Про похід до адвоката я й не згадувала, як і про розлучення, про яке Іван мені говорив. До того ж, наближався мій ювілей, і чоловік ще в обід запросив мене на святкову вечерю. Я готувалася як зірка, бо хотіла в цей день сіяти. Так і було, але до того моменту, поки мій Іван не простягнув мені конверт.

Коли я дивлюся навколо себе то бачу, що кругом дуже багато сімей, які або вже розлучилися, або ж думають про розлучення.

Весілля вже не таке звичайне явище, як раніше, адже зачинити за собою двері та залишитися “без документу” неймовірно легко.

Бути покинутою коханою людиною так само важко, незалежно від того, чи це розлучення, чи розрив, але я відчуваю в глибині душі, що розлучення – це це щось геть інше і я не була до нього готовою…

Ми з чоловіком були разом понад двадцять років. Ми відгуляли весілля молодими, і незабаром у нас народився син, який на даний час вже повнолітній. Він навчається в іншому місті там і живе, тому додому приїжджає раз на два тижні.

Можливо, це також посприяло нашому відчуженню, моєму і мого чоловіка, тому що сім’я почала потихеньку руйнуватися, хоча признаюсь чесно, свого Івана я кохала всім серцем.

А ось Іван в свою чергу засиджувався “на роботі” допізна, наші спільні обіди та вечері зійшли нанівець, на вихідних чоловік ходив на спорт чи плавання, щоб тільки не бути поруч зі мною. Але я з цього не винесла ніякого уроку, я думала Івану так просто зручно. Водночас спільне життя ставало буденністю.

І ось це сталося. Одного разу Іван прийшов до мене і сказав: “Я хочу розлучення”. У мене перехопило дух, мені це зовсім не подобалося і я не знала, як поводитися. Мені навіть не спало на думку поцікавитися, як насправді проходить шлюборозлучний процес, тому я піддалася його наполяганням і пішла з ним до адвоката.

Я думала, що ми там поговоримо, а потім просто усміхаючись підемо на каву. Однак коли дійшло до “розмови”, у мене в вухах дзвеніло, і я крізь сльози не бачила нічого перед собою. В цей момент я і підписала кілька паперів, а після мій чоловік вислизнув і вилетів за двері.

Моє життя, яким би воно не було – тривало. Ми продовжували жити пліч-о-пліч, про розлучення не було й мови, і я думала, що все в нас налагодилося.

А за кілька тижнів у мене був народження, кругла дата, що, до того ж, жодній жінці не додає впевненості в собі. Я була здивована, коли мій чоловік зателефонував мені вдень і запросив на вечерю в шикарний ресторан. Я зробила все, щоб бути в цей день найкрасивішою. Сподівалася, що ввечері опинюся в Іванових обіймах.

Чоловік прийшов з шикарним букетом, весь вечір поводився галантно, про розлучення не було ні слова. А потім загадково сказав: “У мене є для тебе подарунок”.

Він вийняв конверт і простягнув його мені з дивним виглядом обличчя. “Романтична відпустка?” – подумала я і нетерпляче розірвала конверт. Який же був мій подив, коли я знайшла у ньому офіційний документ під назвою: Рішення про розірвання шлюбу.

Я зрозуміла, що завдяки нашому шлюбному договору і тому, що мій син уже повнолітній, вистачило звичайнісінького мого підпису, решту зробив мій чоловік – вже колишній чоловік.

Минуло ще кілька місяців, перш ніж мій Іван переїхав, а я оговталася від його дивного подарунку.

А як би ви реагували на такий подарунок?

Джерело