– А де все? – здивовано запитала я, розгублено розглядаючи порожні полиці в кухонній шафі. – Порошок я щойно почала, олію і цукор теж тільки відкрила. Мамо? – подивилась я на свекруху. Аделаїда Павлівна сиділа за столом у своєму звичному вигляді: ідеально зачесане волосся, легкий аромат дорогого парфуму й загадкова усмішка, якою вона могла розчулити будь-кого. – Нічого-нічого минулорічного початого в хаті не повинно бути

– А де все? – здивовано запитала я, розгублено розглядаючи порожні полиці в кухонній шафі. – Порошок я щойно почала, олію і цукор теж тільки відкрила. Мамо? – подивилась я на свекруху.
Аделаїда Павлівна сиділа за столом у своєму звичному вигляді: ідеально зачесане волосся, легкий аромат дорогого парфуму й загадкова усмішка, якою вона могла розчулити будь-кого.
– Нічого-нічого минулорічного початого в хаті не повинно бути, – відповіла вона, не перестаючи зосереджено роздивлятися щось на своєму планшеті. – Тому я все-все викинула.
Ви маєте кожну пляшечку, кожну почату баночку, кожну пачечку – все почати з нового року нове, і ви побачите, як зміниться ваше життя.
– Ви що, серйозно? – я відчула, як у мене пересохло в горлі.
– Абсолютно, – вона навіть не підняла голову. – Я вже перевірила це на собі. Минулого року все замінила й тепер живу, як у казці, просто не уявляєте, як у мене все змінилося на краще!
Моя свекруха Аделаїда Павлівна давно жила за кордоном, в якійсь маленькій екзотичній країні – здається, в Індонезії. І тепер, приїхавши до нас аж на місяць, вона принесла із собою свої, м’яко кажучи, дивакуваті звички.
Ще під час свят вона вразила нас своїм раціоном. Їла тільки привезені з собою екзотичні страви. На наші салати, вареники й холодець дивилася з неприхованою підозрою.
– Ні, ні, дякую, – відповідала вона, коли ми пропонували їй спробувати щось зі святкового столу. – Мені тільки от цього.
І діставала коробочку з якимись сушеними водоростями або баночку із зеленуватою пастою.
– Це, – пояснювала вона з поважним виглядом, – балінезійський соус із ферментованого темпе. Дуже корисний для духовного й фізичного балансу.
Я і досі не знаю, що таке той “темпе”, але запах того соусу змусив навіть нашого кота втекти на другий поверх.
Але повернемося до сьогоднішнього дня. Ми з чоловіком і дітьми повернулися додому після чудового дня на атракціонах. Було весело, всі трошки втомилися, але настрій у нас був святковий. І тут – ця сцена на кухні.
Коли я побачила порожні полиці, у мене очі ледь на лоба не вилізли. Відкриваю одну шафу – порожньо. Другу – теж саме. Навіть баночка з оливками, яку я берегла для салату, зникла!
– Мамо, – повторила я, намагаючись стримувати голос. – Ви хоча б розумієте, що тепер мені нічим прати, готувати чи навіть просто помити руки?
Аделаїда Павлівна підняла голову з легким здивуванням.
– Ну так ви просто поїдете в магазин і все купите нове. Хіба це проблема?
Мій чоловік Богдан, який зайшов на кухню в цей момент, одразу відчув напругу й спробував згладити ситуацію:
– Оленко, ну не піднімай бурю в стакані. Завтра мама поїде, і ми все купимо.
Я повернулася до нього з блискавкою в очах.
– Завтра? А сьогодні я що маю робити? Чистими думками прати одяг? Олією з повітря заправляти салат?
– Не драматизуй, – сказав він, зітхаючи. – Ми ж не в пустелі.
– Зате я, здається, в якомусь реаліті-шоу! – не втрималася я.
Через годину я сиділа в машині на парковці супермаркету. Діти залишилися вдома з Богданом і його матусею, а я з переповненим кошиком готувалася до черги на касі.
У голові крутилося безліч думок, але головна була одна: скільки ще сюрпризів мені готують ці «канікули» зі свекрухою?