба? Ні, воно нам не треба. Отже, треба Серьогу з дружиною помирити.

На щастя, ніяких хитрих планів вигадувати не довелося: з дружиною Сергія дружила дружина у Сашка-бригадира, так що просто подзвонили їй і пояснили ситуацію, що склалася.

А ввечері, коли обидві дівчини прийшли в сервіс, просто вивалили весь мішок ганчір’я на підлогу і стали перебирати ганчірки на предмет наявності в них спідньої білизни.

В результаті знайшлися ще двоє трусів типу стрінгів і одні безрозмірні панталони моделі “бабусине щастя”. Справедливість перемогла, підозрілість в очах дружини Сергія зникла, сім’я була врятована, загалом, хепі-енд на повний зріст.

А видаючи зарплату на початку наступного місяця, Саша так ненароком заявив:

– Я з тебе, до речі, триста гривень вирахував. За труси.

– Які труси?! – здійнявся хлопець, – та мені навпаки премію за них видати треба! Я через твою некондицію, знаєш, скільки нервів змарнував?!

– Знаєш, Сергію, — задумливо промовив бригадир, — десять років на нашій швейні ганчір’я беремо, і жодного разу нікому труси не траплялися. Не шиють у нас трусів.

Вже не знаю, чи ти везучий такий, чи просто не всю історію нам розповів. Але повір мені, якби я не купив на свої особисті триста гривень в магазині три пари трусів, та не засунув би їх непомітно в мішок з ганчірками, нервів ти б змарнував набагато більше.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.